don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2024-10-28 07:13 am
don_katalan) wrote2024-10-28 07:13 am
Entry tags:
Diana Makarova · Мені здається, треба обережно. Ми так з водою виплеснемо дитя.
... останнім часом почали з'являтись пости, тексти - не знаю щодо телепередач, можливо, там теж - про страшні страсті, про те, якими повертаються додому фронтовики.
Значить так, коротко.
1. Вони матюкаються.
От раніше, в цивільному житті, мальчік не матюкався, і навіть коли напарник Вася впустив чавунієву болванку на ногу мальчіку, наш мальчік спокійно, хоча злегка докірливо сказав:
- Вася, ти неправий.
І очочки поправив.
А тепер наші мальчіки всі матюкаються.
Отака біда, малята...
2. По-друге, наші мальчіки вірять лише в смерть.
До речі, чому тільки мальчіки? Наче дєвочок на фронті немає. Але про військовослужбовиць в таких дописах чомусь стандартно забувають.
Тепер про смерть. Ну, здрасті, приїхали. А що, до того як вийти на фронт, вони не вірили в смерть? Тобто, наш мальчік в очочках твердо знав, що він вічний? І мама ніколи не помре?
Фігня якась. В смерть треба вірити. Щоб не було несподіванки.
3. "Він перетворився на агресивну звірюку"
Ох ти ж, Господи. Одинадцятий рік я льотаю по фронту, спілкуюсь з нашими військовими в тилу, і що-що, а таємну агресивність звірюк, в яких перетворились наші військові, я б точно побачила.
Натомість - та мать же вашу, зайчики мої, здається, ви до армії не були такими галантними і ніжними, якими стали на фронті. І щоб же ви були здорові з вашим гусарством.
Де ті звірюки? Може, я погано шукаю?
Насправді я не шукаю, я точно знаю, що психіатрії переповнені. І руку на заповітному номері психіатра я тримаю. Певний процент агресії-після-фронту існує. Але в основному після зловживань алкоголем. Ну, і від відсутності лікувань - забили на контузію, не звернули увагу на погіршення стану, провалюється пацан в посттравматичний стан, а штатний психолог дурна дівка, непрофесіонал, не звернула увагу, добре, коли командир з мізками, а побратими з розумінням, та бачили всякого, влаштовували до психушок різних хлопчиків, але ж не поголовно, Господь з вами!
Нє, ніфіга.
Тексти, які носять в зубах фейсбуком, стверджують, що всі. Ну, геть всі фронтовики агресивні звірюки!
Пацани!
Що ви там ото чудите?
Ану, припиніть агресивно звірюшатись!
Що кажете? В бою можна?
Я не проти. В бою дозволяю. А потім - тільки балет і кераміка. Можете почитати Сомерсета Моема.
4. "Люди бачать перед собою істоту, злу на весь світ..."
каже нам текст про те, В ЯКОМУ СТАНІ ФРОНТОВИКИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ ДОДОМУ
Так, зла істота. На весь світ зла.
І шо?
І я зла. І ви добряче злі. Нормальний, цілком робочий стан сьогодення. Продуктивний стан, я б сказала. А щодо фронтовиків - ха!
Ти здай все, що на тобі висить, а що пролюбив (а що не пролюбмв?) десь знайди і здай, а коли ти особа матеріально відповідальна, то здай ще більше. Та пофіг, що згоріло чи полишене при відступі, а ти знайди і здай, а ні, то виплачуй, або йди з могоричем до істот, ще більше відповідальних.
А зарплату затримують.
А на ППД будеш отримувати тридцятку в кращому випадку, а ні, то й менше.
А жінка гризе голову, а діти ростуть без тебе, молодший он злякався, плакав, за маму ховався, на ручки не йшов, то тільки в красивих роликах показують, як маленькі біжать назустріч татку, який повернуася з фронту, а в житті воно не завжди так.
Чи сняться страшні сни, і чи біжать вони в бій уві сні? - ну, братця, всяко буває. Якщо біжать - до спеціаліста. Та знаємо, що черга і що немає хороших спеціалістів. Куди опять пити? Ану ша! Зроби уроки з дітьми. Погуляй з собакою. Пити він опять, ти дивись.
Злі на весь світ?
Понятно, що злі. А ви не злі?
... корочє, я про що.
Про ПТСР нам всим треба знати. Ніколи ще ні в кого фронти не проходили крізь душі без наслідків.
Але!
