Vassyl Trylis · ПРО ЕТИМОЛОГІЮ НАШИХ СЛІВ

[don_katalan]

Що таке "кусок"? Це слово давно втратило прямий зв'язок із своїм коренем кус, кусати. Це явище нормальне, поширене. "Дай йому кусок яблука" -- тобто "відкуси й дай відкушену частину". Але якщо частину яблука відрізати, то чом її також не назвати куском? А якщо відрізати частину мотузки, то теж буде кусок -- уже нїчого спільного з кусанням.
Таких етимологій тисячі. Якщо купа книжок, купа соломи, купа гною, то чом не купа горобцїв чи й купка людей десь на току, а якщо так, то й купа друзів (це ж хтось має ще скласти їх на купу), купа конспектів, купа дзвінків (повне безглуздя, але ж живе). І так далї, і щодень більше, і без ознак якихось меж...
У класиків і взагалї поважних авторів можна назбирати безлїч подібного "абсурду". І ось тут треба зрозуміти головне рятівне правило: у кожного свій смак. І коли цей смак вистояний, вихований в середовищі певної культури, то до нього легко звикнути й поважати. Він несе в собі якусь упізнавану красу, він є творець краси, саме він, ВИХОВАНИЙ СМАК, є законодавець, а не тупо, формально укладені словники та граматики. Але коли приходить неосвічене поколїння, то воно руйнує цю тонку структуру, оскільки нездатне її підтримувати.
Отак як умре досвідчений старий садівник і прийде молодий дурень. Дурень не бажає саду зла, але бажає побільше врожаю і наробить зла неодмінно, бо дурний. Ото й уся етимологія.
=====
Diana Makarova · Я як господиня - повний швах.
Я і порядок в домі дві речі несумісні. Перепрошую, це навіть не камінгаут. Надто багато людей бувало в нашому домі, таке не приховаєш.
Але були, були моменти, коли я і порядок в домі ставало чимось обов'язковим. І такі моменти тягнулись роками. Від чого це залежало?
А від того, який ми дім орендували.
Ми орендували дім, в якому були чудові кахлі на підлозі кухні, столової, ванних кімнат. Чудовий паркет в кімнатах. Хороша кухня. Мінімум пилозборних меблів. Там все було продумано в таких будинках. А коли в тебе ще є двійко пральних машин (нас завжди жило багато, такий собі волонтерсько-військовий гуртожиток) і посудомиєчна машина - Боже, та це ж заввиграшки, підтримувати порядок у такому домі.
Не те, коли ми орендували якісь шалапутні будиночки, які здавались навіть невимитими після попередніх жителів. Скрипучі сходи, непродумані перила, а то і без перил, ох, ми й літали з тих сходів. Кінчена підлога і меблі, меблі, старі совкові меблі, які хитались, покривались пилом, дверцята в них вічно відлітали. Шпалери висіли шматтям, ми їх підліплювали, а вони знову відривались. Ми тоді просили дозволу їх зідрати, здирали й фарбували стіни - але все одно дім виглядав убого. Порядок там наводити було неможливо.
Або як ми живемо зараз.
Будинок рипить і стогне, ми його намагаємось ремонтувати, там скрізь побілка, штукатурка, там чистяться старі цеглини, з-під стелі дме, бо не встигаємо закрити всі шпарини, вікна де вставили, а де старі, убогі, років сімдесят їм, ви уявляєте, що це за вікна. От і зроби порядок, ага, спробуй.
А тепер про країну.
Бо я писала насправді про країну.
А що країна, що країна? Коли я вперше вийшла на Майдан, то побачила там плакат:
- Вибачте за тимчасові незручності, ремонтуємо країну.
От досі й ремонтуємо.
Хтось каже - ремонтувати країну треба починати з себе. Ніколи не вважала цей вислів дуже мудрим. Почни з себе, ага, коли в тебе п'яний сусід гатить у стіну, що штукатурка сиплеться, обпісює вхідні двері, кидає щось на балкон. І толку, що ти почнеш з себе, вийдеш така в красивому спортивному костюмі на балкон, в руках бокал Шампанського, а сусід зверху геп. І багато ти напочинаєш з себе?
Але, як не крути, все ж починати треба з себе.
Принаймні зі своєї готовності ремонтувати.
Країну, звичайно, країну. Я ж тут пишу лише про країну, які там будинки, які квартири.
А ремонтувати країну, тягнучи за собою старих клопів та тарганів, не вийде. Спершу треба їх знищити, клопів та тарганів.
Але щоб знищити клопів та тарганів - треба почати з себе, як не крути. Зі своєї готовності їх нищити.
Старих політиків.
Старих багатіїв, що почали свій статок з обкрадання нашої ж країни.
Старих п'ятих колон.
І своєї власної старої жадібності. Що ми оце не викинемо, бо працює ж. І оцей старий пледік нам потрібен, хоч він весь в дірах. І оцей сервант хрущовського періоду нам дорогий як пам'ять.
Я, власне, все це говорю не про серванти. Про країну, авжеж, країну. І самоє себе.
А нате вам нічної філософії.
І нехай вас не кусають старі клопи.
прим
на фото не моя хата, не дай бог. З інтернету взяла. Там точно є клопи!