#сто_років_тому, 13 травня 1917

[don_katalan]

Алі Татар-заде
#сто_років_тому, 13 травня 1917, за старим календарем добігає кінця тільки квітень.
– Українські двоколори над Харковом.
– Криза міністрів в Петрограді.
– Німецькі шпигуни розгублені.
– Невже краще зовсім без Росії?
________________
На харківських будівлях органів влади (міської Думи та "Присутственних місць") були вивішені українські прапори. Виконавцем акції був прапорщик Коваленко, а допомагали йому двоє кубанців.
________________
Криза у Тимчасовому Правительстві розгортається. Вчора на ніч Гучков, військовий міністр, подав у відставку.
Гучков уособлював «праве крило» уряду, разом з міністром іноземних справ Мілюковим, через ноту якого і розпочалась всеросійська криза.
«Центрист» і голова уряду, князь Львов, розумів, що з уходом таких людей баланс в Тимчасовому Правительстві буде порушено. Уряд протистояв лівацькому Совєту, і заміна правих на лівих хоч і мала б призвести до єднання з Совєтами, проте вже назавтра постало б питання: а навіщо Совєтові окремий уряд, коли у нього й так є свій Ісполком.
Львов і Терещенко намагаються переконати Гучкова не уходити, але той гучно грюкнув дверима. Діяв він, як би тепер сказали, «на правах психа». Його дістали постійні флірти уряду з совітами, а також шашні совітів з більшовиками та, як він вважав, роман останніх з німцями.
Керенський хотів подати у відставку вслід за Гучковим – як уособлення лівого крила, щоб врівноважити уряд. Проте князь Львів умовив його зайняти звільнену позицію військового міністра, і той погодився.
________________
Німецькі й австрійські військовополонені давно визволені революційними матросами та солдатами. Можна сказати, їх просто вигнали з таборів, в яких їх тримали.
Тепер по революційному Петрограду ходять сотні німецьких офіцерів, австрійських капралів, не рахуючи простих солдат.
Час від часу їх ловлять патрулі небайдужих громадян, арештовують як німецьких шпигунів. Потім знов відпускають.
________________
Росіянський письменник Лєонід Андрєєв пише у щоденнику:
«Коли весь світ прокляне «зрадницьку Росію», я не прокляну її.
Як я можу проклясти свою матір?
Буду з нею тягнути її гірке існування і тільки одне буду думати: «Нещасний ми народ, нещасний ми народ!».
А може бути ... і дійсно, не треба ніякої Росії?
Бути може, це просто застарілий термін, який, час скасувати?
Життя незнищенне.
Чи не буде «Росії» – буде інше, й «у мертвого входу молоде буде життя грати».
Чи не все одно, в кінці кінців, чиє це життя: російське або молоде німецьке, головне, що життя залишиться, поля залишаться, і річки залишаться; а чий піде по річках пароплав, російська або німецький, чи не все одно? Німецький пароплав навіть зручніше.
І народ же не весь пропаде: відразу не винищити сто мільйонів Василіїв і Петрів. Пристосуються хлопці!
Що ж, може бути, і справді не треба ніякої Росії?»