#сто_років_тому, 14 липня 1917
Jul. 15th, 2017 12:29 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
— Конфуз: Центральна Рада домовилась не з тим міністром!
— Зацініть красоту ігри! (с).
— Кадети шантажуть Тимчасовий Уряд.
— Фінляндія - новий ворог і нож у спину Росії.
____________________________
Не встигли висохнути не те щоб чорнила на скріпленій угоді - руки Церетелі та Винниченко ще не охололи від рукостискань (під час яких росіянський міністр щиро привітав товаришів українців з “настоящією автономією”), як стався “новий конфуз”.
Конфузом це назвав дипломатичний і вишуканий Грушевський, хоча більше скидалося на слово “облам” чи “падстава”.
Михайло Грушевський:
«Церетелі розмовляв з Петербургом, і розмова скінчилась тим, що кабінет не згодився на той текст, що він йому подав.
Міністри-кадети спротивились і заявили, що вони вийдуть з кабінету, коли сей текст буде прийнято.
Церетелі даремно толкував їм, що він ніскільки не вийшов з рамок даних йому повновластеи і декларація не містить в собі ніякої автономії — кадети затялись і були непохитні».
____________________________
А тим часом “революційні товариши”, залишки Києвського виконкому та КиївСовєту, всю ніч рубилися з Центральною Радою за квоти у самій Центральній Раді.
Міністри наполягали на цифрі 30% для нацменшин, із чого можна було подумати що інші 70% дістануться українцям.
Але Совєти висловили свою позицію - 20% “революційним організаціям”, тобто самім собі, 25% нац меншинам і 55% українцям.
Українці стали на диби та відстояли співвідношення 30% нацмен, 70% українців.
“Зацініть красу гри”, панове.
Адже йдучи на засідання, українці думали боротися проти 30%, у бік зменшення, і розглядали ту цифру як предмет для початку торгу.
А вийшло, що вони ж самі ще й захищали відсоток, який висунули не вони.
____________________________
Олії до вогня підлила фраза у Декларації, де Центральна Рада має “зректися самочинного здійснювання автономії”, адже під такий вираз могло потрапити будь-що.
Михайло Грушевський:
«Ситуація була трудна. Декларація не вдоволяла.
Але уставити союз, хоч би на такій лихій підставі, з соціалістичними партіями російськими і спеціально київськими, заручитися поміччю їх провідників в ділі автономії і спільно з ними дати бій кадетам і всім іншим ворожим українству елементам — се здавалось цінним.
Я не хотів говорити против, але принципіально не міг боронити декларації; я не говорив».
Говорив Внниченко.
Він сказав, що як соціаліст довіряє соціалістові Церетелі. І що той дав йому слово товариша, що продавить Декларацію, хоч би навіть усі кадети пішли у відставку.
(У той самий час, в сусідньому кабинеті, Церетелі запевняв телефоном князя Львова, що Декларація не містить автономії!).
____________________________
А що там кадети?
Чого вони встали в позу?
Це була гра в чотири руки, чи принципова позиція?
Важко сказати тепер точно. Усі вважали себе крутими гравцями, комбинаторами. Разом з тим, усі піддавалиь емоціям, не помічаючи того. А для росіянця емоції через українську самостійність - автоматичний рефлекс.
Виступ Кокошкіна.
Засновник партії кадетів, між іншим.
Він вирішує, чи й далі слід кадетам залишатись при владі.
Чого тут більше - емоцій, або холодного шантажу, судіть самі.
«Временное правительство не может осуществлять мероприятий иначе, как с согласия Рады!
Это предрешение будущего конституционного строя России.
А правительство превысило бы свои полномочия.
Это противоречит тексту присяги, т. к. оно не сможет передать всю полноту власти Учредительному собранию.
Это неприемлемо.
Тут уже грань.
Это будет сигнал для требований всех национальностей.
Это будет сигнал к полному распадению России.
Мы шли с правительством, взгляды которого мы не разделяли.
Hо это кабинетный вопрос.
Нас обвинят, что мы раскалываем страну в момент наступления.
Сделать — это значит показать, что мы к ним прикованные, их пособники.
Но в этом документе мы отдаем больше, чем мы можем спасти.
Это коренное разрушение целости России.
Нам придется отойти и предоставить социалистам самим вести.
У них нет деловых и творческих сил, но надо ли нам их давать.
Мы должны подготовить нашу декларацию об украинском вопросе. Все права языка. Управление должно осуществляться через местных людей.
Признание Рады, никем не избранной, — это нарушение прав и украинского населения.
То, что Рада там ищет официального признания, есть доказательство, что ее положение нетвердо».
____________________________
Міхаіл Богословскій, профессор, Москва:
«Украина совсем отделилась от нас.
Михайла Грушевский, австрийский профессор, созвал «Центральную раду» и издал «универсал» об отделении Украины, грозя защищать ее «самостийность» (слово, которое он же и сочинил) вооруженной украинской силой.
