![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
про необхідність навіть не розірвання, а визнання недійсним “Большого Договору” з РФ я казав з 2014 року.
Ця угода двостороння, тому достатньо вже того, що одна зі сторін усвідомлено та грубо порушила всі основні положення тої угоди, щоби друга сторона не тупила, не гальмувала і не продовжувала сумлінно виконувати ті положення зі свого боку.
Якщо бити на емоції, то це нагадує жалюгідний поцес розірвання шлюбу, коли один з подружжя б’є аж ледь не вбив іншого, а той інший, витираючи шмарклі, сльози та кров, шепоче: “б’йот значіт любіт”. І продовжує подавати своїй половінці каву в постіль та оказувати їй сексуальні послуги.
Але якщо перейти до прагматики, то це ще раз показує нерішучість українського правлячого класу, непідготовленість до військових реалій.
Повне враження що люди в системі усе життя готувалися до мирного життя з росією і ніяк не можуть перебудуватися до нових реалій.
Україна ніяк не мож і сміти подумати, що від тепер вона не зобов’язана визнавати 1) границі, 2) непорушність теріторії, 3) цілісність, 4) суверенитет Росії та її окремих частин.
Що ви!
Так може тільки окупант.
Ну от, він і може.
А наша держава ніяк не наважувалась скористатися перспективами, які відкриває відсутність того Большого Договору.
Адже ми втратили чотири роки на те, щоб нічого не зробити із дискредитації та денонсації самого факту існування злочинної “федерації”.
За цей час ми могли створити потужні мас-медіа, які б віщали не на РФ, а на окремі її частини, на населення і нації тиїх частин.
Ми могли говорити з народами Росії (не плутати з “народом Росії”!) поверх голови кремля.
Ми могли створити в Києві штаби національно-визвольних, автономистських, сепаратистських та ірідентських рухів.
Ми могли створити навіть цілі загони “контрас”, які б унесли війну, як м’яч з поля, до воріт противника.
Ми нічого цього не зробили.
Ми досі цього боїмось, ми досі підсвідомо вважаємо ворога старшим братом, а його логово - єдіной нєдєлімой.
про необхідність навіть не розірвання, а визнання недійсним “Большого Договору” з РФ я казав з 2014 року.
Ця угода двостороння, тому достатньо вже того, що одна зі сторін усвідомлено та грубо порушила всі основні положення тої угоди, щоби друга сторона не тупила, не гальмувала і не продовжувала сумлінно виконувати ті положення зі свого боку.
Якщо бити на емоції, то це нагадує жалюгідний поцес розірвання шлюбу, коли один з подружжя б’є аж ледь не вбив іншого, а той інший, витираючи шмарклі, сльози та кров, шепоче: “б’йот значіт любіт”. І продовжує подавати своїй половінці каву в постіль та оказувати їй сексуальні послуги.
Але якщо перейти до прагматики, то це ще раз показує нерішучість українського правлячого класу, непідготовленість до військових реалій.
Повне враження що люди в системі усе життя готувалися до мирного життя з росією і ніяк не можуть перебудуватися до нових реалій.
Україна ніяк не мож і сміти подумати, що від тепер вона не зобов’язана визнавати 1) границі, 2) непорушність теріторії, 3) цілісність, 4) суверенитет Росії та її окремих частин.
Що ви!
Так може тільки окупант.
Ну от, він і може.
А наша держава ніяк не наважувалась скористатися перспективами, які відкриває відсутність того Большого Договору.
Адже ми втратили чотири роки на те, щоб нічого не зробити із дискредитації та денонсації самого факту існування злочинної “федерації”.
За цей час ми могли створити потужні мас-медіа, які б віщали не на РФ, а на окремі її частини, на населення і нації тиїх частин.
Ми могли говорити з народами Росії (не плутати з “народом Росії”!) поверх голови кремля.
Ми могли створити в Києві штаби національно-визвольних, автономистських, сепаратистських та ірідентських рухів.
Ми могли створити навіть цілі загони “контрас”, які б унесли війну, як м’яч з поля, до воріт противника.
Ми нічого цього не зробили.
Ми досі цього боїмось, ми досі підсвідомо вважаємо ворога старшим братом, а його логово - єдіной нєдєлімой.
no subject
Date: 2018-09-01 02:27 pm (UTC)no subject
Date: 2018-09-02 02:54 am (UTC)