Про майбутній статус кримської мови
Dec. 6th, 2016 10:17 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
прочитав про опитування українців, далеких від Криму, про їхні фобії та опасіння щодо створення в Криму національної автономії. Спробую внести свою лєпту в пояснення позиції переважної частини кримських татар, а також інших кримчан які насправді їм співчувають. Я опишу мотивацію, як вона бачиться звідси.
Кримські татари русфікуються, хоча до окупації й не так інтенсивно як українці так званого югавастока. Багато родин втратило свою сімейну мову і чинить маленький подвиг, вивчаючи її заново у вкрай обмежених умовах. Ставку зробили не на себе, дорослих середнього віку, а на дітей. Класи з кримською мовою і до окупації відчинялись зі скрипом, їм протидіяли активно так звані українські чиновники (держава яку вони тоді уособлювали) в союзі з чисельними шовіністичними осередками росіян. Проте, ці можливості виборювались.
З точки зору мотивації це означає - що саме, скажу прямим текстом. Люди хотіли б в майбутньому розраховувати, що знання кримської мови ними та їхніми дітьми стало б конкурентною перевагою в кар'єрі, а не просто індивідуальним інтелектуальним досягненням. Для цього потрібен офіційний, гарантований і захищений статус кримської мови, а не так як було до та під час окупації - мовляв, всі мови у нас равни, тому давайтє гаваріть порускі. Знання мови, а не відсоток крові в жилах, є гарантією кримськотатарськості людини - це усвідомлене настільки чітко і давно, що делегатом Курултаю з 1991 року може стати саме людина, яка вільно володіє кримською мовою, і не як інакше. Відповідне правило, вірогідно, мало б поширитись і на кримськотатарську курію в майбутньому кримському парламенті.
Відтак, автономія потрібна як повітря, щоб кримські татари не перетворились на асимільовану меншість - поруч живими тінями ходять караїми і кримчаки, вже повністю русифіковані, які з кожним переписом тають наче сніг. Приклади інших народів також не надихають, в тому числі рускоговорящя в абсолютній більшості українська громада Криму.
Автономія також гарантує повернення історичних назв тисячам сіл і селищ - далеко не завжди кримтатарського і навіть тюркського походження. Проте це одразу змінить ментальну мапу, на якій зараз квитнуть блідопоетичні словарні словця з російського орфографічного словнику 1944 року.
Автономний статус необхідний також для захисту прав мусульман, підкреслю, в їхній традиційній для півострову формі. Захисту в тому числі від новітніх мереж, які не гребують прозелитизмом, "перенаверненням" та такфіром (прокляттям всіх незгідних з власним баченням ісламу).
Все це статус області виконати нездатен. Достатньо глянути на Донбас, щоб це усвідоміти у всій красі. Не здатен це забезпечити й існуючий статус АРК, яку зліпіли наспіх без участі самих кримтатар, насамперед, як запобіжник проти кримтатарського впливу.
Важливим моментом є українізація. Попри відносно слабку українізованість себе у мовному розрізі, кримські татари практично завжди в епоху Незалежності були "політичними українцями". Десь з три чвертини перерахованих вище проблем прямо стосуються й ситуації з українською мовою як на півострові так і на материку, і кримтатари це чудово знають. Тому керівництво курултаю-меджлісу з перестроєчних часів підтримувало саме нацдем табір в Україні, а дітей та юнацтво заохочували до знання української. Тому на практиці і в теорії в кримській автономії має бути затверджений статус державної української - скажу прямо - за рахунок російської мови. Але не кримської. Статус кримської має бути розширений від такої, що її можна знати по бажанню (хоча й це проблема) до такої, що її вивчатимуть в кримських школах обов'язково. Те саме стосується української. В перспективі по мірі заповнення кадрами це стосуватиметься і власне викладання предметів. Відтак, єдиним "утиском" який зазнаватиме некримськомовний півостровітянин - це обов'язковість володіння кримською та українською задля мінімальних кар'єрних просувань.