В ответ на эти угрозы оружием князь Львов обратился к «братьям‑украинцам» с благодушнейшим воззванием в сентиментальном тоне.
Ах, сочинители воззваний, академики‑доктринеры в колпаках!
Михайло Грушевский — ослепленный дурак‑фанатик, под его командой действует только кучка лиц, по всей вероятности, не без участия австрийских интриг и денег.
Смуту они производят большую, налогов украинцы не будут платить, потому что не знают, кому их платить, Раде или Временному правительству, а правительство пишет воззвания.
Колпаки! »
____________________________
Андрєй Шингарьов, міністр фінансів:
«В правительстве одна забота сменяет другую.
Взбесившиеся националисты в Финляндии и Украине вышли за все возможные пределы и каждый из нас мучительно ждет Учредительного собрания. Когда-то оно будет!»
Нікіта Окунєв, автор “Щоденника москвича”:
«Финляндия ведет такую враждебную к России политику, что ждут на днях ее совершенного отделения от России.»
____________________________
А чого це перескочили на Фінляндію?
Ах, ось воно що.
Фінляндія відмовилась підписуватись під “Займ Свободи”. І подумує завести собі повноцінне правительство, замість існуючого насьогодні (вповні легитимного, але обмеженого у повноваженнях) Сенату.
Тепер Фінляндію костерять не гірше за Україну.
Міхаіл Кравков, військовий лікар:
«Наша всероссийская революционная демократия представляется мне вроде какой-то вороны в павлиньих перьях, к которой ее сотоварки по оружию из других государств и многих национальностей, входящих в состав российской державы, относятся как-то “неглиже с отвагой”:
Протянутая ей рука «к демократии всего мира» до сего времени остается не пожатой и висящей в воздухе, народности Украины, Финляндии, Кавказа и пр. торопятся поскорее обособиться.
А Финляндия даже так неблагодарно отказала в займе нам в такой критический момент, когда приходится напрягать последние силы в борьбе с финансово-экономической разрухой!»
“Новый Сатирикон”:
«И пройдут года.
Настанет мирное время.
И расцветет Финляндия, освободившаяся рукой революции от царского ига.
Будет у ней все свое — и правление, и язык, и обычаи, единственно чего не будет у ней — это национальной гордости.
Потому что, когда финские дети подрастут и спросят у своих родителей:
“Папа, а что делала Финляндия, когда свободный русский народ первое слово произнес о ее свободе?”
—Тогда покраснеет старый финн и ничего не ответит.
И хорошо сделает.
Об этом не стоит лучше рассказывать».
— Конфуз: Центральна Рада домовилась не з тим міністром!
— Зацініть красоту ігри! (с).
— Кадети шантажуть Тимчасовий Уряд.
— Фінляндія - новий ворог і нож у спину Росії.
____________________________
Не встигли висохнути не те щоб чорнила на скріпленій угоді - руки Церетелі та Винниченко ще не охололи від рукостискань (під час яких росіянський міністр щиро привітав товаришів українців з “настоящією автономією”), як стався “новий конфуз”.
Конфузом це назвав дипломатичний і вишуканий Грушевський, хоча більше скидалося на слово “облам” чи “падстава”.
Михайло Грушевський:
«Церетелі розмовляв з Петербургом, і розмова скінчилась тим, що кабінет не згодився на той текст, що він йому подав.
Міністри-кадети спротивились і заявили, що вони вийдуть з кабінету, коли сей текст буде прийнято.
Церетелі даремно толкував їм, що він ніскільки не вийшов з рамок даних йому повновластеи і декларація не містить в собі ніякої автономії — кадети затялись і були непохитні».
____________________________
А тим часом “революційні товариши”, залишки Києвського виконкому та КиївСовєту, всю ніч рубилися з Центральною Радою за квоти у самій Центральній Раді.
Міністри наполягали на цифрі 30% для нацменшин, із чого можна було подумати що інші 70% дістануться українцям.
Але Совєти висловили свою позицію - 20% “революційним організаціям”, тобто самім собі, 25% нац меншинам і 55% українцям.
Українці стали на диби та відстояли співвідношення 30% нацмен, 70% українців.
“Зацініть красу гри”, панове.
Адже йдучи на засідання, українці думали боротися проти 30%, у бік зменшення, і розглядали ту цифру як предмет для початку торгу.
А вийшло, що вони ж самі ще й захищали відсоток, який висунули не вони.
____________________________
Олії до вогня підлила фраза у Декларації, де Центральна Рада має “зректися самочинного здійснювання автономії”, адже під такий вираз могло потрапити будь-що.
Михайло Грушевський:
«Ситуація була трудна. Декларація не вдоволяла.
Але уставити союз, хоч би на такій лихій підставі, з соціалістичними партіями російськими і спеціально київськими, заручитися поміччю їх провідників в ділі автономії і спільно з ними дати бій кадетам і всім іншим ворожим українству елементам — се здавалось цінним.
Я не хотів говорити против, але принципіально не міг боронити декларації; я не говорив».
