#сто_років_тому 31 (18) березня 1917
Mar. 31st, 2017 11:35 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
#сто_років_тому 31 (18) березня 1917 в Києві арештовано царського генерала - Ніколая Іудовича Іванова.
Його провина полягала в тому, що вже під час революції він, за наказом Царя, намагався зібрати сили в біларуських та українських землях задля рішучого походу на бунтівливий Петроград.
Задум повністю провалився, але "февралісти" добряче натерпілись страху від грізних прокламацій генерала і бажали помсти.
Розуміючи це, генерал виїхав від гріха подалі на життя в провінцію, до Києва. Але революціонери знайшли його й там.
«В марте 1917 года Тальберг был первый, – поймите, первый, – кто пришел в военное училище с широченной красной повязкой на рукаве. Это было в самых первых числах, когда все еще офицеры в Городе при известиях из Петербурга становились кирпичными и уходили куда-то, в темные коридоры, чтобы ничего не слышать. Тальберг как член революционного военного комитета, а не кто иной, арестовал знаменитого генерала Петрова»
(Булгаков, "Біла Гвардія").
"Тальберг" - це на той момент без п'яти хвилин зять письменника, наречений його сестри Варвари, Леонід Карум. "Петров" - це, звісно, Іванов.
Реальний Карум під част арешту крадькома поцілував руку заарештованому Іванову, щоб «висловити старому генералу всю мою симпатію до нього і показати, що не всі з оточуючих є його ворогами».
Письменник пощадив зятя і не вставив це до свого твору. Але після виходу роману "Біла Гвардія" Карум все одне сильно образився і припинив стосунки з письменником.
Епізод з арештом і цілуванням руки досить показовий. 1917 року Карум працював в Києві, сповненому українського націоналізму, він ненавидів цей рух, але на словах, як сам каже, завжди був привітливим до нього. В той же час загравав з офіцерською реакцією. Цей баланс дав йому можливість займати посади в наступну епоху, за Скоропадського. В 1919 разом з білими він перебереться до Криму, служитиме в арміському суді, але в 1920, ближче до наступу Красной Армії, на подив усіх своїх соратників починає захищати арештованих більшовиків. Це дає йому індульгенцію в часи кривавого терору, коли було знищено більшість білих офіцерів, і вже за красних Карум стає викладачем РККА в Києві. Потім - арешти, репресії, але то вже було за Сталіна.
Ну а сьогодні Київ обговорює повалення пам'ятника Столипіну, а також те, що Петроград готовий надати незалежність Польщі, Фінляндії, але навіть не хоче чути про автономію України.
#сто_років_тому 31 (18) березня 1917 в Києві арештовано царського генерала - Ніколая Іудовича Іванова.
Його провина полягала в тому, що вже під час революції він, за наказом Царя, намагався зібрати сили в біларуських та українських землях задля рішучого походу на бунтівливий Петроград.
Задум повністю провалився, але "февралісти" добряче натерпілись страху від грізних прокламацій генерала і бажали помсти.
Розуміючи це, генерал виїхав від гріха подалі на життя в провінцію, до Києва. Але революціонери знайшли його й там.
«В марте 1917 года Тальберг был первый, – поймите, первый, – кто пришел в военное училище с широченной красной повязкой на рукаве. Это было в самых первых числах, когда все еще офицеры в Городе при известиях из Петербурга становились кирпичными и уходили куда-то, в темные коридоры, чтобы ничего не слышать. Тальберг как член революционного военного комитета, а не кто иной, арестовал знаменитого генерала Петрова»
(Булгаков, "Біла Гвардія").
"Тальберг" - це на той момент без п'яти хвилин зять письменника, наречений його сестри Варвари, Леонід Карум. "Петров" - це, звісно, Іванов.
Реальний Карум під част арешту крадькома поцілував руку заарештованому Іванову, щоб «висловити старому генералу всю мою симпатію до нього і показати, що не всі з оточуючих є його ворогами».
Письменник пощадив зятя і не вставив це до свого твору. Але після виходу роману "Біла Гвардія" Карум все одне сильно образився і припинив стосунки з письменником.
Епізод з арештом і цілуванням руки досить показовий. 1917 року Карум працював в Києві, сповненому українського націоналізму, він ненавидів цей рух, але на словах, як сам каже, завжди був привітливим до нього. В той же час загравав з офіцерською реакцією. Цей баланс дав йому можливість займати посади в наступну епоху, за Скоропадського. В 1919 разом з білими він перебереться до Криму, служитиме в арміському суді, але в 1920, ближче до наступу Красной Армії, на подив усіх своїх соратників починає захищати арештованих більшовиків. Це дає йому індульгенцію в часи кривавого терору, коли було знищено більшість білих офіцерів, і вже за красних Карум стає викладачем РККА в Києві. Потім - арешти, репресії, але то вже було за Сталіна.
Ну а сьогодні Київ обговорює повалення пам'ятника Столипіну, а також те, що Петроград готовий надати незалежність Польщі, Фінляндії, але навіть не хоче чути про автономію України.