![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanHennadii Moskal
Тиждень тому в інтернеті з’явилося звернення до мене “від жителів українського Луганська”. Котрих зачепили мої слова під час затримання двох фур із пивом для окупованих територій про те, що нормальні люди перейшли на українську сторону. Мені вказують, що далеко не всі в Луганську терористи, бойовики й колоради, просто люди не можуть кинути своїх батьків, майно і переїхати на український бік, тим більше, що Україна не дає їм допомоги й квартири. І що на тому боці залишилося дуже багато тих, хто відстоював Луганськ на мітингах і в бійках, просто показуватися на виду їм зараз небезпечно. Мені закидають, що я образив тих, хто вірить і чекає Україну, закликають бути чоловіком і попросити вибачення.
Я не збирався відповідати на все це, але оскільки вже кілька знайомих питали про мою реакцію на звернення, таки скажу пару речень.
Шановні “жителі українського Луганська”! Просто вірити й чекати Україну — замало. Я добре пам’ятаю, як у березні минулого року луганчани всілякими способами спиняли українську військову техніку. Тоді це не здавалося їм небезпечним. Я знаю, скільки людей у травні минулого року стояли в чергах на так званому референдумі, щоб проголосувати за “Новороссию”, проти “киевской хунты” і “бандер, которые едят русскоязычных младенцев”. Півтора тижні тому, 9 травня, я бачив, скільки луганчан вийшло на організований самозванцями парад Перемоги. І те, як вони плескали в долоні кремлівським “шісткам”, котрі вже рік знущаються над людьми, а зараз начепили бутафорські нагороди і вдають із себе міні-наполеонів. Дивитися на все це й тоді, і тепер мені було гидко. Тому я не збираюся ні перед ким просити вибачення.
Я хочу нагадати, скільки людей вийшло в Києві на майдан у кінці 2013-го (я теж постійно чергував там від опозиції). Як літні жінки руками виколупували мерзлу бруківку, щоб допомогти протестувальникам. Як студенти з рогатками вийшли проти озброєних до зубів “Беркутівців”. Вони знали, що це небезпечно, але вийшли на акцію протесту. Так, люди гинули геройською смертю, але скинули Януковича, котрий ще два місяці до того мав абсолютну й необмежену владу. Йому не допомогли ні армія, ні міліція, ні СБУ, ні Росія. Тому, я ще раз повторюся: просто вірити й чекати Україну — замало. Покажіть на ділі, що ви не хочете жити під цією бутафорською владою, поставленою з Москви, і тоді ми вам допоможемо. А якщо й далі будете обурюватися й скаржитися в інтернеті, то так і помрете рабами…
Тиждень тому в інтернеті з’явилося звернення до мене “від жителів українського Луганська”. Котрих зачепили мої слова під час затримання двох фур із пивом для окупованих територій про те, що нормальні люди перейшли на українську сторону. Мені вказують, що далеко не всі в Луганську терористи, бойовики й колоради, просто люди не можуть кинути своїх батьків, майно і переїхати на український бік, тим більше, що Україна не дає їм допомоги й квартири. І що на тому боці залишилося дуже багато тих, хто відстоював Луганськ на мітингах і в бійках, просто показуватися на виду їм зараз небезпечно. Мені закидають, що я образив тих, хто вірить і чекає Україну, закликають бути чоловіком і попросити вибачення.
Я не збирався відповідати на все це, але оскільки вже кілька знайомих питали про мою реакцію на звернення, таки скажу пару речень.
Шановні “жителі українського Луганська”! Просто вірити й чекати Україну — замало. Я добре пам’ятаю, як у березні минулого року луганчани всілякими способами спиняли українську військову техніку. Тоді це не здавалося їм небезпечним. Я знаю, скільки людей у травні минулого року стояли в чергах на так званому референдумі, щоб проголосувати за “Новороссию”, проти “киевской хунты” і “бандер, которые едят русскоязычных младенцев”. Півтора тижні тому, 9 травня, я бачив, скільки луганчан вийшло на організований самозванцями парад Перемоги. І те, як вони плескали в долоні кремлівським “шісткам”, котрі вже рік знущаються над людьми, а зараз начепили бутафорські нагороди і вдають із себе міні-наполеонів. Дивитися на все це й тоді, і тепер мені було гидко. Тому я не збираюся ні перед ким просити вибачення.
Я хочу нагадати, скільки людей вийшло в Києві на майдан у кінці 2013-го (я теж постійно чергував там від опозиції). Як літні жінки руками виколупували мерзлу бруківку, щоб допомогти протестувальникам. Як студенти з рогатками вийшли проти озброєних до зубів “Беркутівців”. Вони знали, що це небезпечно, але вийшли на акцію протесту. Так, люди гинули геройською смертю, але скинули Януковича, котрий ще два місяці до того мав абсолютну й необмежену владу. Йому не допомогли ні армія, ні міліція, ні СБУ, ні Росія. Тому, я ще раз повторюся: просто вірити й чекати Україну — замало. Покажіть на ділі, що ви не хочете жити під цією бутафорською владою, поставленою з Москви, і тоді ми вам допоможемо. А якщо й далі будете обурюватися й скаржитися в інтернеті, то так і помрете рабами…