don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2022-08-01 02:59 pm
don_katalan) wrote2022-08-01 02:59 pm
Увага, дуже багато букв і майже всі про Косово
Андрій Кришталь
Увага, дуже багато букв і майже всі про Косово.
Останні два роки (до минулого тижня) я жив і працював у Косово. За цей час я зустрів там аж трьох інших українців (двоє з них приїжджали до мене, а з контингентом КФОР не мав нагоди зустрітися), і, як я думав, добре знав усіх експертів, які розбираються в доволі нішевій темі регіону.
Але як виявилося вчора, я дуже помилявся і таких експертів знааачно більше 😊. Кожен другий Гончаренко коментував події на півночі Косова, робив прогнози, ставки на початок (світової) війни і видавав неймовірний (часто бентежний) аналіз подій. А я хоч і займався цією темою, нічого так і не написав. Ну може лише купі людей, що писали мені в приватні повідомлення.
А не писав я тому, що робити прогнози дуже класно. Проте ніхто не вміє цього робити. Ми не можемо точно сказати, що буде, а що ні. Не знаємо, яке рішення приймуть ті чи інші люди. А впевнено говорити свої припущення на тему в якій навіть розбираєшся (а частіше все ж ні) – справа невдячна та зухвала. І взагалі, чим краще люди розуміються в контексті, тим обережніше видають своє бачення.
Отже, я не скажу що буде далі. Але можу розповісти деякі факти, що зроблять ситуацію більш зрозумілою для тих, хто вирішив розібратися, що ж там відбувається і чому.
- Почнемо з найпростішого. Косово – це частково визнана держава на Балканах. Вона проголосила незалежність від Сербії у 2008 році, після періоду війни та міжнародного управління. Про те, як це сталося можна поговорити окремо.
- Косово – дуже важливе місце для сербського історичного міфу та історії. Знову ж таки, це ціла окрема тема.
- Більшість населення Косова сьогодні становлять албанці. Але також там живуть і інші етнічні меншини, деякі із яких мають офіційний статус, а відповідно до нього і квоти на представництво у різних органах влади. Ось наприклад про парламент можна глянути у 64 статті Конституції: https://bit.ly/3QafUoZ
- Тобто, у парламенті Косова, який складається з 120 депутатів, завжди є 10 представників сербської громади. За всю історію Косова вони завжди були від однієї партії – Српска Листа (Сербський Список) - правої консервативної партії, глибоко асоційованої із партією Вучіча СНС. Історія боротьби за сербський політичний плюралізм в Косово є доволі сумною місцями трагічною. Чого лише варта історія Олівера Івановіча, але про неї треба говорити окремо.
- СЛ бере участь у політичному житті Косова. Її представники очолюють окремі міністерства та можуть мати вплив на рішення парламенту. Сербська мова є офіційною в Косово (хоча далеко не всюди використовується на практиці).
- Серби у Косово перебувають у меншості. Проте скільки їх точно – сказати важко, оскільки представники сербської меншими (або як прийнято називати non-majority community) регулярно відмовлялися брати участь у переписі населення.
- Сербська громада компактно проживає у чотирьох північних муніципалітетах Косова, але не тільки там. Адже є й інші міста та села на півдні, де вони становлять більшість населення.
- Скоріше за все, сербів у Косово менше, аніж 10%, про які заявляє офіційна статистика Сербії. Багато людей із півночі намагаються виїхати в Сербію, а то й в інші країни, проте влада Сербії намагається стримувати ці процеси і не реєструє в інших містах вихідців із Косова.
- Багато сербів у Косово мають сербські документи, як ось паспорти чи реєстрацію авто. Проте вони не визнаються багатьма країнами, що робить власників таких документів фактично не виїзними. Із сербським паспортом виданим у Косові чи на авто із номерами «КМ» виїхати можна лише в Сербію і декілька сусідніх країн.
