#сто_років_тому, 1 липня 1917
Jul. 1st, 2017 09:51 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
— Заворушення в Петрограді і Києві.
— Наступ Керенського в Галиччині.
— Донці обирають отаманом Каледіна.
— Калмикія несподівано отримує автономію.
_______________________________
«Процес розграбування Русі уширяется і поглиблюється: разом з Фінляндією ще шаленіше виступає на відділення в своєму сумнозвісному «універсалі» Всеукраїнська рада. Росія скоро розпадеться на уділи!».
Так пророцтвує військовий лікар Кравков у своєму щоденнику, який веде в Галиччині.
Цього дня нарешті почався довгочікуваний “Рішучий Наступ”. На чолі командування стояв легендарний генерал Брусилов, натхненником був Керенський, а військові дії розгорталися, переважно, на Західній Україні.
_______________________________
В штабі німців думки щодо відповіди на наступ розділилися.
Гофман таємничо мовчав, а вузькому колу казав: “Хай ще вісім днів понаступають, я готую їм сюрприз”.
Людендорф спочатку вважав, що на наступ росіянців не слід відповідати - він не втрачав надії на те, що Росія запросить сепаратного миру.
Проте ентузиазм війська, яке давно застоялося в окопах, його переконав.
_______________________________
Тим часом в Петрограді більшовики виводять на манифестацію рекордну кількість учасників - 400 тисяч.
Всі несуть гасла “Долой війну”, “Долой Тимчасовий уряд”, “Вся влада Радам”.
Позиція більшовиків щодо війни геть незрозуміла. Вони виступають проти сепаратного миру з Вильгельмом, водночас і проти миру Росії у зговорі з Антантою, і проти продовження війни також.
Що ж вони пропонують? Мир на справедливих умовах, без анексій, репарацій та контрибуцій.
Але неясно, як. Як би тепер не провести кордон - якась зі сторін точно вважатиме це анексією. Границі давно замінилися лініями фронту. Компенсація за втрати на війні, виходить, також відсутня.
Проте більшовики не вдаються в деталі. Вони просто звуть “Долой”, і маси також не вдумуються, вони охоче підтримують цей простий мотив.
Солдат павлівського полку відчув, що треба негайно усамітнитись, як тоді казали, по нужному ділу. Спочатку він спокійно пішов з площі, проте швидко побачив, що може не добіжати, і тому побіг щодуху.
Його бігство помітили в натовпі. Почали питати, що сталося.
Хтось в натовпі гаркнув: “Кулемети! Вони застосували кулемети!”.
Хто вони, ніхто не розбирався. В натовпі почалася паника. Одни тікали услід за солдатом, інші посунули вперед - розправлятися з “ними”.
Юрба наштовхнулась на Марію Бочкарьову - командувачку нещодавно створеним “Жіночим Батальоном Смерті”.
Бочкарьову хоч і поважали, але потайки вважали ненормальною.
Коротко стрижена, з чоловічими звичками, грубим голосом і манерами, вона нагадувала молодого чоловіка.
Бочкарьова наказала натовпу зупинитись та спитала, чого вони всі ревуть.
Їй відповіли, що проти війни.
“Значить ви проти мене! - вигукнула Марія. - Я і є війна! А ви зрадники Росії”.
Хтось з-за спини натовпу почав стріляти. В її влучило кілька куль, легкі поранення - дивом. Але інші кулі влучили в її ординарень. Дві дівчини впали замертво. Інші батальонщиці дістали зброю та почали стріляти в натовп. Хтось позаду вирубив Марію Бочкарьову прикладом по голові. Вона прийшла в себе на спустілій площі. Десять дівчин було поранено, на вулиці лежали трупи з юрби. Можливо, випадкові перехожі, а може і ті хто стріляв.
_______________________________
Всеросійська криза зачепіла і Київ.
Передає кореспондент газети “Кієвлянин”:
«Після полудня площа перед Думою і прилеглі частини Хрещатика до Прорізної вулиці, незважаючи на спеку, були переповнені народом.
В цей час з боку Фундуклеївській вулиці показалася процесія більшовиків і долучилася до хвоста маніфестації.
Попереду їхав автомобіль, в якому сиділи лідери більшовицьких фракцій.
Величезна більшість серед більшовиків були солдати, втім, беззбройні.
