Більше Зради нашій хаті!
Dec. 29th, 2015 02:44 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalan2015 рік в Україні пройшов під знаком Зради. Звісно, розганяти тренос за реальними, примарними чи ненародженими втраченими шансами ми вміли завжди, але лише цього року «Зрада!» з невиразного вигуку — супутника «Ганьби!» перетворилася на самостійного гравця української політики з упізнаваним для мільйонів ім’ям.
Зрада — це універсальна філософська категорія. Кволі спроби створити дихотомію «Зрада – Перемога» накрилися ще на початковому етапі. Чим накрилися? Звісно ж, Зрадою. Перемоги виявилося так мало, а ретранслятори її позиції виявилися настільки обережними (кому ж хочеться потрапити під нестримну зливу Зради?), що «перемогу» так і продовжують писати дуже тихо, в лапках і лише з іронією. Там, де хотілося б бачити останню безкомпромісну боротьбу двох крайнощів українського існування, ми спостерігаємо лише затяту гризню Більшої Зради та Меншої Зради за те, хто з них усе-таки менша, бо хто більша, тій і ганьба.
Ганьба — чи не єдина категорія, яка здатна утворити зі Зрадою сталу рівноправну формулу: «Чому Ганьба? Бо Зрада!», «Чому Зрада? Бо Ганьба!». Але віднедавна шляхи колишніх супутниць розійшлися настільки, що в одному часовому проміжку вони співіснувати не зможуть. Бо класична Ганьба передбачає лише пасивну констатацію кризи державного управління — без бажання розділити відповідальність за цю кризу та взятися до пошуку шляхів її подолання. Це ж не наші факапи — це ж політики нас у таку Ганьбу завели!
Натомість Зрада — це вже результат значно складніших та відповідальніших умовиводів. Тут є чітко окреслений факт суспільного договору, є виданий суспільством владі мандат довіри — і аналіз виконання владою взятих на себе зобов’язань. «Нас зрадили!» — це вже не просто «Нас нагнули», «З нас знущаються» або «Боже, чи довго тягти?!». Зрада — це намагання знайти причину кризи. Суспільство вже визнає, що цих політиків воно привело до влади само і вони мають виконувати саме його волю, але ще поки не знає, як їх до цього змусити, і тому шукає найпростіше пояснення проблеми. Крадуть? Зрадники! Бойовики по Комінтерновому прогулялися? Порошенко зрадив! Тарифи підняли? Зрада суцільна, аж сльози течуть!
Звісно, ця позиція доволі інфантильна, бо так і не вирішує питання особистої відповідальності. Звісно, крики про Зраду вже дістали так, що Фейсбук зранку відкривати страшно. Звісно, у тоннах Зради тоне реальна суть кризи і ускладнюються шляхи її вирішення. Але, менше з тим, саме Зраду варто вважати головним подарунком року, що минає.
Адже, як би це не було огидно високочолим мережевим інтелектуалам, саме Зрада і є українським втіленням засад громадянського суспільства. Саме це налякане власними ж пророцтвами військо з експертів, дилетантів, тролів, волонтерів, зірок Фейсбуку та навіть проплачених ботів і є тим засобом народного контролю, у пошуках якого зрадомети поливають своїм продуктом інформпростір. Чим гучніше й обгрунтованіше лунає «Зрада!», тим швидше влада починає шукати компроміс із суспільством із болючої теми — навіть якщо причиною стала якась чергова дурнувата обмовка Порошенка.
Звісно, швидкістю реакції влади (як і вибірковістю та методикою цієї реакції) можна обурюватися — і варто обурюватися, бо на те в нас і Зрада є. Звісно, можна обурюватися й невибагливістю Зради, яка спрощує контекст, ведеться на фейки та нерідко підігрівається корупцією незгірш за саму владу (кількість проплачених та розшарюваних ботами зрадопостів тому доказом) — але ж і Зрада наша ще юна та недосвідчена. Наш маленький верескливий інститутик громадянського суспільства лише вчиться вигризати у влади потрібні йому важелі впливу. Коли він зміцніє настільки, що замість «Зради!» почне виносити вирок «Саботаж!» і послідовно карати владу за чітко встановлені факти невиконання умов суспільного договору, довгий шлях від приреченої Ганьби до відповідальних правових відносин буде пройдено.
Але для того, аби ми таки пройшли цей шлях і не загрузли навічно в суцільній Зраді, треба… більше Зради! Звісно, хочеться, аби в Новому році Зрада була більш аргументована, більш поінформована та зважена, незалежна та незаангажована, орієнтована на результат, а не на процес. Саме така Зрада має щохвилини кусати за хвіст владу та звужувати її поле діяльності, відтісняючи функціонерів від важливих суспільних рішень. Адже саме чинна межа повноважень влади і Зради й визначає стартові позиції сторін у кожному окремо взятому випадку Зради, окреслює рівень власної відповідальності сторін та регулює кількість потенційних Зрад.
Отже, більше Зради нашій хаті! І якщо в Новому році реальних підстав для зрадофлуду поменшає (а заради цього ж усі й стараємось!), то це не причина заспокоюватися — запаси невитраченої Зради можна спрямувати на ще не добиті конфліктні бастіони. Чим більше Зради дістанеться кожному з цих бастіонів, тим імовірніший шанс на Перемогу. Головне в цій битві — самому не впасти в депресію під вагою нафлудженої безвиході. Утім, ліки від такого розладу є: просто згадайте, з яким лихом нам доводилося воювати ще два роки тому.