- Стосунки між Косово та Сербією вирішуються за посередництвом ЄС у рамках «Брюсельського процесу», або ж «Угоди про нормалізацію процесу», що підписана та втілюється із 2013 року. Ось вона, до речі: https://bit.ly/3zMZ3Dh
- Якщо ви таки відкрили той документ, то можете побачити, що першим пунктом у ньому йде положення про створення Асоціації Сербських Громад – фактично автономного утворення сербів на півночі Косова. Уряд Косова боїться «боснійської пастки», а Сербія постійно наголошує на тому, що цей пункт ключовий і досі не був виконаний. Це ж питання згадується при кожному протесті чи політичній кризі.
- Можна було б порівнювати цю угоду із Мінським процесом, але краще цього не робити. Взагалі спрощення і порівняння ні до чого доброго не приводять.
- Угода політично складна для обох сторін. Якби мені давали долар кожен раз, коли я читав чергову новину про те, що якась із сторін заявила що «Брюссельський процес зірвано» і «угода не працює», то я був би доволі багатою людиною.
- Фактично, виконання угоди є умовою для вступу в ЄС чи будь-яку подальшу інтеграцію як і Косова, так і Сербії. Тобто «поки не домовитеся, ми нічого з вами робити не будемо».
- Очікувано, Сербія досі не визнає Косово. Окрім того, Сербія не визнає косовські документи, дипломи, номерні знаки авто і багато іншого. Раніше це все було доволі односторонньо, проте зі зміною влади в Косово та приходом Альбіна Курті на посаду прем’єра, країна змінила свою політику щодо цього і стало вводити дзеркальні міри.
- Саме введення цих дзеркальних мір і спричиняє неспокій у північних провінціях Косова. Наприклад, раніше косоварам треба було отримувати тимчасові номери, щоб в’їхати в Сербію, а сербам ні. Тоді Косово ввело такі ж самі вимоги для сербів. І це викликало протести, блокування доріг і торгівлі. Як і зараз, сторони приводили війська в бойову готовність, а міжнародна спільнота висловлювала занепокоєність. https://bit.ly/3bjKNZr
- Тоді питання вирішили тимчасовим стікерним режимом. Тобто коли ти з Косова їдеш у Сербію на косовських номерах (і навпаки), тобі на кордоні видають дві білі наклейки, якими треба заліпити державні символи на номерах.
- Також варто сказати, що муніципалітети на півночі Косова живуть у своєму специфічному світі між двома країнами, що має свої наслідки, як ось паралельні системи медицини і освіти. Але є й цікавіші речі, як ось те, що серби на півночі роками не платили за електроенергію (і шалено майнили біткоїни), ну і стара-добра контрабанда. Ці питання уряд Косово також намагався вирішити (часом із стріляниною і спецназом), що знову викликало протести і барикадування.
- До речі, за світло тепер доведеться платити і майнити також не вийде. Ось я писав про це раніше: https://bit.ly/3vwJQDP
- Тепер уряд Косова хоче зрівняти стосунки в плані визнання проїзних документів, а також змусити жителів півночі остаточно перереєструвати авто за косовськими стандартами. Звідси і вчорашні події. На фоні російського нападу на Україну та загальної нестабільності в світі такі події можуть викликати більший резонанс, ніж би це сталося в інший час.
Я зовсім не кажу, що ці події цілком нормальні і конфлікту 100% не буде. Як показує досвід, статися може будь-що. Проте є низка фактів, які дозволяють трохи тверезіше дивитися на ситуацію:
- У Косово досі знаходиться контингент НАТО КФОР, що нараховує біля 4,000 військового і цивільного персоналу.
- Попередні кризи спочатку виглядали драматично, але потім вирішувалися якимось компромісним варіантом, що, на мою суб’єктивну думку, таки покращував ситуацію. Взяти хоча б для прикладу варіант із стікерним режимом.
- Хоча Сербія у нашому медіа-просторі часто подається як «росія на Балканах». Звісно, рівень підтримки росії неадекватно високий (чого я ніколи не розумів), президент контролює всі гілки влади та основні медіа. В той же час, Сербія досі декларує орієнтацію на інтеграцію з ЄС і значна частина суспільства активно підтримує її і готова за неї боротися. Правильніше було б сказати, що у Сербії «не визначилися» і дуже хотіли б далі всидіти на двох стільцях.