Не треба записувати поголовно всих фронтовиків в:
- придурків неадекватних, тронутих контузіями
- ПТСРників, яких після дембелю і на роботу не візьмуть
- агресивних звірюк і потенційних вбивць
а саме це поголовне, приведене до спільного знаменника і починає набирати старти в СТАВЛЕННІ ТИЛУ ДО ФРОНТУ
Але ж ми вже через це проходили.
Пам'ятаєте движ 93% - коли один психіатр ляпнув, що 93% серед фронтовиків є неадекватами з психічними відхиленнями, а наші військові придурки і підхопили.
- Так, ми 93%! - волали.
І вішали горді патчі на рукав.
От молодці, от розумники. А потім жалілись, що суспільство від них шарахалось.
Чому шарахалось суспільство? - бо був цілеспрямований движ дискредитації фронтової людини.
Для чого робився цей двіж?
Я не знаю.
От скільки років думала - а той двіж почався році так в 2016 - і не знайшла відповіді. Для чого? Кому вигідно ліпити з фронтовика психічно неврівноваженого неадеквата?
Не знаю.
Чи треба говорити про ПТСР?
Так, однозначно.
Чи треба створювати програми адаптації?
Безумовно.
Але ляпати на всих поголовно штамп "Воював? - Агресивний!" - не треба. Ой, не треба.
Узагальнення ніколи не доводили до добра. Тим більше такі нездраві узагальнення. Не виплесніть з водою дитину. Бо це дитя може вивернутись в повітрі і вам же до горлянки вчепитись.
Алегорично, звичайно, виражаючись.
А там хтозна...
... і да!
Мальчіки матюкаються. Повертаючись з фронту. Як матюкались і до фронту.
До речі, в моїй присутності матюкаються рідко. Знають, паршивці, що я такого не люблю. От і славненько.
===
Наталія Петраніч
Я зустріла пост про ТИХ, хто повернеться.
І упор там був зовсім не на злість на весь світ.
Про надбані інстинкти.
І про втрачені інстинкти. До яких треба повертатись.
В кожного в різній мірі.
І все ж.
Нам треба бути готовими .
Я вже пару раз обпеклась при спілкуванні (чи обпекла- правильніше).
===
Jaroslav Demshevsky
Х.з. щодо решти пунктів, але №1 вирішується досить просто. І аж ніяк не переформатуванням самих військових. Просто всіх квіточок із нєжними вушками треба примусово на кілька днів відправити гуляти десь біля шкіл, чи підліткових дитячих майданчиків, тощо... там таке можна почути, що навіть я у стільки поверхів не заверну блябуду!
===
Світлана Скрипник-Дмитричук
З неадекватними не стикалась. Але знаю як реагує на соціум людина з комплексом Робін-Гуда, яка всіх захистила (часто про це не просили, але сама ситуація потребувала), а потім всі захищені його ціною в кущі ховаються і обратку, яка прилітає захиснику "благородно" йому ж і "дарують". А самі йдуть жити своє захищене життє.
Люди не люблять кращих за себе. Навіть якщо живуть за спиною чи на спині цього кращого. Люди не люблять відчувати себе гіршими, тому всіляко межуються а ще більше принижують та шукають плями на Сонці.
Про кого найбільше пліток у вчительській - про "хулігана", про "оборзів-на-вчителя", захищаючи від публічного принизливого спічу підагогіци якогось тихоню біля дошки. Про яку жінку найбільше пльоток в селі/колективі на роботі? Про ту, яка не бухає на збіговиськах, не липне до мєсного Казанови чи начальства, просто живе і працює, навіть добре працює. А ще як не страшна на лише, то пльотки ті ще й смердять гниллю.
Кого більше всіх шпиняють у класі? Відмінників, які не дають списувати свій труд - "що сама/самий вумна/вумний??? А ну бігом!!!".
Просто наші воїни, вони різні, але наразі - вони і є той сяючий німий докір суспільству. Саме тій частині, яка нічим не допомогла і ховалися. І щоб совість не мучила, щоб не відчувати себе в боргу - отак його!
Стандартна психологічна реакція: люди не люблять тих, кому заборгували, люди люблять тих, щодо кого вони вищі. На вулиці скорше пожаліють мєсного дядю-колю-касманафта, ніж того, кому завдячують життям.
Тому ще років десять тому порадила синові - не лізь в дупу без мила помагайстер. А ще, дозволь людям собі допомогти, навіть коли сам справляєшся на 200% - будеш мати ЗНАЧНО менше ворогів. І якщо ти зірка-зоря у чомусь, то прояви це там, де потрібно, а далі сховай всій блискучий обладунок глибоко-глибоко подалі - щоб не обгадили.