Бо якщо ми навіть Ганьбу змогли здолати, то й зі Зрадою тим паче впораємось.
Юрко Космина
Зрада — це універсальна філософська категорія. Кволі спроби створити дихотомію «Зрада – Перемога» накрилися ще на початковому етапі. Чим накрилися? Звісно ж, Зрадою. Перемоги виявилося так мало, а ретранслятори її позиції виявилися настільки обережними (кому ж хочеться потрапити під нестримну зливу Зради?), що «перемогу» так і продовжують писати дуже тихо, в лапках і лише з іронією. Там, де хотілося б бачити останню безкомпромісну боротьбу двох крайнощів українського існування, ми спостерігаємо лише затяту гризню Більшої Зради та Меншої Зради за те, хто з них усе-таки менша, бо хто більша, тій і ганьба.
Ганьба — чи не єдина категорія, яка здатна утворити зі Зрадою сталу рівноправну формулу: «Чому Ганьба? Бо Зрада!», «Чому Зрада? Бо Ганьба!». Але віднедавна шляхи колишніх супутниць розійшлися настільки, що в одному часовому проміжку вони співіснувати не зможуть. Бо класична Ганьба передбачає лише пасивну констатацію кризи державного управління — без бажання розділити відповідальність за цю кризу та взятися до пошуку шляхів її подолання. Це ж не наші факапи — це ж політики нас у таку Ганьбу завели!
Натомість Зрада — це вже результат значно складніших та відповідальніших умовиводів. Тут є чітко окреслений факт суспільного договору, є виданий суспільством владі мандат довіри — і аналіз виконання владою взятих на себе зобов’язань. «Нас зрадили!» — це вже не просто «Нас нагнули», «З нас знущаються» або «Боже, чи довго тягти?!». Зрада — це намагання знайти причину кризи. Суспільство вже визнає, що цих політиків воно привело до влади само і вони мають виконувати саме його волю, але ще поки не знає, як їх до цього змусити, і тому шукає найпростіше пояснення проблеми. Крадуть? Зрадники! Бойовики по Комінтерновому прогулялися? Порошенко зрадив! Тарифи підняли? Зрада суцільна, аж сльози течуть!
Звісно, ця позиція доволі інфантильна, бо так і не вирішує питання особистої відповідальності. Звісно, крики про Зраду вже дістали так, що Фейсбук зранку відкривати страшно. Звісно, у тоннах Зради тоне реальна суть кризи і ускладнюються шляхи її вирішення. Але, менше з тим, саме Зраду варто вважати головним подарунком року, що минає.
Адже, як би це не було огидно високочолим мережевим інтелектуалам, саме Зрада і є українським втіленням засад громадянського суспільства. Саме це налякане власними ж пророцтвами військо з експертів, дилетантів, тролів, волонтерів, зірок Фейсбуку та навіть проплачених ботів і є тим засобом народного контролю, у пошуках якого зрадомети поливають своїм продуктом інформпростір. Чим гучніше й обгрунтованіше лунає «Зрада!», тим швидше влада починає шукати компроміс із суспільством із болючої теми — навіть якщо причиною стала якась чергова дурнувата обмовка Порошенка.
Звісно, швидкістю реакції влади (як і вибірковістю та методикою цієї реакції) можна обурюватися — і варто обурюватися, бо на те в нас і Зрада є. Звісно, можна обурюватися й невибагливістю Зради, яка спрощує контекст, ведеться на фейки та нерідко підігрівається корупцією незгірш за саму владу (кількість проплачених та розшарюваних ботами зрадопостів тому доказом) — але ж і Зрада наша ще юна та недосвідчена. Наш маленький верескливий інститутик громадянського суспільства лише вчиться вигризати у влади потрібні йому важелі впливу. Коли він зміцніє настільки, що замість «Зради!» почне виносити вирок «Саботаж!» і послідовно карати владу за чітко встановлені факти невиконання умов суспільного договору, довгий шлях від приреченої Ганьби до відповідальних правових відносин буде пройдено.
Але для того, аби ми таки пройшли цей шлях і не загрузли навічно в суцільній Зраді, треба… більше Зради! Звісно, хочеться, аби в Новому році Зрада була більш аргументована, більш поінформована та зважена, незалежна та незаангажована, орієнтована на результат, а не на процес. Саме така Зрада має щохвилини кусати за хвіст владу та звужувати її поле діяльності, відтісняючи функціонерів від важливих суспільних рішень. Адже саме чинна межа повноважень влади і Зради й визначає стартові позиції сторін у кожному окремо взятому випадку Зради, окреслює рівень власної відповідальності сторін та регулює кількість потенційних Зрад.
Отже, більше Зради нашій хаті! І якщо в Новому році реальних підстав для зрадофлуду поменшає (а заради цього ж усі й стараємось!), то це не причина заспокоюватися — запаси невитраченої Зради можна спрямувати на ще не добиті конфліктні бастіони. Чим більше Зради дістанеться кожному з цих бастіонів, тим імовірніший шанс на Перемогу. Головне в цій битві — самому не впасти в депресію під вагою нафлудженої безвиході. Утім, ліки від такого розладу є: просто згадайте, з яким лихом нам доводилося воювати ще два роки тому.
Бо якщо ми навіть Ганьбу змогли здолати, то й зі Зрадою тим паче впораємось.
Юрко Космина