Сила телевізійного мистецтва

[don_katalan]

Алі Татар-заде
силу телевізійного мистецтва я побачив вперше 2004 року. Якось вранці ми збирались з подружкою разом погуляти. За влеінням долі, на дорозі нам трапився великий банер, на якому Україна була поділена на Три Сорти.
Подружка стала як укопана та поблідла від люті:
- Ти тільки подивісь, що цей Ющенко робить! Вже на три сорти нас поділив!
- Ти що, з іншої планети? - здивувався я. - Це не Ющенко, а Медвдечук.
- Сам ти з іншої планети. Я сама по телевізору бачила, що це план Ющенка.
В наступні роки я почав і все частіше бачити людей, які "власними очима бачили" (зауважте, не чули а бачили) як Тимошенко обіцяла скинути Крим в море, поставити Донбас на коліна та оточити Югавасток колючим дротом.
Саме смішне, що я також бачив цей сюжет, за іронією долі, в росіянському телевізорі. Я був тоді у вище згаданій подружки вдома, і поки варив каву - вона дивилась "новості с України".
Щасливий голосок Тимошенко лунав в темряві на якомусь нічному мітингу:
- Нас ніхто не загоне в резервації, ніхто не зможе оточити колючим дротом! Ніхто не поставить Донбас на коліна!
Щосекунди її голос тихішав, натомість дикторша росіянського телебачення перекладала поставленим голосом, яким в радянські часи озвучували спеціальні ролі жінок-есесовок:
- Крим надо окружить колючєй проволокой, Донбас поставіть на колєні. І скінуть в морє Чєрноморскій Флот Росії.