Бо комплекс Робін-Гуда - він спадковий.
Значить так, коротко.
1. Вони матюкаються.
От раніше, в цивільному житті, мальчік не матюкався, і навіть коли напарник Вася впустив чавунієву болванку на ногу мальчіку, наш мальчік спокійно, хоча злегка докірливо сказав:
- Вася, ти неправий.
І очочки поправив.
А тепер наші мальчіки всі матюкаються.
Отака біда, малята...
2. По-друге, наші мальчіки вірять лише в смерть.
До речі, чому тільки мальчіки? Наче дєвочок на фронті немає. Але про військовослужбовиць в таких дописах чомусь стандартно забувають.
Тепер про смерть. Ну, здрасті, приїхали. А що, до того як вийти на фронт, вони не вірили в смерть? Тобто, наш мальчік в очочках твердо знав, що він вічний? І мама ніколи не помре?
Фігня якась. В смерть треба вірити. Щоб не було несподіванки.
3. "Він перетворився на агресивну звірюку"
Ох ти ж, Господи. Одинадцятий рік я льотаю по фронту, спілкуюсь з нашими військовими в тилу, і що-що, а таємну агресивність звірюк, в яких перетворились наші військові, я б точно побачила.
Натомість - та мать же вашу, зайчики мої, здається, ви до армії не були такими галантними і ніжними, якими стали на фронті. І щоб же ви були здорові з вашим гусарством.
Де ті звірюки? Може, я погано шукаю?
Насправді я не шукаю, я точно знаю, що психіатрії переповнені. І руку на заповітному номері психіатра я тримаю. Певний процент агресії-після-фронту існує. Але в основному після зловживань алкоголем. Ну, і від відсутності лікувань - забили на контузію, не звернули увагу на погіршення стану, провалюється пацан в посттравматичний стан, а штатний психолог дурна дівка, непрофесіонал, не звернула увагу, добре, коли командир з мізками, а побратими з розумінням, та бачили всякого, влаштовували до психушок різних хлопчиків, але ж не поголовно, Господь з вами!
Нє, ніфіга.
Тексти, які носять в зубах фейсбуком, стверджують, що всі. Ну, геть всі фронтовики агресивні звірюки!
Пацани!
Що ви там ото чудите?
Ану, припиніть агресивно звірюшатись!
Що кажете? В бою можна?
Я не проти. В бою дозволяю. А потім - тільки балет і кераміка. Можете почитати Сомерсета Моема.
4. "Люди бачать перед собою істоту, злу на весь світ..."
каже нам текст про те, В ЯКОМУ СТАНІ ФРОНТОВИКИ ПОВЕРТАЮТЬСЯ ДОДОМУ
Так, зла істота. На весь світ зла.
І шо?
І я зла. І ви добряче злі. Нормальний, цілком робочий стан сьогодення. Продуктивний стан, я б сказала. А щодо фронтовиків - ха!
Ти здай все, що на тобі висить, а що пролюбив (а що не пролюбмв?) десь знайди і здай, а коли ти особа матеріально відповідальна, то здай ще більше. Та пофіг, що згоріло чи полишене при відступі, а ти знайди і здай, а ні, то виплачуй, або йди з могоричем до істот, ще більше відповідальних.
А зарплату затримують.
А на ППД будеш отримувати тридцятку в кращому випадку, а ні, то й менше.
А жінка гризе голову, а діти ростуть без тебе, молодший он злякався, плакав, за маму ховався, на ручки не йшов, то тільки в красивих роликах показують, як маленькі біжать назустріч татку, який повернуася з фронту, а в житті воно не завжди так.
Чи сняться страшні сни, і чи біжать вони в бій уві сні? - ну, братця, всяко буває. Якщо біжать - до спеціаліста. Та знаємо, що черга і що немає хороших спеціалістів. Куди опять пити? Ану ша! Зроби уроки з дітьми. Погуляй з собакою. Пити він опять, ти дивись.
Злі на весь світ?
Понятно, що злі. А ви не злі?
... корочє, я про що.
Про ПТСР нам всим треба знати. Ніколи ще ні в кого фронти не проходили крізь душі без наслідків.
Але!
Не треба записувати поголовно всих фронтовиків в:
- придурків неадекватних, тронутих контузіями
- ПТСРників, яких після дембелю і на роботу не візьмуть
- агресивних звірюк і потенційних вбивць
а саме це поголовне, приведене до спільного знаменника і починає набирати старти в СТАВЛЕННІ ТИЛУ ДО ФРОНТУ
Але ж ми вже через це проходили.
