don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2025-04-06 07:59 am
don_katalan) wrote2025-04-06 07:59 am
Entry tags:
Diana Makarova · ДИТЯЧІ ТІЛЬЦЯ ТАКІ ТЕНДІТНІ...
Я не про росіян, з тими все зрозуміло і мовою про них може бути лише звук пострілу. А я про інших. Про танцюристів України.
Вони танцюють.
Їхній танок може бути в перервах волонтерської роботи - так, серед них є волонтери. Також вони можуть танцювати у журналістській площині і щедро виплескувати на нас свій танок.
Вони танцюють.
Дитячі кістки тріщать під їхніми ногами - але вони продовжують свій нескінченний танок. На могилах. На тілах.
Найстрашніше - на тілах дітей. Ще не зогнилих, ще теплих, пів години тому живих ще тілах.
Що вони танцюють? Сальсу чи вальс? Аркан чи гопак? Чарльстон чи балет танцюють чи щирі українські люди, серед них навіть є яскраві й чесні патріоти України.
Ні, вони танцюють Камарінського.
Традиційний російський танок.
... ця жінка була волонтеркою. Щирою й чесною. Вона навіть колись відгукнулась на мій заклик в мережі і щедро поділилась з нами "цукорками". Її сторінки повнились постами з закликами донатити на армію України.
А одного разу вона дала пост, де страшні кадри з Маріуполю. Тіла на вулицях і в братських могилах. Сльози й біль українців.
Останніми рядками йшло наступне:
- Зате Маріуполь свого часу проголосував за Зевладу. От і вигріб за свій вибір.
- Ви кончені. - написала я коментар. - Ви танцюєте на могилах загиблих.
Жінка, здається, навіть не помітила. Самозабвенно танцювала вона російський танок Камарінского - традиційний танок людожерів.
Проста російська жінка - яка чомусь вважала себе українською волонтеркою і українською громадянкою.
... про цього хлопчика я вже розповідала.
Він народився для випробувань, для болю. Але він боровся за своє маленьке життя і скільки міг, виборов.
Хлопчик не ходив і не говорив. Але він знав маму й татка, всміхався до них. Коли виявилось, що хлопчик від народження глухий - йому зробили слуховий апарат і малюк уперше почув татків і мамин голоси. А коли виявили у маленького епілепсію - я попросила в читачів допомоги. Я просто розповіла історію маленького і пояснила, що треба купувати препарати. Якраз тоді відбулись накладки з забезпеченням ліками і чергову партію потрібних медикаментів ми мали купити.
Відгукнулось чимало людей. І я дала їм в приватних повідомленнях контакти мами. Мовляв, напряму ви отримаєте максимум інформації і всі потрібні медичні документи для певності.
Люди написали до матері, отримали папки медичних докуменів і допомогли. Всі. Крім декількох. Ті декілька людей відмовились допомагати дитині. Вони навіть написали до мене і пояснили причину.
Причина була в прізвищі.
Прізвище дитини було Зеленський.
- Ми не можемо. - написали ті люди. - В нас відраза до прізвища Зеленський.
- Але ж ви розумієте, що ця дитина не має жодного стосунку до того Зеленського, який викликав у вас відразу? - здивовано спитала я.
- О так. Ми розуміємо. - запевнили мене ці добродєтєлі. - Але допомагати сім'ї з прізвищем Зеленський нам неприємно.
На моїх очах ці люди починали танцювати Камарінского - традиційний танок людожерів. Російський танок.
Підспівуючи українською мовою російській разухабістой гармоні танцювали звичайні росіяни. Які чомусь вважали себе щирими українськими патріотами і взагалі добрими людьми.
... він був відомим українським журналістом. Він писав романи, вів передачі на тіві і горою стояв за мову й віру, за українську ідентичність. Пером і шпагою боровся він за Україну. Колись я навіть дала інтерв'ю в його передачі і це було одне з кращих моїх інтерв'ю.
Він поспішав після зйомки, сказав, що хоче встигнути на вечірній потяг до Маріуполю, де мала бути презентація його роману. Зізнався, що боїться, як би це російськомовне місто не натовкло йому пику за українську мову.
- Та ще й чи зрозуміють вони мій роман. Я ж пишу українською. - побідкався він.
- В Маріуполі? Не зрозуміють? - засміялась я.
