don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2023-02-26 02:07 pm
don_katalan) wrote2023-02-26 02:07 pm
Diana Makarova · ЛЮДИНА ЗІ ЗБРОЄЮ
В 2014 році, коли ми вперше їхали на фронт, один мій товариш, що вискочив нас зустрічати, сказав, стрибаючи до машини:
- І найперше. Коли під'їздимо до блокпосту, не робіть зайвих рухів, нічого не кажіть, якщо у вас не питають, з машин без дозволу не виходьте, виконуйте всі розпорядження. Скажуть лягти на асфальт, падайте писками в асфальт без суперечок.
- А чого це? - заволали ми.
Адже ми були такі хороші, ми ж волонтери, ми везли допомогу на фронт. За що нас, наприклад, писками в асфальт?
- Тому що блокпост, це найперше люди зі зброєю. І людина на блокпості права в усьому, обжалування буде потім. - пояснив товариш і додав: - До речі, це може бути дуже злякана людина, а злякана людина зі зброєю це майже так небезпечно як злякана людина без зброї. Тільки зі зброєю.
Пройшли роки. Жодного разу нас не клали писками в асфальт на блоках, хоча спірних питань було за край. І кожного разу, навчаючи новеньких проходити блокпости, я повторювала слова мого товариша. І кожного разу дивувала чатових, чемно питаючи:
- Ви дозволите мені вийти, доки ви перевіряєте нашу машину? Бо хочеться курити, а ми в машині не куримо.
Ті ошелешено кивали і закурювали разом зі мною. Та й перевірка після цього якось мнялась і припинялась. Чемність - велика сила.
... і якщо по обороні Києва і досі туман, за туманом нічого не видно - то по питанню ДРГ у самому Києві висить повний смог. Ми гасали по Києву і за Києвом щодня, навіть у комендантські дні, тоді волонтерам давали таку можливість, і найстрашніший мій спомин цієї війни - всієї війни, а бачила я багато - це порожній Київ. Це Київ постапокаліпсису. Людей немає, машин немає, здавалось, навіть коти й собаки ховались в такі дні.
Я не забуду ніколи цей Київ. Яким він міг би бути. Якби оборону Києва не втримали. Кажуть, що саме так виглядають міста за мить до входу в них ворожих військ. Кажуть, так порожньо виглядав Київ у 1941 році, коли армія лишила його, відступивши і Київ зачаївся в очікуванні входу фашистів.
Але я пам'ятаю і ще дещо в цьому на чверть обложеному Києві. Постійний страх, коли ти під'їздиш до блоку.
- РУКИ НА ТОРПЕДУ! НА ТОРПЕДУ, СКАЗАВ! НЕ РУХАТИСЬ!
репетував переляканий до білого обличчя пацанчик з автоматом.
Пацанчик охороняв госпіталь, режимний об'єкт, а по Києву носились чутки про ДРГ. І Воронкова по телефону кричала:
- Слухайся їх і не випендрюйся, руки на руль і жодного зайвого слова!
Так було на кожному (третьому?) блокпосту. Блокпости, де стояли воюючі, досвідчені, ми бачили одразу. Там спокій, жарти, перевірка документів, або навіть без перевірки:
- Проїздіть, Діано.
І я в повному шоці відвалюю щелепу. Так, взнавали. Я їх не завжди взнавала, а вони взнавали.
Але там, де на блоках стояли свіжоспечені ТрО чи ще хтось з дикого поля нашої оборони Києва - там був повний туман, дошкульна перевірка і навіть певний переляк. І зрозуміти цей переляк можна. Колишні цивільні, без досвіду і без тренувань, охороняли Київ. Рацій не було, ніхто достеменно не знав, що робиться в сусідньому районі, ба навіть на сусідній вулиці.
Можна також зрозуміти і наш переляк. Ми гасали Києвом під час повітряних тривог і атак, ми їздили за Києвом, не завжди знаючи достеменно, де наші, а де вже окуповано, ми пробирались до Києва лісами, коли прийшло повідомлення, що десь у цих лісах гуляє ДРГ - але найбільше ми боялись бути застреленими на наших блокпостах. Бо небезпека полягала саме в цьому, і в цьому була вона найбільшою.
- Вуличні бої в Києві, це був капець. Темно, стрільба і звідусіль лунає "Паляниця!", "Паляниця!" - розказував товариш.
Ну, так собі пароль в бою, я вам скажу. В бою, де ти спочатку стріляєш, а потім думаєш.
Це був наслідок хаотичного створення ТрО і видачі зброї без інструктажу, без чіткого й визначеного командирства. На режимних об'єктах паніки було менше, там все ж ставили досвідчених, але теж не завжди допомагали паролі й перепустки. Іноді нас пропускали лише тому, що хтось виїздив з воріт і казав:
- А ця леді нам знайома. Пропустіть її.
- Здається, в цих боях з ДРГ висновок такий - хто програв, той і ДРГ. - сказав хтось з нас.
