радянські спогади
Feb. 17th, 2017 05:55 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
от що мене завжди дратує, так це радянські спогади. Відомий радянський письменник, історик і філософ народився в кримському селі Кереїт, як тепер носить погоняло "Коммунарноє".
Що він знає, або хоче знати, пам'ятати зі своїх та чужих спогадів? А що воліє забути? А чи є дещо, що хоче не просто забути, а перегорнути до навпаки?
Ми можемо простити, що людина ніколи не згадувала що тут колись, дуже давно жили кримські татари. Вони емігрували під тиском царату ще ХІХ століття, мальчик міг того не знати. Навіть коли виріс, став істориком, вивчив античний і середньовічний світ - ну от не знав, не цікавився і все тут. Буває.
Але є речі, які він просто не міг не знати. Він каже, що раніше, до коммуни, це була економія усього двох братів-німців, колонистів. На доказ наводить, як мало вони залишили тут будівель - все інше будували комунари. Що ж залишили ті два брати, які "потім уїхали, і село запустіло"?
Усього навсього "два добротні кам'яні доми, що належали братам, ще два-три доми для служащих-спеціалістів і керуючого економією, кирха, контора, силосна вежа, водокачка, млин, конюшні, коровники, складські приміщення, амбари, погреби, побудови для сезонних робочих". Все інше (що, як ви гадаєте) довелося будувати переселенцям-комунарам своїми руками.
Наприклад, школу? Ні, школу влаштували в колишній німецькій кірсі, а її дзвониця ще довго слугувала замість шкільного дзвонка.
Його родина мешкала тут з 1925, сам він народився в 1934. Родина була українською, польського походження, але сам він коли виріс "завжди вважав себе русскім". Він став письменником і ретельно перераховує 29 родин, не рахуючи власну, які були першими комунарами. Всі вони були українцями. (Ткаленко, Данильченко, Шахрай, Щербак, Баран, Мирный, Шацило, Завгородний, Тутан, Мороз, Андреев, Савекин, Игнатенко, Сопляниченко, Мельник, Чуприна, Бабич, Лунёв, Костенко, Дроботенко, Гурин, Лях, Лебедь, Кан, Борзий, Обертас, Слабун, Крайнюк, Третьяк).
Виглядає так, наче це були колонисти двадцятих - ну ви ж пригадуєте, два брати збудували село, кірху, уйму всього і кудись пішли.
А ще все це повністю вигадка.
В цьому селі станом на 1926 рік мешкало 40 німців, в 11 дворах, а також 8 українців та 3 рускіх. 8 українців - це, власне, і була його, автора, родина, разом з дітьми та дядьками.
Він народився і жив в німецькому селі, але "запам'ятав" лише двох братів-колонистів.
Коли йому було 7 років, він пішов в школу - в ту саму колишню кірху. І того ж року 40 його сусідів, а може й більше, бо пройшло 20 років від перепису, тупо депортували.
Він цього не знає, не пам'ятає, непросто не пам'ятає - він вигадує і розказує, і не тільки читачам, але й близьким, друзям, що все було навпаки. 1-2 двора українців перетворюються в нього на 1-2 німців, а замість 40 німців називається 29 українських прізвищ, які, вочевидь, оселилися тут вже після війни.
Не встиг він поступити в школу, як почалась німецька окупація. О, він пам'ятає її дуже ретельно.
"Солдаты-румыны на глазах у сельчан воровали и вообще тащили все, что попадалось под руку, чехи приставали к женщинам, венгры дрались, итальянцы пели песни и плакали, немцы мочились и справляли другую нужду прямо посреди двора без стесненья, не считая местных жителей за людей, боялись только партизан".
Німці вигнали його родину з "дома під залізним дахом" - мабуть, одного з тих двох "добротних кам'яних домів", що згадуються напочатку - і він мусив оселитись "в завалюсі для сезонників". Яку, нагадаю, також побудували німці. Румунський солдат бігав за ним з рушницею, стріляв мимо і кричав "партизан, партизан!".
Це він пам'ятає дуже детально, як і те, що всі раділи поверненню Красной Армії. Про те, що тоді знов виловлювали німців, бо не всіх додепортували 41-го через панику і відступ, про те що в 44 ж депортували кримських татар по сусідству, а також безліч інших неруськіх, включно з румунами - не пам'ятає. Післявоєнних переселенців він називає довоєнними, хоча в свої 10 років не міг так помилятись.
Потім він написав багато книжок. Цікавих, розумних, дитячих і дорослих. Став місцевим класиком. Помер на початку нашого століття. Його спогади формують образ Криму, як і тисячі подібних. А правда лежить в архиві, а дещо вже і знищене. Правда залишається за переможцем.
