don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2023-03-31 07:43 am
don_katalan) wrote2023-03-31 07:43 am
Entry tags:
найтупіший спосіб викачування грошей з українців
Дмитро Разумков
Збільшення податків – це найпростіший, але при цьому найтупіший спосіб викачування грошей з українців.
Данило Гетманцев, схоже, не може пережити, що в державі попри велику війну малий та середній бізнес ще тримаються на плаву. Тільки так можливо пояснити намір підвищити податки до довоєнного рівня з липня 2023 року: скасувати пільговий 2% податок з обороту, відновити перевірки, а також повернути ПДВ на паливо у розмірі 20%.
З таким підходом український бізнес просто загнеться. Війна і так серйозно б’є по підприємцях. Але вони не просять допомоги в держави, вони хочуть простого спокою – прогнозованої та нормальної податкової політики.
Тому будемо командою робити все, щоб такі заяви голови профільного комітету залишилися лише неприємними інфоприводами і не були реалізовані на практиці. Бізнесу потрібно дати спокій, тому що такими темпами бюджет недоотримає і ті 80 млрд грн податків, які ми маємо сьогодні.
===
Андрій Магера
Держава має цілувати у задницю бізнес, який не лише виживає сам і не просить грошей у держави, але ще й приносить дохід у державний бюджет.
=====
Олена Білозерська · ПРО ЗГВАЛТУВАННЯ. ІСТОРІЯ З ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ
Зараз багато пишуть про так звану "культуру згвалтування" - толерування частиною суспільства цього злочину, схильність до відбілювання гвалтівників і засуджування жертви. Розповім історію без моралі - така собі замальовка із серцевини соціуму, про коріння цієї проблеми.
Мені було тоді 23 роки, моїй приятельці, назвемо її Наталкою - 26 чи 27. Це була сільська дівчина, яка працювала в Києві і навчалася на заочному. Зовні Наталка була симпатична, але настільки тиха, "непомітна" й сором'язлива, що в неї ще ніколи не було хлопця.
Я дуже сильно допомагала Наталці з навчанням, і коли вона закінчила вуз, вона і її батьки на знак подяки запросили мене до них у село на вихідні. Приїхали ми туди, дивлюся - родина не багата, але й не бідна, таке добротне, статечне сільське господарство. Зустріли мене, як дорогу гостю. Вдень ми, як годиться, трохи допомогли на кухні і в городі, а ввечері Наталчина мама відправила нас "розважитись" у місцеве кафе - "посидьте, дівчатка, відпочиньте, там будуть Наталчині подружки".
Фіг би я пішла з власної волі ввечері у сільське кафе без чоловіка чи хлопця. Але була молода, в гостях і незручно відмовити.
Прийшли ми - а йти туди пішки було кілометрів зо два, ще й якимись ярами кути зрізали. Сидить на столиком Наталчина однокласниця - яскраво і без смаку нафарбована, вже розлучена, мала дитину. Ми підсіли, почали спілкуватися, майже одразу підсіли ще кілька хлопців. Що вони пили, не пам'ятаю, а ми з Наталкою (обидві майже не вживаємо) випили по пляшечці слабоалкогольного тоніку. Від неї я взагалі не відчула сп'яніння, а Наталку чомусь "розібрало" - якби я не була весь день поруч з нею, подумала б, що вона випила щось міцне.
Почалося "хі-хі", залицяння й натяки. Я відчула себе дискомфортно й запропонувала Наталці йти додому. Ті хлопці сказали, що нас підвезуть. Кажу Наталці: "Краще підемо пішки". - "Та ну, - відповідає, - тут далеко, йти важко. Не бійся, я цих хлопців добре знаю. Один мій однокласник, а другий наш міліціонер". Знов-таки, я б плюнула й пішла сама, але ж дороги не знаю! Ризикнула й сіли ми до них у машину (дівчата, ніколи так не робіть!). Однокласниця на той момент вже десь поділася. Ну, й вони, ясна річ, привезли нас не додому, а на берег місцевої річки. "Не бійтеся, дівчата, ми ненадовго, скупаємося, вип'ємо по маленькій і додому".