Ця тема незручна. Зараз її починають випинати любителі смажених фактів. Ми тоді теж досить скептично ставились до панічних повідомлень про прориви ДРГ до Києва. Ми давно на фронті, тому добре знали, що найстрашніша ДРГ та, що живе в сусідньому селі. Ми самі колись ледь не упіймали таку ДРГ, повідомивши контррозвідку. І контррозвідка рівно через два роки таки приїхала у те село, і зрозуміла, що іскома ДРГ щойно втекла, а так нічого, жила і працювала. І більше про славну контррозвідку тут розказано не буде.
Щодо Києва, то колись буде розказано і про смерть Ромашки, і про смерті інших, і тих, кого сприйняли за ДРГ, і тих, хто ловив ДРГ.
То що, не було ДРГ в Києві?
А я не знаю.
І ви не знаєте.
Але ж це треба знати, бо атака на Київ може повторитись будь-коли.
Тут от у чому річ. Якщо навіть атака на Київ повториться - такого вже не буде. Бо багато, надто багато серед нас обстріляних, тих, хто вже побував на фронті. Бо і тоді, у перші дні часткової облоги Києва, рулили ситуацією саме ті, хто ВЖЕ бував на фронті. Та й перша паніка отих найперших днів не буде аж такою сліпо-панічною. Ми вчені вже, ми вже биті. Я знаю точно, що тоді, у ті найперші дні, інакше, мабуть, було неможливо. Наука оборони міста дорого коштує.
Чи можна було б пройти цю науку раніше?
Так, можна й треба.
Було б...
Але ще одне я знаю точно.
Якщо раптом повториться подібне, і залунають вулицями автоматні постріли та черги, і будуть нестись крики:
- Паляниця!
- Паляниця!
а на блокпостах почнуть кричати:
- Руки на кермо! Руки на торпеду! Не рухатись!
слухайся, друже, беззаперечно.
Як я колись прослухала доповідь свого товариша, і зробила з неї висновки, і запам'ятала її. В 2014 році, на під'їзді до славного міста Слов'янська, де й почався другий етап нашої війни
- Тому що блокпост, це найперше люди зі зброєю. І людина на блокпості права в усьому, обжалування буде потім. - пояснив товариш і додав: - До речі, це може бути дуже злякана людина, а злякана людина зі зброєю це майже так небезпечно як злякана людина без зброї. Тільки зі зброєю.
Yuri Zmeelov фото взяла в нього
Берестейська, Київ, 2022 рік, лютий
Игорь Пивовар
Олександр Макаров
Евгений Сорока
Pavlo Skshetuskyi
- І найперше. Коли під'їздимо до блокпосту, не робіть зайвих рухів, нічого не кажіть, якщо у вас не питають, з машин без дозволу не виходьте, виконуйте всі розпорядження. Скажуть лягти на асфальт, падайте писками в асфальт без суперечок.
- А чого це? - заволали ми.
Адже ми були такі хороші, ми ж волонтери, ми везли допомогу на фронт. За що нас, наприклад, писками в асфальт?
- Тому що блокпост, це найперше люди зі зброєю. І людина на блокпості права в усьому, обжалування буде потім. - пояснив товариш і додав: - До речі, це може бути дуже злякана людина, а злякана людина зі зброєю це майже так небезпечно як злякана людина без зброї. Тільки зі зброєю.
Пройшли роки. Жодного разу нас не клали писками в асфальт на блоках, хоча спірних питань було за край. І кожного разу, навчаючи новеньких проходити блокпости, я повторювала слова мого товариша. І кожного разу дивувала чатових, чемно питаючи:
- Ви дозволите мені вийти, доки ви перевіряєте нашу машину? Бо хочеться курити, а ми в машині не куримо.
Ті ошелешено кивали і закурювали разом зі мною. Та й перевірка після цього якось мнялась і припинялась. Чемність - велика сила.
... і якщо по обороні Києва і досі туман, за туманом нічого не видно - то по питанню ДРГ у самому Києві висить повний смог. Ми гасали по Києву і за Києвом щодня, навіть у комендантські дні, тоді волонтерам давали таку можливість, і найстрашніший мій спомин цієї війни - всієї війни, а бачила я багато - це порожній Київ. Це Київ постапокаліпсису. Людей немає, машин немає, здавалось, навіть коти й собаки ховались в такі дні.
Я не забуду ніколи цей Київ. Яким він міг би бути. Якби оборону Києва не втримали. Кажуть, що саме так виглядають міста за мить до входу в них ворожих військ. Кажуть, так порожньо виглядав Київ у 1941 році, коли армія лишила його, відступивши і Київ зачаївся в очікуванні входу фашистів.
Але я пам'ятаю і ще дещо в цьому на чверть обложеному Києві. Постійний страх, коли ти під'їздиш до блоку.
- РУКИ НА ТОРПЕДУ! НА ТОРПЕДУ, СКАЗАВ! НЕ РУХАТИСЬ!