- Вучич нещодавно виграв і президентські, і парламентські вибори. Навряд чи зараз час вдаватися до таких ризикованих рухів, як нова війна на Балканах.
- Питання Косова досі дуже болюче в Сербії і це завжди гарний спосіб відвертати увагу від інших проблем вдома, та спосіб привернути увагу заходу, тому очікувати, що безпекова ситуація налагодиться та все остаточно вирішиться також не варто.
=====
Vasyl Rasevych · Все тече, все змінюється
Добре памʼятаю, як у дні американських ударів по Белграду товариство розюшених сербок обкладало мене матом за відсутність солідарності й емпатії зі Сербією у культовій кавʼярні "За кулісами". Того вечора львівʼяни масово запалювали лампадки в знак підтримки Сербії. Інтелектуали не соромилися посуджувати кровожерливих американців і щось лепетали про словʼянське братство. Радикальні націоналісти, або ті, хто стали ними з часом, не приховували симпатій до сербів, бо ті православні і воюють проти мусульман-косоварів. Як часто покликалися на те, що підступні мусульмани без роду і племені посміли спочатку заселити район священного для сербів Косового поля, "наплодитися" і виступили з сепаратистськими гаслами.
Я тоді був під свіжим враженням від великої конференції у Берліні. Участь в якій брали провідні інтелектуали світу, такі як Мірослав Грох та Роджерс Брубейкер. Родзинкою на тій конференції став виступ радника зі зовнішньополітичних питань канцлера Шрьодера. Виступ був шокуючим. Доповідач в дуже легкій формі представив бачення війни на Балканах. Він сказав: ми не будемо втручатися у цю війну. Нехай воюють. А потім, коли видохнуться, ми затвердимо кордони країн за лініями контролю на той момент. Такого цинізму не чекав практично ніхто. Саме тому, знаючи таку позицію німців та ЄС, американці вдарили ракетами по Белграду. Вдарили, щоб припинити кровопролиття і вбивства цивільних людей, включаючи етнічні чистки.
Ті, хто стежив за подіями, добре памʼятають, як неприховано росія ангажувалася на боці Сербії. Як використовувала православну карту та ідею "словʼянської єдності". Як підначувала сербський націоналізм: "Нас а руса 200 мільйона" або "Србія до Токія" - стали лунати ледве не з підворітні. Нічого не скажу про історичні аналогії з Першою світовою війною, але насправді росія і Сербія були серед найбільших призвідників війни. Історія не тільки продовжується, істотно посуваються кордони кривавих конфліктів.
І про людське. Я почав з підтримки мешканцями Львова сербів. Ця підтримка була настільки масовою, що не можна було навіть висловити інший погляд. Це при тому, що тут панував якийсь дикий дуалізм. З одного боку проголошувалася неймовірна солідарність зі сербами. А з другого - розповідалися казки про білих хорватів і їхню прабатьківщину Галичину. Дивлячись на пости тих самих людей в соціальних мережах тепер, легко переконатися, що мати інформацію аж ніяк не означає щось знати. Тому треба памʼятати, що емоції швидкоплинні і вони дуже заважають критичному мисленню.
Що цікаво, багато з тодішніх сербофілів зараз проявляють себе переконаними сербофобами.
Увага, дуже багато букв і майже всі про Косово.
Останні два роки (до минулого тижня) я жив і працював у Косово. За цей час я зустрів там аж трьох інших українців (двоє з них приїжджали до мене, а з контингентом КФОР не мав нагоди зустрітися), і, як я думав, добре знав усіх експертів, які розбираються в доволі нішевій темі регіону.
Але як виявилося вчора, я дуже помилявся і таких експертів знааачно більше 😊. Кожен другий Гончаренко коментував події на півночі Косова, робив прогнози, ставки на початок (світової) війни і видавав неймовірний (часто бентежний) аналіз подій. А я хоч і займався цією темою, нічого так і не написав. Ну може лише купі людей, що писали мені в приватні повідомлення.
