два Крими завжди поруч
Apr. 16th, 2016 07:38 am![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
Один Крим щовесни стоїть у вигляді бабульки з лихим поглядом, яка простягує перехожим жменьку заповідного підсніжника. Краснокнижної рослини, відомої саме тім, що її не можна викопувати та продавати. Якісь ідіоти щорічно лізуть на скелі, ламають собі руки-ноги, щоб привезти рюкзак забороненої краси та виставити з ним оту бабульку. І в вигляді ментів, стайки полохливої поліції, яка проходить мимо тої бабки, і один з них кидає їй: "Не висовуйся".
Другий Крим зовсім поруч. В тітки на городі - біле павутиння ціх самих підсніжників, вони повсюду, навіть на стежках. Вона задумливо тримається то за цапку, то за граблі, і відставляє. Руки тягнуться прибрати грядки, але діти, онуки весь час її вмовляють не чіпати, поки воно саме не зійде.
І ці світи не перетинаються.
---
аншлюсом Криму путлер відрізав своїм прихільникам усі лазейки для подальшого псевдо-патріотизму, патріотизму "інакшого напряму", в якому вони, мовляв, теж люблять Україну, тільки за державу обидно і Росія хороша. По суті вся їх програма тепер зводиться до того, що вони за терористичний режим Ер-рефії, а той режим, у свою чергу, категорично проти теріторіальної цілосності України. Тільки беззуба феміда цього може не побачити, але в політичному плані все просто: хто за проросійські рухи, той однозначно проти України і за кримський аншлюс.
---
багато, дуже багато людей по обидві боки перекопу та "сірої зони", визначились виходячи із світогляду. Для одних єврошлях, най і через (само)скептичну призму, був єдиним нормальним вибіром, туди ж зіграли базові симпатії до волі, демократії, правової держави. Для інших все це давно зі знаком минус: дєрмократія, гмо- та гомо-єврики, развєлібардак, симпатія до порядку, понятій і єрархій. Колись дуже давно в мене був друг, типове "дитя Балкан". Нчверть угорець, на стільки ж румун, а другу половину крові займало "сербськохорватське" походження. Коли він був юним, то оцю другу половину навіть не розділяв. За його словами - звичайно, кожен схильний поширювати свій досвід на багато людей - коли почалися балканські війни, то вибір поміж "сербом" та "хорватом" для багатьох пролягав у тому, чи він підтримує геніального Милошевича і пакетом - прикольну ідею вигнати звідусиль словенців та дати всратись албанцям, чи вважає його ідеї провокаційними та ідіотськими. Вибір стояв ще простіше - або Нато, або Есересер (який тоді ще догорав і навіть не здогадувався, що скоро в люлю). Грало роль усе: і дитячі спогади про розповіді бабці-діда, і західний чи східний кінематограф, і навіть перша книжка та перша дівчина. Його теорія показала себе набагато пізніше, коли частина сербів, звичайно за сценарієм вашингтонського обкому і все таке, скинула того Милошевича та попрохалась до Європи. Тільки частина, але напрочуд активна: скинула, потім умила руки і розійшлась. А мову - сербськохорватську, як її прозвали - вони так і не поділили. В сучасній діловій хорватській багато сербизмів, хоч її і "відчищують", самі серби кажуть що єзик в нас украли хорвати, а хорватські пуристи марно просувають глибинні діалекти, в яких сербської нема за визначенням, у публічну сферу - воно не приживається. Середнє покоління досі говорить взаємозрозуміло по обидві боки запоребрика, хоча і листується інакше, через що багато взаємних злих жартів. Поміж державами лежить кров, велика, страшна кров, тому ці жарти ще можна сприймати як віддушину.
Один Крим щовесни стоїть у вигляді бабульки з лихим поглядом, яка простягує перехожим жменьку заповідного підсніжника. Краснокнижної рослини, відомої саме тім, що її не можна викопувати та продавати. Якісь ідіоти щорічно лізуть на скелі, ламають собі руки-ноги, щоб привезти рюкзак забороненої краси та виставити з ним оту бабульку. І в вигляді ментів, стайки полохливої поліції, яка проходить мимо тої бабки, і один з них кидає їй: "Не висовуйся".
Другий Крим зовсім поруч. В тітки на городі - біле павутиння ціх самих підсніжників, вони повсюду, навіть на стежках. Вона задумливо тримається то за цапку, то за граблі, і відставляє. Руки тягнуться прибрати грядки, але діти, онуки весь час її вмовляють не чіпати, поки воно саме не зійде.
І ці світи не перетинаються.
---
аншлюсом Криму путлер відрізав своїм прихільникам усі лазейки для подальшого псевдо-патріотизму, патріотизму "інакшого напряму", в якому вони, мовляв, теж люблять Україну, тільки за державу обидно і Росія хороша. По суті вся їх програма тепер зводиться до того, що вони за терористичний режим Ер-рефії, а той режим, у свою чергу, категорично проти теріторіальної цілосності України. Тільки беззуба феміда цього може не побачити, але в політичному плані все просто: хто за проросійські рухи, той однозначно проти України і за кримський аншлюс.
---
багато, дуже багато людей по обидві боки перекопу та "сірої зони", визначились виходячи із світогляду. Для одних єврошлях, най і через (само)скептичну призму, був єдиним нормальним вибіром, туди ж зіграли базові симпатії до волі, демократії, правової держави. Для інших все це давно зі знаком минус: дєрмократія, гмо- та гомо-єврики, развєлібардак, симпатія до порядку, понятій і єрархій. Колись дуже давно в мене був друг, типове "дитя Балкан". Нчверть угорець, на стільки ж румун, а другу половину крові займало "сербськохорватське" походження. Коли він був юним, то оцю другу половину навіть не розділяв. За його словами - звичайно, кожен схильний поширювати свій досвід на багато людей - коли почалися балканські війни, то вибір поміж "сербом" та "хорватом" для багатьох пролягав у тому, чи він підтримує геніального Милошевича і пакетом - прикольну ідею вигнати звідусиль словенців та дати всратись албанцям, чи вважає його ідеї провокаційними та ідіотськими. Вибір стояв ще простіше - або Нато, або Есересер (який тоді ще догорав і навіть не здогадувався, що скоро в люлю). Грало роль усе: і дитячі спогади про розповіді бабці-діда, і західний чи східний кінематограф, і навіть перша книжка та перша дівчина. Його теорія показала себе набагато пізніше, коли частина сербів, звичайно за сценарієм вашингтонського обкому і все таке, скинула того Милошевича та попрохалась до Європи. Тільки частина, але напрочуд активна: скинула, потім умила руки і розійшлась. А мову - сербськохорватську, як її прозвали - вони так і не поділили. В сучасній діловій хорватській багато сербизмів, хоч її і "відчищують", самі серби кажуть що єзик в нас украли хорвати, а хорватські пуристи марно просувають глибинні діалекти, в яких сербської нема за визначенням, у публічну сферу - воно не приживається. Середнє покоління досі говорить взаємозрозуміло по обидві боки запоребрика, хоча і листується інакше, через що багато взаємних злих жартів. Поміж державами лежить кров, велика, страшна кров, тому ці жарти ще можна сприймати як віддушину.