#сто_років_тому, 21(8) вересня 1917

[don_katalan]

Алі Татар-заде
Якби РФ була справжньою федерацією народів, як декларовано, то вона б святкувала 21 (8) вересня 1917 як конгрес своїх батьків-засновників.
І, відповідно, своє кругле сторіччя.
Щоправда, тут би був казус, бо
1) з’їзд народів-федералістів був задуманий і проходив у Києві (апять! скажете ви),
2) ідеологами, організаторами і авторами ідеї були українці (апять! сказали б росіянці),
та, не сумніваємось, вони б щось придумали, як придумали вже і зі Святим Володимиром, і з Анной Руськой, і з Іллєю Печерським.
Може, стояли б пам’ятники Грушевському по всій РФ, замість Леніна.
А може, ще й стоятимуть, бо коли ми кажемо “Грушевський - федераліст”, то звісно ж маємо на увазі, що він федераліст Росії, а не прихильник федеративності України.
Від себе, зовсім суб’єктивно, я можу припустити, що Грушевський міг би в разі створення РФДР за його лекалами розраховувати на неабиякий статус всередині нової Федерації.
________________________
На З’їзд Народів були запрошені всі, наскільки це дозволяла тодішня пошта і етнографія (однак, я сумніваюся, що тодішні українські вчені уявляли собі, скільки багато насправді народів в Російській Республіці).
Прибули:
- українці,
- казаки,
- кримські татари,
- естонці,
- латиші,
- литовці,
- поляки,
- молдавани,
- євреї,
- грузини,
- азербайджанці,
- буряти,
- мусульмани Росії.
Загальну кількість учасників рахують по-різному - мабуть, з огляду на те, чи рахувати казаків одним народом чи кількома різними, а також що мусульмани Росії - це одразу багато національностей.
______________________________
Грушевський так описує події напередодні З’їзду Народів:
«На тлі сього сірого і доволі-таки пригніченого настрою нашою яскравою, ясною плямою виступав З’їзд Народів, заповіджений ще національним українським з’їздом в квітні, довго відкладаний, і тепер — запізно таки, але справді, краще пізно, ніж ніколи,— зібраний 8 вересня.
Розуміється, він в данім моменті не дав нічого конкретного, і його навіть можна вважати також одним з відхилянь укр.демократії від конкретних організаційних зводок в бік національної романтики чи стріляння через голову безпосередніх справ до далеких мет.
Він зібрався запізно, коли російська демократія, з котрою треба було переводити сю федеративну умову, вже встигла розложитись і згнити, а без неї самі “недержавні народи” не могли сеї федерації збудувати.
Щоб поставити собі конкретні завдання, з’їзд повинен був зібратись перед червневим відновленням наступу, перед більшовицьким виступом в липні; треба було тоді поставити ясно і твердо проблему припинення війни.
Тепер все те, що говорилось на з’їзді народів на сю тему, було теоретизуванням, для котрого вже не було грунту.
Ми в тій хвилі ще не відчували, в якій мірі грунт під нашими ногами ослаб за останні місяці нашої пасивності, тупцювання коло того порожнього місця, що було Тимчасове правительство і ціла російська демократія разом з ним.
Але що ми того ще не розуміли, не рахувались з грядущою силою, яка мала перечеркнути всі рахунки, зв’язані з тим Тимчасовим урядом, з Установчими зборами, всеросійською демократією і різними іншими речами, ми були захоплені тим міжнародним братанням, яке відогралося в Києві, і, може бути, що ми настільки мали рацію, що те, що для даного моменту було нереальним, кидало проміння на дальші перспективи.
Може бути, що се київське братання, сей “Сводный союз”, що ми тоді закладали, ще пригадається коли, як прийдеться будувати східноєвропейську федерацію із тими народами, які тепер опинились за межами Радянського Союзу.
В кожнім разі — незалежно від того, як його колись оцінять з далеких історичних перспектив,— се був світлий і радісний момент, що освітив нам душі в тих скорбних часах, і спеціально підбадьорив мене, перевтомленого, знеохоченого тяжкою і невдячною працею, в котрій мені приходилось колотитись, граючи ролю того вартового, що сидить на задку останньої чумацької мажі і має пильнувати, щоб щось не впало або чогось не вкрали.
З ’їзд відкрився під уваги й заінтересування Тимчасового уряду і самого диктатора Керенського:
Макс. Ант. Славинський, наш старий київський приятель, що, примощуючись на мажі великої російської революції, одержав голосний титул, але цілком персональний пост голови “Комісії для розроблення обласної реформи”, впав на щасливу гадку побувати в Києві в ролі представника уряду на З’їзді Народів.
Дістав у Керенського мандат і як чоловік петербурзький і в пресових обходженнях бувалий обставив свою місію відповідною рекламою:
представників преси поінформував про неабиякий інтерес самого Керенського до з’їзду, що йому він, мовляв, надає велику вагу і тому признав конче потрібним мати на нім свого представника;
не без його ж участі, може, Телеграфне агентство дало наказ своєму представникові організувати якнайширшу інформацію.
З’їздові, таким чином, приготовили ефектний виступ:
київські офіціальні верхи, з одного боку, київська преса — з другого, виявили велику увагу і повагу до з’їзду, а за ними й громадянство, українське й неукраїнське, як то кажуть, підтяглось: виявило і заінтересування і відповідно піднесений настрій.
Вступні картки розібрано заздалегідь, ще 5 вересня, і багато даремно. добивалось вступу.
Але при тодішній сильно розбитій комунікації нелегко було поспіти до Києва національним делегаціям при всій охоті.
Їхали з пригодами й несподіванками, одні, вибравшись завчасу, поспіли завчасу, інші не поспіли й надтягали протягом цілого з’їзду.
Тому я не мав певності, чи можна буде відкрити з’їзд призначеного дня, 8 вересня старого стилю [21 вересня], вдень пополудні, і щоб не позичати в Сірка очей в такій неприємній можливості, попросив секретаря орган.бюро М. М. Любинського в разі потреби проголосити відложення, а коли можна буде відкрити, прислати по мене».
_______________________
Також пропоную на цю тему прослухати свіжу програму Дмитра Шурхала «Історична Свобода» з істориком Владиславом Верстюком.

https://www.radiosvoboda.org/a/28715841.html