Далі можна було б і не розповідати. Я відмовилась пити й купатися і попросила, щоб нас відвезли додому. Хлопці, яких було четверо, відповіли на це "бугога, не нервуйся, мала" і почали до нас лізти. Наталка пручалася слабко, а я вдарила одного, схопила Наталку за руку і потягла вгору по берегу в кущі. Ми ховалися по тих кущах, як зайці, а вони реготали, світили ліхтариками, "де, б*ді, поділися, виходьте!". Зрештою плюнули - поїхали, кажуть один одному, за іншими б*дями - і забралися звідти. Ми тоді з Наталкою вибрались на дорогу й пішли додому. На стресі я жорстко тримала її за руку і сварила - "у що ти мене втягнула?!", а вона тихо схлипувала...
Вдома Наталка одразу ж заснула, а я не змогла, мене тіпало аж до ранку. Вранці сказала Наталчиній мамі, що мушу терміново вертатися в Київ. І отут - ситуація, заради якої я й розповідаю вам цю банальну історію.
Виявилось, що мама була в курсі. Вона сама змовилась з тією однокласницею, щоб ті хлопці завезли нас на річку. "Нікого собі знайти не може, так хай хоч народить" - так вона сказала про свою дочку.
Я прифігіла і все, що спромоглася сказати: "А подругу вашої дочки, яка їй допомагала, ви за що підставили?". Отримала відповідь: "А тобі що, ти ж заміжня, ніхто б не дізнався".
Підкреслюю: це були не алкаші, не злочинці - звичайна, ніби нормальна сільська родина.
Сама Наталка теж, здається, вважала, що її мама і та однокласниця хотіли як краще...
(UPD. Ні, скоріше за все, Наталчина мама взагалі не вважала це згвалтуванням. Вона хотіла, щоб її донька опинилася в ситуації, в якій по п'яні нарешті переспала би з кимось і стала "нормальною", "як усі").
Це було давно, дуже давно. Але не думаю, що в головах людей, які ведуть "традиційний" спосіб життя", відтоді багато що змінилося.
Збільшення податків – це найпростіший, але при цьому найтупіший спосіб викачування грошей з українців.
Данило Гетманцев, схоже, не може пережити, що в державі попри велику війну малий та середній бізнес ще тримаються на плаву. Тільки так можливо пояснити намір підвищити податки до довоєнного рівня з липня 2023 року: скасувати пільговий 2% податок з обороту, відновити перевірки, а також повернути ПДВ на паливо у розмірі 20%.
З таким підходом український бізнес просто загнеться. Війна і так серйозно б’є по підприємцях. Але вони не просять допомоги в держави, вони хочуть простого спокою – прогнозованої та нормальної податкової політики.
Тому будемо командою робити все, щоб такі заяви голови профільного комітету залишилися лише неприємними інфоприводами і не були реалізовані на практиці. Бізнесу потрібно дати спокій, тому що такими темпами бюджет недоотримає і ті 80 млрд грн податків, які ми маємо сьогодні.
===
Андрій Магера
Держава має цілувати у задницю бізнес, який не лише виживає сам і не просить грошей у держави, але ще й приносить дохід у державний бюджет.
=====
Олена Білозерська · ПРО ЗГВАЛТУВАННЯ. ІСТОРІЯ З ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ
Зараз багато пишуть про так звану "культуру згвалтування" - толерування частиною суспільства цього злочину, схильність до відбілювання гвалтівників і засуджування жертви. Розповім історію без моралі - така собі замальовка із серцевини соціуму, про коріння цієї проблеми.
Мені було тоді 23 роки, моїй приятельці, назвемо її Наталкою - 26 чи 27. Це була сільська дівчина, яка працювала в Києві і навчалася на заочному. Зовні Наталка була симпатична, але настільки тиха, "непомітна" й сором'язлива, що в неї ще ніколи не було хлопця.