Для збереження цілості процесії вони склали по сторонам два ланцюги.
Коли процесія досягла Прорізної вулиці, серед більшовиків пролунали крики: «Хай живе товариш Ленін!», «Геть війну!», «Геть Тимчасовий уряд!», «Геть капіталістів!».
У відповідь на це з боку публіки почулися вигуки протесту: «Геть Леніна!», «Геть більшовиків!».
Повітря огласилося пронизливими свистами. Публіка загрожувала більшовикам кулаками і парасольками і негдуючи, обурено кричала.
Крики і свист злилися в один суцільний оглушливий стогін, серед якого повільно просувалася купка більшовиків.
У будівлі Думи натовп кинувся до головного автомобілю і зупинив його.
Відбулася звалище, в якому легко постраждали невідомий офіцер, який намагався зірвати перший більшовицький плакат, і один більшовик.»
Схожі заворушення пройшли в Харкові, Луганську, містах Донбасу. Проте без жертв.
_______________________________
1 липня (18 червня ст.ст.) 1917 Великим військовим кругом Донського козачого війська Каледін був обраний Донським військовим отаманом.
З 700 делегатів за нього проголосувало більше 600 чоловік. Проти були лише частина козаків-фронтовиків і представники Хоперської та Усть-Медведицької округ.
Увечері останнього дня роботи Круга залишалося затвердити результати виборів отамана і провести церемонію вручення йому так званого бердиша - довгого, щонайменше двометрового скіпетра зі срібним наверхів’ям і написом, що свідчив про давнє, ще допетровське походження цієї історичної реліквії.
Церемонію проводив голова Круга, виголосивший при цьому історичну формулу, що з давніх-давен застосовувалася в подібних випадках.
Отаман відповідав, зобов'язуючись вірно служити інтересам козаків і оберігати донську спадщину.
Потім зі скіпетром у руках в оточенні козацьких прапорів пройшов в супроводі членів Круга з дому військового правління в кафедральний собор, де був відслужений урочистий молебень.
Після закінчення служби отаман вийшов на площу, на якій були построєні всі козачі частини гарнізону.
Стоячи на високому помості він прийняв з рук голови Круга іншу емблему своєї влади - золоту булаву, що сильно нагадує дуже довгий маршальський жезл, увінчаний короною і хрестом.
Духовенство піднесло молитви, після чого отаман з булавою в руці присягнув на вірність козацтву.
Після того як духовенство віддалилося в собор, отаман, тримаючи в руці булаву, провів огляд військ, які потім пройшли перед ним парадом.
_______________________________
1 липня рішенням Тимчасового уряду території астраханських і терських калмиків були виділені в окрему одиницю самоврядування під назвою «Калмицьке степове земське управління».
Калмицький військовий уряд уособлював представників калмицького народу. Були представлені тільки калмики Астраханської губернії, де проживала більша частина народу.
Також він керував калмикамиОбласті Війська Донського, Ставропольської губернії та Терської області.
Калмиками було обрано Центральний (виконавчий) комітет з управління калмицьким народом у складі п'яти членів і п'яти кандидатів, який мав замінити царське Управління калмицьким народом.
Були прийняті рішення про рух за створення самостійної калмицької губернської області, утворювалися виборні улусні та аймачні виконкоми.
Заявлялося, що «Центральний комітет є повністю самостійним у справах управління калмицьким народом, але у справах загальногубернських бере участь через своїх представників у губернському комітеті».
Центром калмицтва стала Астрахань - її міська округа залишалась калмицькою до депортації цього народу 1944 року.
Одна течія в калмицькому національному русі виступала за введення земств і демократизацію громадського життя Калмикії, друга — за переведення калмиків у стан козаків та за конституційно-монархічну Росію.
На прапорі Калмикії «було прикріплене зображення бурхана», тобто одного з божеств тибетського буддизму.
Процес включення калмиків до складу Астраханського козацького війська розтягнувся на всю другу половину 1917 року, пройшло декілька спільних і окремих засідань козаків та калмиків.
Згодом голова калмиків, Данзан Тундутов, відомий під прізвиськом “Дон Тундутов”, знесеться з майбутнім українським гетьманом Скоропадським, і той допомагатиме йому творити Калмицьке військо. Але це - в прийдешньому. Поки що вони обидва - лояльні Тимчасовому Уряду, таємно зберігають монархичні симпатії.