В нього було ще вільних пів години і всі ці пів години я розповідала йому і знімальній групі:
- про те, які уроки української мови давали мені звичайні перехожі в Маріуполі
- як м'яко виправляли вони мій запорізький суржик, показово вставляючи українські слова
- яким сучасним містом є зараз Маріуполь і як багато людей прагне там зробити Маріуполь суто УКРАЇНСЬКИМ містом, і як це їм вдається
Я розповідала, як захищалось місто від навали ворога в 2014 році, і яким волонтерським прифронтовим містом є Маріуполь, співала я.
- Гм... Це ж треба. - якось аж наче незадоволено сказав цей журналіст.
Чому незадоволено - бо моя пісня вибивалась з потрібної йому картини. А вже в 2022 році він написав:
- Сухі, нещадні цифри. Ось так голосував Маріуполь.
Мовляв, тепер мають те що мають.
Журналіст звався Остап Дроздов.
Найгидше в цій історії, що написав він ці результати голосування Маріуполю, натякаючи, що, мовляв, вигрібайте, люди, тепер за свій вибір - саме тоді, коли Маріуполь був в оточенні. Тонув в крові. Горів в пожежах. Стогнали підвали назавжди замурованих людей Маріуполю.
На кістках цих людей, на кісточках дитячих тіл самозабвенно танцював Остап Дроздов російський танок Камарінского.
Звичайний скромний росіянин, який помилково вважає себе українським письменником і журналістом - Остап Дроздов.
https://telegraf.com.ua/ukr/ukraina/2022-05-13/5705016-za-kogo-vse-gody-golosoval-mariupol-izvestnyy-televedushchiy-poplatilsya-za-slova-o-zhitelyakh-blokadnogo-goroda
Як мислять росіяни, нам вже не мусить бути цікаво. Їм відповідь одна - сухим пострілом, глухим вибухом, тріскучою пожежею чи мутною повеню, яка змела б їх всіх. Ще про них говорити, я вас прошу...
Як мислять ті, що вважають себе щирими українськими патріотами, а самі, закривши очі від насолоди, танцюють танок Камарінского - традиційний танок людожерів - цікаво проаналізувати.
- Вони навіть не винні, вони жертви. - каже один мій товариш. - Просто до них одного разу застосували методики інформаційної війни, і така "побочка" була прогнозована. Ці методики реально руйнівні. Саме тому їх не можна юзати на своїй території. Вони заточені на використанні на території ворога.
Не знаю, братця.
Ті методики транслювались тоді на всіх. Але ж не всі забули про основне. Що Україна єдина й соборна. Що, за яку б політичну силу ти не голосував - танцювати на кістках загиблих огидно й людожерно. Що оголошувати своїми ворогами українців - негідно для українця.
Але подались під цю методику лише ці люди. Отже, морально вони були до цього готовими? Отже, їх просто треба було підштовхнути? І вони оголосили своїми ворогами:
- людей Маріуполю, що вже вмирали на той час під російськими бомбами
- дітей Кривого Рогу, вбитих вчора російськими ракетами
- маленького українського хлопчика з епілепсією, глухотою та ДЦП, вмираючого хлопчика...
Як це робиться?
Як це відбувається?
Що в тих мізках?
Що стається з нормальними на перший погляд людьми?
Все просто, люди, все просто. Я ще одну історію вам розкажу. Вона показова. Вона показує - як і чому звичайні милі українські люди стають людожерами.
... вони були українськими фронтовими волонтерами.
Їх запросили на відпочинок до Чорного моря біля Одеси. Запросили місцеві науковці, в них там була база.
Ті самі науковці в ті ж дні вирішили забрати ще одну базу під свій бізнес - для цього вони винайняли місцевих тітушок, і ті напали на сусідню базу-кемпінг. Там відпочивали сім'ї з дітьми. Тітушки побили жінок. Кричали перелякані діти.
Ми стали на захист побитих жінок і дітей.
Волонтери, що мали безкоштовний відпочинок, стали на захист тітушок. Можливо, з симпатії до господарів, що найняли тітушок. Можливо, щоб відробляти безкоштовний відпочинок.
- Тітушки били жінок, перелякали дітей. - сказала я тим волонтерам. - І ви стоїте за них? Ви серйозно?
- А чо ті матері повезли своїх дітей відпочивати на той кемпінг? - відповіли мені волонтери.
Тобто, в них навіть аргументів не було. Просто їм було вигідно стати в той час проти дітей. Українських дітей. Українським волонтерам, ага. Просто вигідно. Просто треба було відробляти безкоштовний відпочинок.
