![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanдо слова, я не стану ліцемірити і казати, що я не схвалюю вибіркового правосуддя ніколи і ніяк. (*) Я не схвалюю кожен раз його конкретного вибіркового напряму, бо завжди виходить так, що гол в одні ворота. При чому ворота завжди не ті, на яких голкіпер регіоналів. При Ющенко саджали нерегіоналів, при Януковичі саджали нерегіоналів, при Турчинові просто нікого не саджали, при Порошенко знов саджають нерегіоналів. Кстаті, і некомунистів, як на те пійшло, і не терористів.
(*)
А тепер поясню, чому я в принципі за вибіркову послідовність правосуддя. Бо знаю на практиці його альтернативу в виконанні українського державного апарату. Цей принцип маловідомий Україні в цілому - у ньому не було потреби, але роками відпрацьовувався на Кримі.(**)
Це почалось при Кучмі, продовжувалось при Ющенко, скінчилось при Януковичі.
А виглядало це дуже просто. Києв проводив у Криму відому з термідоріанських часів "політику гойдалки".
Справі про схопленого казака-росіянця не давали ходу, поки не знаходили умовно "симетричної" справи про якогось відморозка, злодія чи хулігана з числа кримських татар. Наїзд на якусь проросійську організацію завжди супроводжувався "симетричним" наїздом на Меджліс кримськотатарського народу, або хоча б на якийсь екзотичний релігійний клюб, аби тільки кримтатарський. Навіть просте провадження проти газетьонки, яка розповсюджувала татарофобію та українофобію, прокуратура тримала до тих пір, поки не виявиться щось умовно схоже в одній з п'ятьох на Крим кримськотатарських газет або в єдиній україномовній.
Все це робилося українською владою у повній впевненості що кримськотатарський та, навіть, український націоналістичний рухи на півострові не менш (а може й більш) загрожують національній безпеці, ніж відверто проросійські.
Результат симетричного правосуддя всім відомий, якраз на прикладі того самого Криму. Протверезіння щодо того, хто є патріот, а хто лютий ворог, прийшло в Україну наступного дня після того, як аншлюс вже стався повністю. Навіть у ті короткі тижні, поки була можливість втихаря скинути зброю з оточених та деморалізованих військових гарнизонів кримським активістам, в Києві вочевидь міркували, що з путлером ще какось-якось можна домовитись, а от з українськими та кримтатарськими патріотами - ще невідомо.
А оскільки результат відомий і він привів до тихої, повзучої анексії, в якій "зелені чоловічки" були лише інтермедійним актом, то ця альтернатива мені не підходить.
(**)
На Кримі взагалі багато чого відпрацьовувалося. Коли Могільов іще в президентуру Ющенка лупасив мирних громадян за мітинги і погляди у Судаку, то країна переважно не помітила цього, а ті, кого ми смикали за фалди, ще поблажливо та самовпевнено посміхалися: "Ну, спробував би він щось подібне у нас утнути". Навряд чи вони пригадали це, коли Могільов почав лупасити "неполітичні майдани" в Києві. Но ми-то помнім (с)
Алі Татар-заде
(*)
А тепер поясню, чому я в принципі за вибіркову послідовність правосуддя. Бо знаю на практиці його альтернативу в виконанні українського державного апарату. Цей принцип маловідомий Україні в цілому - у ньому не було потреби, але роками відпрацьовувався на Кримі.(**)
Це почалось при Кучмі, продовжувалось при Ющенко, скінчилось при Януковичі.
А виглядало це дуже просто. Києв проводив у Криму відому з термідоріанських часів "політику гойдалки".
Справі про схопленого казака-росіянця не давали ходу, поки не знаходили умовно "симетричної" справи про якогось відморозка, злодія чи хулігана з числа кримських татар. Наїзд на якусь проросійську організацію завжди супроводжувався "симетричним" наїздом на Меджліс кримськотатарського народу, або хоча б на якийсь екзотичний релігійний клюб, аби тільки кримтатарський. Навіть просте провадження проти газетьонки, яка розповсюджувала татарофобію та українофобію, прокуратура тримала до тих пір, поки не виявиться щось умовно схоже в одній з п'ятьох на Крим кримськотатарських газет або в єдиній україномовній.
Все це робилося українською владою у повній впевненості що кримськотатарський та, навіть, український націоналістичний рухи на півострові не менш (а може й більш) загрожують національній безпеці, ніж відверто проросійські.
Результат симетричного правосуддя всім відомий, якраз на прикладі того самого Криму. Протверезіння щодо того, хто є патріот, а хто лютий ворог, прийшло в Україну наступного дня після того, як аншлюс вже стався повністю. Навіть у ті короткі тижні, поки була можливість втихаря скинути зброю з оточених та деморалізованих військових гарнизонів кримським активістам, в Києві вочевидь міркували, що з путлером ще какось-якось можна домовитись, а от з українськими та кримтатарськими патріотами - ще невідомо.
А оскільки результат відомий і він привів до тихої, повзучої анексії, в якій "зелені чоловічки" були лише інтермедійним актом, то ця альтернатива мені не підходить.
(**)
На Кримі взагалі багато чого відпрацьовувалося. Коли Могільов іще в президентуру Ющенка лупасив мирних громадян за мітинги і погляди у Судаку, то країна переважно не помітила цього, а ті, кого ми смикали за фалди, ще поблажливо та самовпевнено посміхалися: "Ну, спробував би він щось подібне у нас утнути". Навряд чи вони пригадали це, коли Могільов почав лупасити "неполітичні майдани" в Києві. Но ми-то помнім (с)
Алі Татар-заде