Говорив Внниченко.
Він сказав, що як соціаліст довіряє соціалістові Церетелі. І що той дав йому слово товариша, що продавить Декларацію, хоч би навіть усі кадети пішли у відставку.
(У той самий час, в сусідньому кабинеті, Церетелі запевняв телефоном князя Львова, що Декларація не містить автономії!).
____________________________
А що там кадети?
Чого вони встали в позу?
Це була гра в чотири руки, чи принципова позиція?
Важко сказати тепер точно. Усі вважали себе крутими гравцями, комбинаторами. Разом з тим, усі піддавалиь емоціям, не помічаючи того. А для росіянця емоції через українську самостійність - автоматичний рефлекс.
Виступ Кокошкіна.
Засновник партії кадетів, між іншим.
Він вирішує, чи й далі слід кадетам залишатись при владі.
Чого тут більше - емоцій, або холодного шантажу, судіть самі.
«Временное правительство не может осуществлять мероприятий иначе, как с согласия Рады!
Это предрешение будущего конституционного строя России.
А правительство превысило бы свои полномочия.
Это противоречит тексту присяги, т. к. оно не сможет передать всю полноту власти Учредительному собранию.
Это неприемлемо.
Тут уже грань.
Это будет сигнал для требований всех национальностей.
Это будет сигнал к полному распадению России.
Мы шли с правительством, взгляды которого мы не разделяли.
Hо это кабинетный вопрос.
Нас обвинят, что мы раскалываем страну в момент наступления.
Сделать — это значит показать, что мы к ним прикованные, их пособники.
Но в этом документе мы отдаем больше, чем мы можем спасти.
Это коренное разрушение целости России.
Нам придется отойти и предоставить социалистам самим вести.
У них нет деловых и творческих сил, но надо ли нам их давать.
Мы должны подготовить нашу декларацию об украинском вопросе. Все права языка. Управление должно осуществляться через местных людей.
Признание Рады, никем не избранной, — это нарушение прав и украинского населения.
То, что Рада там ищет официального признания, есть доказательство, что ее положение нетвердо».
____________________________
Міхаіл Богословскій, профессор, Москва:
«Украина совсем отделилась от нас.
Михайла Грушевский, австрийский профессор, созвал «Центральную раду» и издал «универсал» об отделении Украины, грозя защищать ее «самостийность» (слово, которое он же и сочинил) вооруженной украинской силой.
В ответ на эти угрозы оружием князь Львов обратился к «братьям‑украинцам» с благодушнейшим воззванием в сентиментальном тоне.
Ах, сочинители воззваний, академики‑доктринеры в колпаках!
Михайло Грушевский — ослепленный дурак‑фанатик, под его командой действует только кучка лиц, по всей вероятности, не без участия австрийских интриг и денег.
Смуту они производят большую, налогов украинцы не будут платить, потому что не знают, кому их платить, Раде или Временному правительству, а правительство пишет воззвания.
Колпаки! »
____________________________
Андрєй Шингарьов, міністр фінансів:
«В правительстве одна забота сменяет другую.
Взбесившиеся националисты в Финляндии и Украине вышли за все возможные пределы и каждый из нас мучительно ждет Учредительного собрания. Когда-то оно будет!»
Нікіта Окунєв, автор “Щоденника москвича”:
«Финляндия ведет такую враждебную к России политику, что ждут на днях ее совершенного отделения от России.»
____________________________
А чого це перескочили на Фінляндію?
Ах, ось воно що.
Фінляндія відмовилась підписуватись під “Займ Свободи”. І подумує завести собі повноцінне правительство, замість існуючого насьогодні (вповні легитимного, але обмеженого у повноваженнях) Сенату.
Тепер Фінляндію костерять не гірше за Україну.
Міхаіл Кравков, військовий лікар:
«Наша всероссийская революционная демократия представляется мне вроде какой-то вороны в павлиньих перьях, к которой ее сотоварки по оружию из других государств и многих национальностей, входящих в состав российской державы, относятся как-то “неглиже с отвагой”:
Протянутая ей рука «к демократии всего мира» до сего времени остается не пожатой и висящей в воздухе, народности Украины, Финляндии, Кавказа и пр. торопятся поскорее обособиться.
А Финляндия даже так неблагодарно отказала в займе нам в такой критический момент, когда приходится напрягать последние силы в борьбе с финансово-экономической разрухой!»
“Новый Сатирикон”:
«И пройдут года.
Настанет мирное время.
И расцветет Финляндия, освободившаяся рукой революции от царского ига.
Будет у ней все свое — и правление, и язык, и обычаи, единственно чего не будет у ней — это национальной гордости.
Потому что, когда финские дети подрастут и спросят у своих родителей:
“Папа, а что делала Финляндия, когда свободный русский народ первое слово произнес о ее свободе?”
—Тогда покраснеет старый финн и ничего не ответит.
И хорошо сделает.
Об этом не стоит лучше рассказывать».