Пройшло кілька років, примчала навала ворога масовим вторгненням. І одна з тих матерів, яких було побито тітушками, якось подзвонила до мене:
- Ми викупили склад форми. - сказала вона мені. - Заберіть, відвезіть на фронт.
Вона віддала нам безкоштовно кілька центнерів коштовного мультикаму і новеньких комплектів дезерт, мішки бундесу і гори вудленду. Десятки спальників і купи теплої білизни.
Ми перепрали все це і вивезли на фронт. Якраз було міжсезоння, якраз виходили наші потріпані підрозділи з Курщини. І ця безкоштовна форма була як знахідка. Що лишилось, вивезли на Купянщину, Лиманщину, Торецьк.
Ця жінка зробила свій вклад у фронт.
Незважаючи на те, що має тяжко хвору дитину. В дитини онкологія. І цей діагноз дитині поставили скоро після того давнього нальоту тітушок. Дитину з мамою евакуювали до Німеччини. Під ракетами, під обстрілами Києва евакуйовували їх з Охматдиту.
Рідні й друзі тих давніх волонтерів, що стали колись проти українських дітей - теж воюють на фронті. Можливо, якісь штани чи китель перепали і їм. Нитки фронтового буття іноді переплітаються дуже тісно.
А я все думаю от про що...
Як?
Чим треба було думати, щоб, будучи українським волонтером, активістом, патріотом - стати проти українських дітей і суворо сказати:
- А чо вони приїхали на ту базу відпочивати? От і мають те, що вигребли.
До речі, одна з тих волонтерів свого часу стояла поруч з Романом Ратушним на захисті Протасового Яру. І була побитою найнятими тітушками. І навіть це не завадило їй стати на захист таких же тітушок, відробляючи шашлик і лежак на пляжі.
Отак це й робиться, братця.
Основна маса цих українців просто щось відробляє. Зарплатню, гонорари, відпочинок, можливі надії на кар'єру...
А заради цього можна й станцювати Камарінского - традиційний танок людожерів - на кістках вбитих росією дітей.
- Вони проголосували за цю владу, от тепер і вигрібають! - час від часу оголошують ці люди
про Маріуполь
про Бахмут
про Кривий Ріг...
хто вигрібає? Трирічний Тимофій, помер вчора від обстрілу
чи та мати, що навіки тепер сидить над тілом свого п'ятнадцятирічного хлопчика?
Та невже кісточки цих дітей варті вашого танцю на них - ви, назавжди вже хворі люди. Ті, що назавжди стали людожерами, вважаючи ворогами всіх, хто не проголосував за обраного вами лідера.
Відробляють...
І самі не розуміють, як поступово стають росіянами.
===== В развеселом, в разгуляе кабаке
Мужичок несется в пьяном трепаке.
То подскочит, то согнется в три дуги,
Истоптал свои смазные сапоги!
Ах, он, сукин сын, камаринский мужик!
Он на весь кабак орет-кричит!
И руками и плечами шевелит,
А гармонь пилит, пилит, пилит, пилит! =====
Налийте вже їм для опохмєлу, цим начебто українцям - а насправді вже росіянам за рівнем душ своїх. Поясніть хтось їм, що досить бігти свій політичний марафон - адже біжать вони по дітях. По загиблих.
Виключіть вже хтось разухабістую русскую гармонь, скільки можна танцювати вашого п'яного Камарінского, цей танок людожерів!
... а маленький хлопчик з прізвищем Зеленський був в Охматдиті, коли росіяни вдарили по лікарні. В нього тоді вже відмовляли нирки і був він на діалізі. Лікар на руках виніс його на вулицю з розбитого відділення і ця фотографія обійшла шпальти світу.
А потім хлопчик помер.
Лікарі сказали, що, можливо, обстріл Охматдиту прискорив його смерть. З якою він так мужньо боровся все своє крихітне життя.
Але я знаю, що прискорили його смерть і ті люди, які колись написали мені:
- Ви, конєшно, вибачте, ми розуміємо, що він просто однофамілець, але допомагати дитині з прізвищем Зеленський нам огидно.
І станцювали Камарінского...
звичайні українські, насправді людожерські люди.
Я знаю, що ви мене читаєте. Так, ви теж вбивці. Хочу, щоб ви були в курсі.
Дитячі тільця такі тендітні...
прим
груповий танок людожерів в коментах
деякі прізвища можу назвати в приват
Вони танцюють.
