don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2025-05-17 03:57 pm
don_katalan) wrote2025-05-17 03:57 pm
Ні, не були б вони за п'ять годин у Києві.
Diana Makarova
Але за добу вони підійшли до Києва. Майже впритул.
І безпрецедентна операція захоплення Гостомельського аеродрому майже... Ну, майже склалась.
Нас врятувала низка дивовижних обставин. Розлив Ірпеню. Ми вже знаємо, чого вартував той розлив. Захист аеродрому, який все ж не дав змоги довести до кінця ту десантну операцію. Непродуманість логістики росіян, які всерйоз сподівались на п'ять годин - і танки в Києві. Повільна, мінімальна, але все ж допомога союзників. Бо ми ж пам'ятаємо, що на літо 2022 в нас вже фактично не лишалось засобів ППО, ПРО та авіації. Пам'ятаємо ж, еге ж?
І мужність.
Неймовірна мужність як військових, так і тих вчора ще цивільних людей, що стали на захист Києва. Це насправді головна обставина.
Ні, навіть якби всього цього не було, і операція вдалась би, все одно вже зрозуміло - кияни полягли б, але не допустили їх до Києва. Але воно ж бо класно, кричати зараз - що, взяли? А накося, а викусіть!
Але давайте все ж пам'ятати, що за добу вони відтяли в нас Київщину, Чернігівщину, Сумщину і за дві доби покрили південь.
Бо ми були не готовими.
Бо ми мали б готуватись вісім років до цього - але не вірили, не розуміли, що масове вторгнення станеться.
Бо навіть за кілька тижнів до масового вторгнення нам кричали, що схід вже горить, що ті російські танки гріють мотори в напрямку Чорнобиля. А наші ще не вірили.
І можна в цьому звинувачувати офіс президента і самого президента. Можна й треба. Можна винуватити Міноборони та й весь Кабмін, Верховну раду. Можна й треба.
Але хто розуміє, той розуміє...
Я знаю точно, що наше ВИСОКЕ ВІЙСЬКОВЕ КОМАНДУВАННЯ у першу чергу не вірило в масоване вторгнення. Я знаю, що Валерій Залужний не вірив у можливість цього.
І знаєте, цивільні президенти приходять і уходять. Порошенко не скористався перемир'ями, щоб підготувати країну й армію. І не скористався цим Зеленський. Ці плями на їхній кар'єрі залишаться назавжди.
Але у провалі захисту країни по-любому найбільше винні військові. Вони провалили свою головну задачу. Бездарно провалили.
А в тому, що країна все ж вистояла і захистила власну столицю, заслуга вже не їх, от правда. Вони викручувались як могли, запіздало включали потужності своїх стратегічних мізків. Та хоч тактичних, Господи...
А вистояли військові.
Добровільні ополченці.
Той бізнес і ті звичайні громадяни, що стали на захист столиці, хто чим, хто як міг. Ми, волонтери, добре знаємо, хто, як і чим вкладався в цей захист.
Тому можна зараз звитяжно кричати - Бу, Трамп! Ти верзеш фігню. Не були б ті танки в столиці за п'ять годин!
А можна робити висновки і готуватись до МОЖЛИВОГО наступного вторгнення. Бо хто-хто, а росіяни вміють вчитись на власних помилках.
А ми?
Ми вміємо?
Але за добу вони підійшли до Києва. Майже впритул.
І безпрецедентна операція захоплення Гостомельського аеродрому майже... Ну, майже склалась.
Нас врятувала низка дивовижних обставин. Розлив Ірпеню. Ми вже знаємо, чого вартував той розлив. Захист аеродрому, який все ж не дав змоги довести до кінця ту десантну операцію. Непродуманість логістики росіян, які всерйоз сподівались на п'ять годин - і танки в Києві. Повільна, мінімальна, але все ж допомога союзників. Бо ми ж пам'ятаємо, що на літо 2022 в нас вже фактично не лишалось засобів ППО, ПРО та авіації. Пам'ятаємо ж, еге ж?
І мужність.
Неймовірна мужність як військових, так і тих вчора ще цивільних людей, що стали на захист Києва. Це насправді головна обставина.
Ні, навіть якби всього цього не було, і операція вдалась би, все одно вже зрозуміло - кияни полягли б, але не допустили їх до Києва. Але воно ж бо класно, кричати зараз - що, взяли? А накося, а викусіть!
Але давайте все ж пам'ятати, що за добу вони відтяли в нас Київщину, Чернігівщину, Сумщину і за дві доби покрили південь.
Бо ми були не готовими.
Бо ми мали б готуватись вісім років до цього - але не вірили, не розуміли, що масове вторгнення станеться.
Бо навіть за кілька тижнів до масового вторгнення нам кричали, що схід вже горить, що ті російські танки гріють мотори в напрямку Чорнобиля. А наші ще не вірили.
І можна в цьому звинувачувати офіс президента і самого президента. Можна й треба. Можна винуватити Міноборони та й весь Кабмін, Верховну раду. Можна й треба.
Але хто розуміє, той розуміє...
Я знаю точно, що наше ВИСОКЕ ВІЙСЬКОВЕ КОМАНДУВАННЯ у першу чергу не вірило в масоване вторгнення. Я знаю, що Валерій Залужний не вірив у можливість цього.
І знаєте, цивільні президенти приходять і уходять. Порошенко не скористався перемир'ями, щоб підготувати країну й армію. І не скористався цим Зеленський. Ці плями на їхній кар'єрі залишаться назавжди.
Але у провалі захисту країни по-любому найбільше винні військові. Вони провалили свою головну задачу. Бездарно провалили.
А в тому, що країна все ж вистояла і захистила власну столицю, заслуга вже не їх, от правда. Вони викручувались як могли, запіздало включали потужності своїх стратегічних мізків. Та хоч тактичних, Господи...
А вистояли військові.
Добровільні ополченці.
Той бізнес і ті звичайні громадяни, що стали на захист столиці, хто чим, хто як міг. Ми, волонтери, добре знаємо, хто, як і чим вкладався в цей захист.
Тому можна зараз звитяжно кричати - Бу, Трамп! Ти верзеш фігню. Не були б ті танки в столиці за п'ять годин!
А можна робити висновки і готуватись до МОЖЛИВОГО наступного вторгнення. Бо хто-хто, а росіяни вміють вчитись на власних помилках.
А ми?
Ми вміємо?