— Заворушення в Петрограді і Києві.
— Наступ Керенського в Галиччині.
— Донці обирають отаманом Каледіна.
— Калмикія несподівано отримує автономію.
_______________________________
«Процес розграбування Русі уширяется і поглиблюється: разом з Фінляндією ще шаленіше виступає на відділення в своєму сумнозвісному «універсалі» Всеукраїнська рада. Росія скоро розпадеться на уділи!».
Так пророцтвує військовий лікар Кравков у своєму щоденнику, який веде в Галиччині.
Цього дня нарешті почався довгочікуваний “Рішучий Наступ”. На чолі командування стояв легендарний генерал Брусилов, натхненником був Керенський, а військові дії розгорталися, переважно, на Західній Україні.
_______________________________
В штабі німців думки щодо відповіди на наступ розділилися.
Гофман таємничо мовчав, а вузькому колу казав: “Хай ще вісім днів понаступають, я готую їм сюрприз”.
Людендорф спочатку вважав, що на наступ росіянців не слід відповідати - він не втрачав надії на те, що Росія запросить сепаратного миру.
Проте ентузиазм війська, яке давно застоялося в окопах, його переконав.
_______________________________
Тим часом в Петрограді більшовики виводять на манифестацію рекордну кількість учасників - 400 тисяч.
Всі несуть гасла “Долой війну”, “Долой Тимчасовий уряд”, “Вся влада Радам”.
Позиція більшовиків щодо війни геть незрозуміла. Вони виступають проти сепаратного миру з Вильгельмом, водночас і проти миру Росії у зговорі з Антантою, і проти продовження війни також.
Що ж вони пропонують? Мир на справедливих умовах, без анексій, репарацій та контрибуцій.
Але неясно, як. Як би тепер не провести кордон - якась зі сторін точно вважатиме це анексією. Границі давно замінилися лініями фронту. Компенсація за втрати на війні, виходить, також відсутня.
Проте більшовики не вдаються в деталі. Вони просто звуть “Долой”, і маси також не вдумуються, вони охоче підтримують цей простий мотив.
Солдат павлівського полку відчув, що треба негайно усамітнитись, як тоді казали, по нужному ділу. Спочатку він спокійно пішов з площі, проте швидко побачив, що може не добіжати, і тому побіг щодуху.
Його бігство помітили в натовпі. Почали питати, що сталося.
Хтось в натовпі гаркнув: “Кулемети! Вони застосували кулемети!”.
Хто вони, ніхто не розбирався. В натовпі почалася паника. Одни тікали услід за солдатом, інші посунули вперед - розправлятися з “ними”.
Юрба наштовхнулась на Марію Бочкарьову - командувачку нещодавно створеним “Жіночим Батальоном Смерті”.
Бочкарьову хоч і поважали, але потайки вважали ненормальною.
Коротко стрижена, з чоловічими звичками, грубим голосом і манерами, вона нагадувала молодого чоловіка.
Бочкарьова наказала натовпу зупинитись та спитала, чого вони всі ревуть.
Їй відповіли, що проти війни.
“Значить ви проти мене! - вигукнула Марія. - Я і є війна! А ви зрадники Росії”.
Хтось з-за спини натовпу почав стріляти. В її влучило кілька куль, легкі поранення - дивом. Але інші кулі влучили в її ординарень. Дві дівчини впали замертво. Інші батальонщиці дістали зброю та почали стріляти в натовп. Хтось позаду вирубив Марію Бочкарьову прикладом по голові. Вона прийшла в себе на спустілій площі. Десять дівчин було поранено, на вулиці лежали трупи з юрби. Можливо, випадкові перехожі, а може і ті хто стріляв.
_______________________________
Всеросійська криза зачепіла і Київ.
Передає кореспондент газети “Кієвлянин”:
«Після полудня площа перед Думою і прилеглі частини Хрещатика до Прорізної вулиці, незважаючи на спеку, були переповнені народом.
В цей час з боку Фундуклеївській вулиці показалася процесія більшовиків і долучилася до хвоста маніфестації.
Попереду їхав автомобіль, в якому сиділи лідери більшовицьких фракцій.
Величезна більшість серед більшовиків були солдати, втім, беззбройні.
Для збереження цілості процесії вони склали по сторонам два ланцюги.