Їхній танок може бути в перервах волонтерської роботи - так, серед них є волонтери. Також вони можуть танцювати у журналістській площині і щедро виплескувати на нас свій танок.
Вони танцюють.
Дитячі кістки тріщать під їхніми ногами - але вони продовжують свій нескінченний танок. На могилах. На тілах.
Найстрашніше - на тілах дітей. Ще не зогнилих, ще теплих, пів години тому живих ще тілах.
Що вони танцюють? Сальсу чи вальс? Аркан чи гопак? Чарльстон чи балет танцюють чи щирі українські люди, серед них навіть є яскраві й чесні патріоти України.
Ні, вони танцюють Камарінського.
Традиційний російський танок.
— Ах, ты, сукин сын, камаринский мужик!
Ты куда это вдоль улицы бежишь?
— А бегу я для похмелки в кабачок,
Без похмелки жить не может мужичок!
Ты куда это вдоль улицы бежишь?
— А бегу я для похмелки в кабачок,
Без похмелки жить не может мужичок!
... ця жінка була волонтеркою. Щирою й чесною. Вона навіть колись відгукнулась на мій заклик в мережі і щедро поділилась з нами "цукорками". Її сторінки повнились постами з закликами донатити на армію України.
А одного разу вона дала пост, де страшні кадри з Маріуполю. Тіла на вулицях і в братських могилах. Сльози й біль українців.
Останніми рядками йшло наступне:
- Зате Маріуполь свого часу проголосував за Зевладу. От і вигріб за свій вибір.
- Ви кончені. - написала я коментар. - Ви танцюєте на могилах загиблих.
Жінка, здається, навіть не помітила. Самозабвенно танцювала вона російський танок Камарінского - традиційний танок людожерів.
Проста російська жінка - яка чомусь вважала себе українською волонтеркою і українською громадянкою.
... про цього хлопчика я вже розповідала.
Він народився для випробувань, для болю. Але він боровся за своє маленьке життя і скільки міг, виборов.
Хлопчик не ходив і не говорив. Але він знав маму й татка, всміхався до них. Коли виявилось, що хлопчик від народження глухий - йому зробили слуховий апарат і малюк уперше почув татків і мамин голоси. А коли виявили у маленького епілепсію - я попросила в читачів допомоги. Я просто розповіла історію маленького і пояснила, що треба купувати препарати. Якраз тоді відбулись накладки з забезпеченням ліками і чергову партію потрібних медикаментів ми мали купити.
Відгукнулось чимало людей. І я дала їм в приватних повідомленнях контакти мами. Мовляв, напряму ви отримаєте максимум інформації і всі потрібні медичні документи для певності.
Люди написали до матері, отримали папки медичних докуменів і допомогли. Всі. Крім декількох. Ті декілька людей відмовились допомагати дитині. Вони навіть написали до мене і пояснили причину.
Причина була в прізвищі.
Прізвище дитини було Зеленський.
- Ми не можемо. - написали ті люди. - В нас відраза до прізвища Зеленський.
- Але ж ви розумієте, що ця дитина не має жодного стосунку до того Зеленського, який викликав у вас відразу? - здивовано спитала я.
- О так. Ми розуміємо. - запевнили мене ці добродєтєлі. - Але допомагати сім'ї з прізвищем Зеленський нам неприємно.
На моїх очах ці люди починали танцювати Камарінского - традиційний танок людожерів. Російський танок.
Підспівуючи українською мовою російській разухабістой гармоні танцювали звичайні росіяни. Які чомусь вважали себе щирими українськими патріотами і взагалі добрими людьми.
... він був відомим українським журналістом. Він писав романи, вів передачі на тіві і горою стояв за мову й віру, за українську ідентичність. Пером і шпагою боровся він за Україну. Колись я навіть дала інтерв'ю в його передачі і це було одне з кращих моїх інтерв'ю.
Він поспішав після зйомки, сказав, що хоче встигнути на вечірній потяг до Маріуполю, де мала бути презентація його роману. Зізнався, що боїться, як би це російськомовне місто не натовкло йому пику за українську мову.
- Та ще й чи зрозуміють вони мій роман. Я ж пишу українською. - побідкався він.
- В Маріуполі? Не зрозуміють? - засміялась я.