репетував переляканий до білого обличчя пацанчик з автоматом.
Пацанчик охороняв госпіталь, режимний об'єкт, а по Києву носились чутки про ДРГ. І Воронкова по телефону кричала:
- Слухайся їх і не випендрюйся, руки на руль і жодного зайвого слова!
Так було на кожному (третьому?) блокпосту. Блокпости, де стояли воюючі, досвідчені, ми бачили одразу. Там спокій, жарти, перевірка документів, або навіть без перевірки:
- Проїздіть, Діано.
І я в повному шоці відвалюю щелепу. Так, взнавали. Я їх не завжди взнавала, а вони взнавали.
Але там, де на блоках стояли свіжоспечені ТрО чи ще хтось з дикого поля нашої оборони Києва - там був повний туман, дошкульна перевірка і навіть певний переляк. І зрозуміти цей переляк можна. Колишні цивільні, без досвіду і без тренувань, охороняли Київ. Рацій не було, ніхто достеменно не знав, що робиться в сусідньому районі, ба навіть на сусідній вулиці.
Можна також зрозуміти і наш переляк. Ми гасали Києвом під час повітряних тривог і атак, ми їздили за Києвом, не завжди знаючи достеменно, де наші, а де вже окуповано, ми пробирались до Києва лісами, коли прийшло повідомлення, що десь у цих лісах гуляє ДРГ - але найбільше ми боялись бути застреленими на наших блокпостах. Бо небезпека полягала саме в цьому, і в цьому була вона найбільшою.
- Вуличні бої в Києві, це був капець. Темно, стрільба і звідусіль лунає "Паляниця!", "Паляниця!" - розказував товариш.
Ну, так собі пароль в бою, я вам скажу. В бою, де ти спочатку стріляєш, а потім думаєш.
Це був наслідок хаотичного створення ТрО і видачі зброї без інструктажу, без чіткого й визначеного командирства. На режимних об'єктах паніки було менше, там все ж ставили досвідчених, але теж не завжди допомагали паролі й перепустки. Іноді нас пропускали лише тому, що хтось виїздив з воріт і казав:
- А ця леді нам знайома. Пропустіть її.
- Здається, в цих боях з ДРГ висновок такий - хто програв, той і ДРГ. - сказав хтось з нас.
Ця тема незручна. Зараз її починають випинати любителі смажених фактів. Ми тоді теж досить скептично ставились до панічних повідомлень про прориви ДРГ до Києва. Ми давно на фронті, тому добре знали, що найстрашніша ДРГ та, що живе в сусідньому селі. Ми самі колись ледь не упіймали таку ДРГ, повідомивши контррозвідку. І контррозвідка рівно через два роки таки приїхала у те село, і зрозуміла, що іскома ДРГ щойно втекла, а так нічого, жила і працювала. І більше про славну контррозвідку тут розказано не буде.
Щодо Києва, то колись буде розказано і про смерть Ромашки, і про смерті інших, і тих, кого сприйняли за ДРГ, і тих, хто ловив ДРГ.
То що, не було ДРГ в Києві?
А я не знаю.
І ви не знаєте.
Але ж це треба знати, бо атака на Київ може повторитись будь-коли.
Тут от у чому річ. Якщо навіть атака на Київ повториться - такого вже не буде. Бо багато, надто багато серед нас обстріляних, тих, хто вже побував на фронті. Бо і тоді, у перші дні часткової облоги Києва, рулили ситуацією саме ті, хто ВЖЕ бував на фронті. Та й перша паніка отих найперших днів не буде аж такою сліпо-панічною. Ми вчені вже, ми вже биті. Я знаю точно, що тоді, у ті найперші дні, інакше, мабуть, було неможливо. Наука оборони міста дорого коштує.
Чи можна було б пройти цю науку раніше?
Так, можна й треба.
Було б...
Але ще одне я знаю точно.
Якщо раптом повториться подібне, і залунають вулицями автоматні постріли та черги, і будуть нестись крики:
- Паляниця!
- Паляниця!
а на блокпостах почнуть кричати:
- Руки на кермо! Руки на торпеду! Не рухатись!
слухайся, друже, беззаперечно.
Як я колись прослухала доповідь свого товариша, і зробила з неї висновки, і запам'ятала її. В 2014 році, на під'їзді до славного міста Слов'янська, де й почався другий етап нашої війни
- Тому що блокпост, це найперше люди зі зброєю. І людина на блокпості права в усьому, обжалування буде потім. - пояснив товариш і додав: - До речі, це може бути дуже злякана людина, а злякана людина зі зброєю це майже так небезпечно як злякана людина без зброї. Тільки зі зброєю.
Yuri Zmeelov фото взяла в нього
Берестейська, Київ, 2022 рік, лютий
Игорь Пивовар
Олександр Макаров
Евгений Сорока
Pavlo Skshetuskyi