"Хороші расіянці"
Jun. 12th, 2016 08:25 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
Наших сучасників дратує, жахає, дивує та шокує думка, що росіянець після початку анексії Криму та війни на Донбасі не може бути "хорошим росіянцем" та "поганим росіянцем". Аж до недовіри з нашого боку (невже вони всі там такі?) та обурення з їхнього (не треба всіх під одну гребінку). Дійсно, ситуація потребує простого пояснення.
Насамперед, вона не є уникальною.
Пригадайте, що в двадцяті-тридцяті окрім сталіністів ви могли зустріти інші течії - бухаринців, троцкистів, зінов'євців, а те й вцілілих плехановців. Проте всі вони були марксисти-ленінці, і цім все сказано. Ситуативно вони могли бажати поразки своїй країні на тому чи іншому фронті (якщо це наблизить до повалення режим Сталіна), але всією душою були і за новобудовану імперію, і за світову революцію (тобто експансію радянців, війну на голови всіх сусідів).
Пригадайте, що і в інші епохи серед умовних парочок "словянофіли-западники", "фізики-лірики", "почвенники-язвенники" поміж ними хоч і були спори, але щодо своїх потенційних жертв царило рідкісне однодумство. І так куди б ви не копнули глибше, аж до йосифлян та нестяжателів чи іконоборців з іконопоклонниками.
Але, чи були в ті роки послідовні вороги радянської влади серед радянців? Були. Їх було два види.
Перший - це особисто мотивовані особи, серед них часто були яскраві особистості. Але це завжди були одиниці. За великим рахунком, їх не можна звати радянцями, як не можна, наприклад, звати Бандеру поляком, або Чегевару аргентинцем. А якщо в них і проявлялось щось радянське, то лише там, де "грязь обстановки убогой" липне на пусте місце, яке нічим не заповнити в тих реаліях.
Другий - це ті самі "народні маси", яких не було видно і чутно по жодному телевізору, радіо, газеті. Забиті навіть за повітовим поглядом дири, де жили люди яким не те що начхати на пропаганду - до них вона просто не доходила у потрібних, тобто отруйних нормах. Пригадайте анекдота - лектор дізнається, що його студент з Урюпинська ніколи не чув про Леніна, і тепер мріє "покинути все та поїхати жить в Урюпинськ".
Наших сучасників дратує, жахає, дивує та шокує думка, що росіянець після початку анексії Криму та війни на Донбасі не може бути "хорошим росіянцем" та "поганим росіянцем". Аж до недовіри з нашого боку (невже вони всі там такі?) та обурення з їхнього (не треба всіх під одну гребінку). Дійсно, ситуація потребує простого пояснення.
Насамперед, вона не є уникальною.
Пригадайте, що в двадцяті-тридцяті окрім сталіністів ви могли зустріти інші течії - бухаринців, троцкистів, зінов'євців, а те й вцілілих плехановців. Проте всі вони були марксисти-ленінці, і цім все сказано. Ситуативно вони могли бажати поразки своїй країні на тому чи іншому фронті (якщо це наблизить до повалення режим Сталіна), але всією душою були і за новобудовану імперію, і за світову революцію (тобто експансію радянців, війну на голови всіх сусідів).
Пригадайте, що і в інші епохи серед умовних парочок "словянофіли-западники", "фізики-лірики", "почвенники-язвенники" поміж ними хоч і були спори, але щодо своїх потенційних жертв царило рідкісне однодумство. І так куди б ви не копнули глибше, аж до йосифлян та нестяжателів чи іконоборців з іконопоклонниками.
Але, чи були в ті роки послідовні вороги радянської влади серед радянців? Були. Їх було два види.
Перший - це особисто мотивовані особи, серед них часто були яскраві особистості. Але це завжди були одиниці. За великим рахунком, їх не можна звати радянцями, як не можна, наприклад, звати Бандеру поляком, або Чегевару аргентинцем. А якщо в них і проявлялось щось радянське, то лише там, де "грязь обстановки убогой" липне на пусте місце, яке нічим не заповнити в тих реаліях.
Другий - це ті самі "народні маси", яких не було видно і чутно по жодному телевізору, радіо, газеті. Забиті навіть за повітовим поглядом дири, де жили люди яким не те що начхати на пропаганду - до них вона просто не доходила у потрібних, тобто отруйних нормах. Пригадайте анекдота - лектор дізнається, що його студент з Урюпинська ніколи не чув про Леніна, і тепер мріє "покинути все та поїхати жить в Урюпинськ".