В нього було ще вільних пів години і всі ці пів години я розповідала йому і знімальній групі:
- про те, які уроки української мови давали мені звичайні перехожі в Маріуполі
- як м'яко виправляли вони мій запорізький суржик, показово вставляючи українські слова
- яким сучасним містом є зараз Маріуполь і як багато людей прагне там зробити Маріуполь суто УКРАЇНСЬКИМ містом, і як це їм вдається
Я розповідала, як захищалось місто від навали ворога в 2014 році, і яким волонтерським прифронтовим містом є Маріуполь, співала я.
- Гм... Це ж треба. - якось аж наче незадоволено сказав цей журналіст.
Чому незадоволено - бо моя пісня вибивалась з потрібної йому картини. А вже в 2022 році він написав:
- Сухі, нещадні цифри. Ось так голосував Маріуполь.
Мовляв, тепер мають те що мають.
Журналіст звався Остап Дроздов.
Найгидше в цій історії, що написав він ці результати голосування Маріуполю, натякаючи, що, мовляв, вигрібайте, люди, тепер за свій вибір - саме тоді, коли Маріуполь був в оточенні. Тонув в крові. Горів в пожежах. Стогнали підвали назавжди замурованих людей Маріуполю.
На кістках цих людей, на кісточках дитячих тіл самозабвенно танцював Остап Дроздов російський танок Камарінского.
Звичайний скромний росіянин, який помилково вважає себе українським письменником і журналістом - Остап Дроздов.
https://telegraf.com.ua/ukr/ukraina/2022-05-13/5705016-za-kogo-vse-gody-golosoval-mariupol-izvestnyy-televedushchiy-poplatilsya-za-slova-o-zhitelyakh-blokadnogo-goroda
Як мислять росіяни, нам вже не мусить бути цікаво. Їм відповідь одна - сухим пострілом, глухим вибухом, тріскучою пожежею чи мутною повеню, яка змела б їх всіх. Ще про них говорити, я вас прошу...
Як мислять ті, що вважають себе щирими українськими патріотами, а самі, закривши очі від насолоди, танцюють танок Камарінского - традиційний танок людожерів - цікаво проаналізувати.
- Вони навіть не винні, вони жертви. - каже один мій товариш. - Просто до них одного разу застосували методики інформаційної війни, і така "побочка" була прогнозована. Ці методики реально руйнівні. Саме тому їх не можна юзати на своїй території. Вони заточені на використанні на території ворога.
Не знаю, братця.
Ті методики транслювались тоді на всіх. Але ж не всі забули про основне. Що Україна єдина й соборна. Що, за яку б політичну силу ти не голосував - танцювати на кістках загиблих огидно й людожерно. Що оголошувати своїми ворогами українців - негідно для українця.
Але подались під цю методику лише ці люди. Отже, морально вони були до цього готовими? Отже, їх просто треба було підштовхнути? І вони оголосили своїми ворогами:
- людей Маріуполю, що вже вмирали на той час під російськими бомбами
- дітей Кривого Рогу, вбитих вчора російськими ракетами
- маленького українського хлопчика з епілепсією, глухотою та ДЦП, вмираючого хлопчика...
Як це робиться?
Як це відбувається?
Що в тих мізках?
Що стається з нормальними на перший погляд людьми?
Все просто, люди, все просто. Я ще одну історію вам розкажу. Вона показова. Вона показує - як і чому звичайні милі українські люди стають людожерами.
... вони були українськими фронтовими волонтерами.
Їх запросили на відпочинок до Чорного моря біля Одеси. Запросили місцеві науковці, в них там була база.
Ті самі науковці в ті ж дні вирішили забрати ще одну базу під свій бізнес - для цього вони винайняли місцевих тітушок, і ті напали на сусідню базу-кемпінг. Там відпочивали сім'ї з дітьми. Тітушки побили жінок. Кричали перелякані діти.
Ми стали на захист побитих жінок і дітей.
Волонтери, що мали безкоштовний відпочинок, стали на захист тітушок. Можливо, з симпатії до господарів, що найняли тітушок. Можливо, щоб відробляти безкоштовний відпочинок.
- Тітушки били жінок, перелякали дітей. - сказала я тим волонтерам. - І ви стоїте за них? Ви серйозно?
- А чо ті матері повезли своїх дітей відпочивати на той кемпінг? - відповіли мені волонтери.
Тобто, в них навіть аргументів не було. Просто їм було вигідно стати в той час проти дітей. Українських дітей. Українським волонтерам, ага. Просто вигідно. Просто треба було відробляти безкоштовний відпочинок.