Я дуже сильно допомагала Наталці з навчанням, і коли вона закінчила вуз, вона і її батьки на знак подяки запросили мене до них у село на вихідні. Приїхали ми туди, дивлюся - родина не багата, але й не бідна, таке добротне, статечне сільське господарство. Зустріли мене, як дорогу гостю. Вдень ми, як годиться, трохи допомогли на кухні і в городі, а ввечері Наталчина мама відправила нас "розважитись" у місцеве кафе - "посидьте, дівчатка, відпочиньте, там будуть Наталчині подружки".
Фіг би я пішла з власної волі ввечері у сільське кафе без чоловіка чи хлопця. Але була молода, в гостях і незручно відмовити.
Прийшли ми - а йти туди пішки було кілометрів зо два, ще й якимись ярами кути зрізали. Сидить на столиком Наталчина однокласниця - яскраво і без смаку нафарбована, вже розлучена, мала дитину. Ми підсіли, почали спілкуватися, майже одразу підсіли ще кілька хлопців. Що вони пили, не пам'ятаю, а ми з Наталкою (обидві майже не вживаємо) випили по пляшечці слабоалкогольного тоніку. Від неї я взагалі не відчула сп'яніння, а Наталку чомусь "розібрало" - якби я не була весь день поруч з нею, подумала б, що вона випила щось міцне.
Почалося "хі-хі", залицяння й натяки. Я відчула себе дискомфортно й запропонувала Наталці йти додому. Ті хлопці сказали, що нас підвезуть. Кажу Наталці: "Краще підемо пішки". - "Та ну, - відповідає, - тут далеко, йти важко. Не бійся, я цих хлопців добре знаю. Один мій однокласник, а другий наш міліціонер". Знов-таки, я б плюнула й пішла сама, але ж дороги не знаю! Ризикнула й сіли ми до них у машину (дівчата, ніколи так не робіть!). Однокласниця на той момент вже десь поділася. Ну, й вони, ясна річ, привезли нас не додому, а на берег місцевої річки. "Не бійтеся, дівчата, ми ненадовго, скупаємося, вип'ємо по маленькій і додому".
Далі можна було б і не розповідати. Я відмовилась пити й купатися і попросила, щоб нас відвезли додому. Хлопці, яких було четверо, відповіли на це "бугога, не нервуйся, мала" і почали до нас лізти. Наталка пручалася слабко, а я вдарила одного, схопила Наталку за руку і потягла вгору по берегу в кущі. Ми ховалися по тих кущах, як зайці, а вони реготали, світили ліхтариками, "де, б*ді, поділися, виходьте!". Зрештою плюнули - поїхали, кажуть один одному, за іншими б*дями - і забралися звідти. Ми тоді з Наталкою вибрались на дорогу й пішли додому. На стресі я жорстко тримала її за руку і сварила - "у що ти мене втягнула?!", а вона тихо схлипувала...
Вдома Наталка одразу ж заснула, а я не змогла, мене тіпало аж до ранку. Вранці сказала Наталчиній мамі, що мушу терміново вертатися в Київ. І отут - ситуація, заради якої я й розповідаю вам цю банальну історію.
Виявилось, що мама була в курсі. Вона сама змовилась з тією однокласницею, щоб ті хлопці завезли нас на річку. "Нікого собі знайти не може, так хай хоч народить" - так вона сказала про свою дочку.
Я прифігіла і все, що спромоглася сказати: "А подругу вашої дочки, яка їй допомагала, ви за що підставили?". Отримала відповідь: "А тобі що, ти ж заміжня, ніхто б не дізнався".
Підкреслюю: це були не алкаші, не злочинці - звичайна, ніби нормальна сільська родина.
Сама Наталка теж, здається, вважала, що її мама і та однокласниця хотіли як краще...
(UPD. Ні, скоріше за все, Наталчина мама взагалі не вважала це згвалтуванням. Вона хотіла, щоб її донька опинилася в ситуації, в якій по п'яні нарешті переспала би з кимось і стала "нормальною", "як усі").
Це було давно, дуже давно. Але не думаю, що в головах людей, які ведуть "традиційний" спосіб життя", відтоді багато що змінилося.