прочитав про опитування українців, далеких від Криму, про їхні фобії та опасіння щодо створення в Криму національної автономії. Спробую внести свою лєпту в пояснення позиції переважної частини кримських татар, а також інших кримчан які насправді їм співчувають. Я опишу мотивацію, як вона бачиться звідси.
Кримські татари русфікуються, хоча до окупації й не так інтенсивно як українці так званого югавастока. Багато родин втратило свою сімейну мову і чинить маленький подвиг, вивчаючи її заново у вкрай обмежених умовах. Ставку зробили не на себе, дорослих середнього віку, а на дітей. Класи з кримською мовою і до окупації відчинялись зі скрипом, їм протидіяли активно так звані українські чиновники (держава яку вони тоді уособлювали) в союзі з чисельними шовіністичними осередками росіян. Проте, ці можливості виборювались.
З точки зору мотивації це означає - що саме, скажу прямим текстом. Люди хотіли б в майбутньому розраховувати, що знання кримської мови ними та їхніми дітьми стало б конкурентною перевагою в кар'єрі, а не просто індивідуальним інтелектуальним досягненням. Для цього потрібен офіційний, гарантований і захищений статус кримської мови, а не так як було до та під час окупації - мовляв, всі мови у нас равни, тому давайтє гаваріть порускі. Знання мови, а не відсоток крові в жилах, є гарантією кримськотатарськості людини - це усвідомлене настільки чітко і давно, що делегатом Курултаю з 1991 року може стати саме людина, яка вільно володіє кримською мовою, і не як інакше. Відповідне правило, вірогідно, мало б поширитись і на кримськотатарську курію в майбутньому кримському парламенті.
Відтак, автономія потрібна як повітря, щоб кримські татари не перетворились на асимільовану меншість - поруч живими тінями ходять караїми і кримчаки, вже повністю русифіковані, які з кожним переписом тають наче сніг. Приклади інших народів також не надихають, в тому числі рускоговорящя в абсолютній більшості українська громада Криму.
Автономія також гарантує повернення історичних назв тисячам сіл і селищ - далеко не завжди кримтатарського і навіть тюркського походження. Проте це одразу змінить ментальну мапу, на якій зараз квитнуть блідопоетичні словарні словця з російського орфографічного словнику 1944 року.
Автономний статус необхідний також для захисту прав мусульман, підкреслю, в їхній традиційній для півострову формі. Захисту в тому числі від новітніх мереж, які не гребують прозелитизмом, "перенаверненням" та такфіром (прокляттям всіх незгідних з власним баченням ісламу).
Все це статус області виконати нездатен. Достатньо глянути на Донбас, щоб це усвідоміти у всій красі. Не здатен це забезпечити й існуючий статус АРК, яку зліпіли наспіх без участі самих кримтатар, насамперед, як запобіжник проти кримтатарського впливу.
Важливим моментом є українізація. Попри відносно слабку українізованість себе у мовному розрізі, кримські татари практично завжди в епоху Незалежності були "політичними українцями". Десь з три чвертини перерахованих вище проблем прямо стосуються й ситуації з українською мовою як на півострові так і на материку, і кримтатари це чудово знають. Тому керівництво курултаю-меджлісу з перестроєчних часів підтримувало саме нацдем табір в Україні, а дітей та юнацтво заохочували до знання української. Тому на практиці і в теорії в кримській автономії має бути затверджений статус державної української - скажу прямо - за рахунок російської мови. Але не кримської. Статус кримської має бути розширений від такої, що її можна знати по бажанню (хоча й це проблема) до такої, що її вивчатимуть в кримських школах обов'язково. Те саме стосується української. В перспективі по мірі заповнення кадрами це стосуватиметься і власне викладання предметів. Відтак, єдиним "утиском" який зазнаватиме некримськомовний півостровітянин - це обов'язковість володіння кримською та українською задля мінімальних кар'єрних просувань.