Пройшло кілька років, примчала навала ворога масовим вторгненням. І одна з тих матерів, яких було побито тітушками, якось подзвонила до мене:
- Ми викупили склад форми. - сказала вона мені. - Заберіть, відвезіть на фронт.
Вона віддала нам безкоштовно кілька центнерів коштовного мультикаму і новеньких комплектів дезерт, мішки бундесу і гори вудленду. Десятки спальників і купи теплої білизни.
Ми перепрали все це і вивезли на фронт. Якраз було міжсезоння, якраз виходили наші потріпані підрозділи з Курщини. І ця безкоштовна форма була як знахідка. Що лишилось, вивезли на Купянщину, Лиманщину, Торецьк.
Ця жінка зробила свій вклад у фронт.
Незважаючи на те, що має тяжко хвору дитину. В дитини онкологія. І цей діагноз дитині поставили скоро після того давнього нальоту тітушок. Дитину з мамою евакуювали до Німеччини. Під ракетами, під обстрілами Києва евакуйовували їх з Охматдиту.
Рідні й друзі тих давніх волонтерів, що стали колись проти українських дітей - теж воюють на фронті. Можливо, якісь штани чи китель перепали і їм. Нитки фронтового буття іноді переплітаються дуже тісно.
А я все думаю от про що...
Як?
Чим треба було думати, щоб, будучи українським волонтером, активістом, патріотом - стати проти українських дітей і суворо сказати:
- А чо вони приїхали на ту базу відпочивати? От і мають те, що вигребли.
До речі, одна з тих волонтерів свого часу стояла поруч з Романом Ратушним на захисті Протасового Яру. І була побитою найнятими тітушками. І навіть це не завадило їй стати на захист таких же тітушок, відробляючи шашлик і лежак на пляжі.
Отак це й робиться, братця.
Основна маса цих українців просто щось відробляє. Зарплатню, гонорари, відпочинок, можливі надії на кар'єру...
А заради цього можна й станцювати Камарінского - традиційний танок людожерів - на кістках вбитих росією дітей.
- Вони проголосували за цю владу, от тепер і вигрібають! - час від часу оголошують ці люди
про Маріуполь
про Бахмут
про Кривий Ріг...
хто вигрібає? Трирічний Тимофій, помер вчора від обстрілу
чи та мати, що навіки тепер сидить над тілом свого п'ятнадцятирічного хлопчика?
Та невже кісточки цих дітей варті вашого танцю на них - ви, назавжди вже хворі люди. Ті, що назавжди стали людожерами, вважаючи ворогами всіх, хто не проголосував за обраного вами лідера.
Відробляють...
І самі не розуміють, як поступово стають росіянами.
===== В развеселом, в разгуляе кабаке
Мужичок несется в пьяном трепаке.
То подскочит, то согнется в три дуги,
Истоптал свои смазные сапоги!
Ах, он, сукин сын, камаринский мужик!
Он на весь кабак орет-кричит!
И руками и плечами шевелит,
А гармонь пилит, пилит, пилит, пилит! =====
Налийте вже їм для опохмєлу, цим начебто українцям - а насправді вже росіянам за рівнем душ своїх. Поясніть хтось їм, що досить бігти свій політичний марафон - адже біжать вони по дітях. По загиблих.
Виключіть вже хтось разухабістую русскую гармонь, скільки можна танцювати вашого п'яного Камарінского, цей танок людожерів!
... а маленький хлопчик з прізвищем Зеленський був в Охматдиті, коли росіяни вдарили по лікарні. В нього тоді вже відмовляли нирки і був він на діалізі. Лікар на руках виніс його на вулицю з розбитого відділення і ця фотографія обійшла шпальти світу.
А потім хлопчик помер.
Лікарі сказали, що, можливо, обстріл Охматдиту прискорив його смерть. З якою він так мужньо боровся все своє крихітне життя.
Але я знаю, що прискорили його смерть і ті люди, які колись написали мені:
- Ви, конєшно, вибачте, ми розуміємо, що він просто однофамілець, але допомагати дитині з прізвищем Зеленський нам огидно.
І станцювали Камарінского...
звичайні українські, насправді людожерські люди.
Я знаю, що ви мене читаєте. Так, ви теж вбивці. Хочу, щоб ви були в курсі.
Дитячі тільця такі тендітні...
прим
груповий танок людожерів в коментах
деякі прізвища можу назвати в приват