Пам'ятаєте движ 93% - коли один психіатр ляпнув, що 93% серед фронтовиків є неадекватами з психічними відхиленнями, а наші військові придурки і підхопили.
- Так, ми 93%! - волали.
І вішали горді патчі на рукав.
От молодці, от розумники. А потім жалілись, що суспільство від них шарахалось.
Чому шарахалось суспільство? - бо був цілеспрямований движ дискредитації фронтової людини.
Для чого робився цей двіж?
Я не знаю.
От скільки років думала - а той двіж почався році так в 2016 - і не знайшла відповіді. Для чого? Кому вигідно ліпити з фронтовика психічно неврівноваженого неадеквата?
Не знаю.
Чи треба говорити про ПТСР?
Так, однозначно.
Чи треба створювати програми адаптації?
Безумовно.
Але ляпати на всих поголовно штамп "Воював? - Агресивний!" - не треба. Ой, не треба.
Узагальнення ніколи не доводили до добра. Тим більше такі нездраві узагальнення. Не виплесніть з водою дитину. Бо це дитя може вивернутись в повітрі і вам же до горлянки вчепитись.
Алегорично, звичайно, виражаючись.
А там хтозна...
... і да!
Мальчіки матюкаються. Повертаючись з фронту. Як матюкались і до фронту.
До речі, в моїй присутності матюкаються рідко. Знають, паршивці, що я такого не люблю. От і славненько.
===
Наталія Петраніч
Я зустріла пост про ТИХ, хто повернеться.
І упор там був зовсім не на злість на весь світ.
Про надбані інстинкти.
І про втрачені інстинкти. До яких треба повертатись.
В кожного в різній мірі.
І все ж.
Нам треба бути готовими .
Я вже пару раз обпеклась при спілкуванні (чи обпекла- правильніше).
===
Jaroslav Demshevsky
Х.з. щодо решти пунктів, але №1 вирішується досить просто. І аж ніяк не переформатуванням самих військових. Просто всіх квіточок із нєжними вушками треба примусово на кілька днів відправити гуляти десь біля шкіл, чи підліткових дитячих майданчиків, тощо... там таке можна почути, що навіть я у стільки поверхів не заверну блябуду!
===
Світлана Скрипник-Дмитричук
З неадекватними не стикалась. Але знаю як реагує на соціум людина з комплексом Робін-Гуда, яка всіх захистила (часто про це не просили, але сама ситуація потребувала), а потім всі захищені його ціною в кущі ховаються і обратку, яка прилітає захиснику "благородно" йому ж і "дарують". А самі йдуть жити своє захищене життє.
Люди не люблять кращих за себе. Навіть якщо живуть за спиною чи на спині цього кращого. Люди не люблять відчувати себе гіршими, тому всіляко межуються а ще більше принижують та шукають плями на Сонці.
Про кого найбільше пліток у вчительській - про "хулігана", про "оборзів-на-вчителя", захищаючи від публічного принизливого спічу підагогіци якогось тихоню біля дошки. Про яку жінку найбільше пльоток в селі/колективі на роботі? Про ту, яка не бухає на збіговиськах, не липне до мєсного Казанови чи начальства, просто живе і працює, навіть добре працює. А ще як не страшна на лише, то пльотки ті ще й смердять гниллю.
Кого більше всіх шпиняють у класі? Відмінників, які не дають списувати свій труд - "що сама/самий вумна/вумний??? А ну бігом!!!".
Просто наші воїни, вони різні, але наразі - вони і є той сяючий німий докір суспільству. Саме тій частині, яка нічим не допомогла і ховалися. І щоб совість не мучила, щоб не відчувати себе в боргу - отак його!
Стандартна психологічна реакція: люди не люблять тих, кому заборгували, люди люблять тих, щодо кого вони вищі. На вулиці скорше пожаліють мєсного дядю-колю-касманафта, ніж того, кому завдячують життям.
Тому ще років десять тому порадила синові - не лізь в дупу без мила помагайстер. А ще, дозволь людям собі допомогти, навіть коли сам справляєшся на 200% - будеш мати ЗНАЧНО менше ворогів. І якщо ти зірка-зоря у чомусь, то прояви це там, де потрібно, а далі сховай всій блискучий обладунок глибоко-глибоко подалі - щоб не обгадили.
Бо комплекс Робін-Гуда - він спадковий.