Коли процесія досягла Прорізної вулиці, серед більшовиків пролунали крики: «Хай живе товариш Ленін!», «Геть війну!», «Геть Тимчасовий уряд!», «Геть капіталістів!».
У відповідь на це з боку публіки почулися вигуки протесту: «Геть Леніна!», «Геть більшовиків!».
Повітря огласилося пронизливими свистами. Публіка загрожувала більшовикам кулаками і парасольками і негдуючи, обурено кричала.
Крики і свист злилися в один суцільний оглушливий стогін, серед якого повільно просувалася купка більшовиків.
У будівлі Думи натовп кинувся до головного автомобілю і зупинив його.
Відбулася звалище, в якому легко постраждали невідомий офіцер, який намагався зірвати перший більшовицький плакат, і один більшовик.»
Схожі заворушення пройшли в Харкові, Луганську, містах Донбасу. Проте без жертв.
_______________________________
1 липня (18 червня ст.ст.) 1917 Великим військовим кругом Донського козачого війська Каледін був обраний Донським військовим отаманом.
З 700 делегатів за нього проголосувало більше 600 чоловік. Проти були лише частина козаків-фронтовиків і представники Хоперської та Усть-Медведицької округ.
Увечері останнього дня роботи Круга залишалося затвердити результати виборів отамана і провести церемонію вручення йому так званого бердиша - довгого, щонайменше двометрового скіпетра зі срібним наверхів’ям і написом, що свідчив про давнє, ще допетровське походження цієї історичної реліквії.
Церемонію проводив голова Круга, виголосивший при цьому історичну формулу, що з давніх-давен застосовувалася в подібних випадках.
Отаман відповідав, зобов'язуючись вірно служити інтересам козаків і оберігати донську спадщину.
Потім зі скіпетром у руках в оточенні козацьких прапорів пройшов в супроводі членів Круга з дому військового правління в кафедральний собор, де був відслужений урочистий молебень.
Після закінчення служби отаман вийшов на площу, на якій були построєні всі козачі частини гарнізону.
Стоячи на високому помості він прийняв з рук голови Круга іншу емблему своєї влади - золоту булаву, що сильно нагадує дуже довгий маршальський жезл, увінчаний короною і хрестом.
Духовенство піднесло молитви, після чого отаман з булавою в руці присягнув на вірність козацтву.
Після того як духовенство віддалилося в собор, отаман, тримаючи в руці булаву, провів огляд військ, які потім пройшли перед ним парадом.
_______________________________
1 липня рішенням Тимчасового уряду території астраханських і терських калмиків були виділені в окрему одиницю самоврядування під назвою «Калмицьке степове земське управління».
Калмицький військовий уряд уособлював представників калмицького народу. Були представлені тільки калмики Астраханської губернії, де проживала більша частина народу.
Також він керував калмикамиОбласті Війська Донського, Ставропольської губернії та Терської області.
Калмиками було обрано Центральний (виконавчий) комітет з управління калмицьким народом у складі п'яти членів і п'яти кандидатів, який мав замінити царське Управління калмицьким народом.
Були прийняті рішення про рух за створення самостійної калмицької губернської області, утворювалися виборні улусні та аймачні виконкоми.
Заявлялося, що «Центральний комітет є повністю самостійним у справах управління калмицьким народом, але у справах загальногубернських бере участь через своїх представників у губернському комітеті».
Центром калмицтва стала Астрахань - її міська округа залишалась калмицькою до депортації цього народу 1944 року.
Одна течія в калмицькому національному русі виступала за введення земств і демократизацію громадського життя Калмикії, друга — за переведення калмиків у стан козаків та за конституційно-монархічну Росію.
На прапорі Калмикії «було прикріплене зображення бурхана», тобто одного з божеств тибетського буддизму.
Процес включення калмиків до складу Астраханського козацького війська розтягнувся на всю другу половину 1917 року, пройшло декілька спільних і окремих засідань козаків та калмиків.
Згодом голова калмиків, Данзан Тундутов, відомий під прізвиськом “Дон Тундутов”, знесеться з майбутнім українським гетьманом Скоропадським, і той допомагатиме йому творити Калмицьке військо. Але це - в прийдешньому. Поки що вони обидва - лояльні Тимчасовому Уряду, таємно зберігають монархичні симпатії.