Місцеве самоврядування в Україні: R.I.P.

Тетяна Монтян, адвокат, спеціально для РБК-Україна


Рішення Конституційного суду України (КСУ) від 29 травня 2013 р. обговорили вже, здається, всі, але я, як завжди, чекала, доки будуть оприлюднені окремі думки, аби проаналізувати всі правові позиції в комплексі. І я не помилилася — оприлюднена останньою окрема думка судді КСУ Шишкіна, з одного боку, позбавила мене необхідності розносити вщент саме рішення, оскільки Віктор Іванович впорався з цим прекрасно, а з іншого — я нарешті отримала привід написати про «хладний труп» місцевого самоврядування в Україні.

Отже, зловісна сутність зазначеного рішення полягає навіть не в тому, що КСУ не мав законних підстав взагалі відкривати провадження у справі (на це звернув увагу в своїй окремій думці також суддя Стецюк), і навіть не в тому, що суд без будь-яких законних підстав вийшов за межі поставленого в конституційному поданні питання, а також навіть не в тому, що суд вдався до якихось потойбічних «розсуждізмів» в своєму намаганні обґрунтувати уніфікацію строків проведення місцевих виборів; і навіть, навіть не в тому, що він, брутально порушивши Конституцію, фактично встановив нову норму.

На жаль, все значно, значно трагічніше, і суть трагедії полягає в тому, що практично весь поточний склад КСУ абсолютно нічого не розуміє ані в конституційному праві, ані в базових поняттях, що стосуються майнових прав. Як справедливо зазначив в своїй окремій думці суддя Шишкін, його колеги «забули» (або зробили вигляд, що забули) «одну «маленьку деталь» — що в основі обрання місцевих представницьких органів лежить засадниче конституційне право громадян на управління своєю територією через участь у формуванні для «себе» органів місцевого самоврядування, а не для центральної влади у державі

ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