от що мене завжди дратує, так це радянські спогади. Відомий радянський письменник, історик і філософ народився в кримському селі Кереїт, як тепер носить погоняло "Коммунарноє".
Що він знає, або хоче знати, пам'ятати зі своїх та чужих спогадів? А що воліє забути? А чи є дещо, що хоче не просто забути, а перегорнути до навпаки?
Ми можемо простити, що людина ніколи не згадувала що тут колись, дуже давно жили кримські татари. Вони емігрували під тиском царату ще ХІХ століття, мальчик міг того не знати. Навіть коли виріс, став істориком, вивчив античний і середньовічний світ - ну от не знав, не цікавився і все тут. Буває.
Але є речі, які він просто не міг не знати. Він каже, що раніше, до коммуни, це була економія усього двох братів-німців, колонистів. На доказ наводить, як мало вони залишили тут будівель - все інше будували комунари. Що ж залишили ті два брати, які "потім уїхали, і село запустіло"?
Усього навсього "два добротні кам'яні доми, що належали братам, ще два-три доми для служащих-спеціалістів і керуючого економією, кирха, контора, силосна вежа, водокачка, млин, конюшні, коровники, складські приміщення, амбари, погреби, побудови для сезонних робочих". Все інше (що, як ви гадаєте) довелося будувати переселенцям-комунарам своїми руками.
Наприклад, школу? Ні, школу влаштували в колишній німецькій кірсі, а її дзвониця ще довго слугувала замість шкільного дзвонка.
Його родина мешкала тут з 1925, сам він народився в 1934. Родина була українською, польського походження, але сам він коли виріс "завжди вважав себе русскім". Він став письменником і ретельно перераховує 29 родин, не рахуючи власну, які були першими комунарами. Всі вони були українцями. (Ткаленко, Данильченко, Шахрай, Щербак, Баран, Мирный, Шацило, Завгородний, Тутан, Мороз, Андреев, Савекин, Игнатенко, Сопляниченко, Мельник, Чуприна, Бабич, Лунёв, Костенко, Дроботенко, Гурин, Лях, Лебедь, Кан, Борзий, Обертас, Слабун, Крайнюк, Третьяк).
Виглядає так, наче це були колонисти двадцятих - ну ви ж пригадуєте, два брати збудували село, кірху, уйму всього і кудись пішли.
А ще все це повністю вигадка.
В цьому селі станом на 1926 рік мешкало 40 німців, в 11 дворах, а також 8 українців та 3 рускіх. 8 українців - це, власне, і була його, автора, родина, разом з дітьми та дядьками.
Він народився і жив в німецькому селі, але "запам'ятав" лише двох братів-колонистів.
Коли йому було 7 років, він пішов в школу - в ту саму колишню кірху. І того ж року 40 його сусідів, а може й більше, бо пройшло 20 років від перепису, тупо депортували.
Він цього не знає, не пам'ятає, непросто не пам'ятає - він вигадує і розказує, і не тільки читачам, але й близьким, друзям, що все було навпаки. 1-2 двора українців перетворюються в нього на 1-2 німців, а замість 40 німців називається 29 українських прізвищ, які, вочевидь, оселилися тут вже після війни.
Не встиг він поступити в школу, як почалась німецька окупація. О, він пам'ятає її дуже ретельно.
"Солдаты-румыны на глазах у сельчан воровали и вообще тащили все, что попадалось под руку, чехи приставали к женщинам, венгры дрались, итальянцы пели песни и плакали, немцы мочились и справляли другую нужду прямо посреди двора без стесненья, не считая местных жителей за людей, боялись только партизан".
Німці вигнали його родину з "дома під залізним дахом" - мабуть, одного з тих двох "добротних кам'яних домів", що згадуються напочатку - і він мусив оселитись "в завалюсі для сезонників". Яку, нагадаю, також побудували німці. Румунський солдат бігав за ним з рушницею, стріляв мимо і кричав "партизан, партизан!".
Це він пам'ятає дуже детально, як і те, що всі раділи поверненню Красной Армії. Про те, що тоді знов виловлювали німців, бо не всіх додепортували 41-го через панику і відступ, про те що в 44 ж депортували кримських татар по сусідству, а також безліч інших неруськіх, включно з румунами - не пам'ятає. Післявоєнних переселенців він називає довоєнними, хоча в свої 10 років не міг так помилятись.
Потім він написав багато книжок. Цікавих, розумних, дитячих і дорослих. Став місцевим класиком. Помер на початку нашого століття. Його спогади формують образ Криму, як і тисячі подібних. А правда лежить в архиві, а дещо вже і знищене. Правда залишається за переможцем.
no subject
Date: 2017-02-17 04:03 pm (UTC)