А не писав я тому, що робити прогнози дуже класно. Проте ніхто не вміє цього робити. Ми не можемо точно сказати, що буде, а що ні. Не знаємо, яке рішення приймуть ті чи інші люди. А впевнено говорити свої припущення на тему в якій навіть розбираєшся (а частіше все ж ні) – справа невдячна та зухвала. І взагалі, чим краще люди розуміються в контексті, тим обережніше видають своє бачення.
Отже, я не скажу що буде далі. Але можу розповісти деякі факти, що зроблять ситуацію більш зрозумілою для тих, хто вирішив розібратися, що ж там відбувається і чому.
- Почнемо з найпростішого. Косово – це частково визнана держава на Балканах. Вона проголосила незалежність від Сербії у 2008 році, після періоду війни та міжнародного управління. Про те, як це сталося можна поговорити окремо.
- Косово – дуже важливе місце для сербського історичного міфу та історії. Знову ж таки, це ціла окрема тема.
- Більшість населення Косова сьогодні становлять албанці. Але також там живуть і інші етнічні меншини, деякі із яких мають офіційний статус, а відповідно до нього і квоти на представництво у різних органах влади. Ось наприклад про парламент можна глянути у 64 статті Конституції: https://bit.ly/3QafUoZ
- Тобто, у парламенті Косова, який складається з 120 депутатів, завжди є 10 представників сербської громади. За всю історію Косова вони завжди були від однієї партії – Српска Листа (Сербський Список) - правої консервативної партії, глибоко асоційованої із партією Вучіча СНС. Історія боротьби за сербський політичний плюралізм в Косово є доволі сумною місцями трагічною. Чого лише варта історія Олівера Івановіча, але про неї треба говорити окремо.
- СЛ бере участь у політичному житті Косова. Її представники очолюють окремі міністерства та можуть мати вплив на рішення парламенту. Сербська мова є офіційною в Косово (хоча далеко не всюди використовується на практиці).
- Серби у Косово перебувають у меншості. Проте скільки їх точно – сказати важко, оскільки представники сербської меншими (або як прийнято називати non-majority community) регулярно відмовлялися брати участь у переписі населення.
- Сербська громада компактно проживає у чотирьох північних муніципалітетах Косова, але не тільки там. Адже є й інші міста та села на півдні, де вони становлять більшість населення.
- Скоріше за все, сербів у Косово менше, аніж 10%, про які заявляє офіційна статистика Сербії. Багато людей із півночі намагаються виїхати в Сербію, а то й в інші країни, проте влада Сербії намагається стримувати ці процеси і не реєструє в інших містах вихідців із Косова.
- Багато сербів у Косово мають сербські документи, як ось паспорти чи реєстрацію авто. Проте вони не визнаються багатьма країнами, що робить власників таких документів фактично не виїзними. Із сербським паспортом виданим у Косові чи на авто із номерами «КМ» виїхати можна лише в Сербію і декілька сусідніх країн.
- Стосунки між Косово та Сербією вирішуються за посередництвом ЄС у рамках «Брюсельського процесу», або ж «Угоди про нормалізацію процесу», що підписана та втілюється із 2013 року. Ось вона, до речі: https://bit.ly/3zMZ3Dh
- Якщо ви таки відкрили той документ, то можете побачити, що першим пунктом у ньому йде положення про створення Асоціації Сербських Громад – фактично автономного утворення сербів на півночі Косова. Уряд Косова боїться «боснійської пастки», а Сербія постійно наголошує на тому, що цей пункт ключовий і досі не був виконаний. Це ж питання згадується при кожному протесті чи політичній кризі.
- Можна було б порівнювати цю угоду із Мінським процесом, але краще цього не робити. Взагалі спрощення і порівняння ні до чого доброго не приводять.
- Угода політично складна для обох сторін. Якби мені давали долар кожен раз, коли я читав чергову новину про те, що якась із сторін заявила що «Брюссельський процес зірвано» і «угода не працює», то я був би доволі багатою людиною.
- Фактично, виконання угоди є умовою для вступу в ЄС чи будь-яку подальшу інтеграцію як і Косова, так і Сербії. Тобто «поки не домовитеся, ми нічого з вами робити не будемо».
- Очікувано, Сербія досі не визнає Косово. Окрім того, Сербія не визнає косовські документи, дипломи, номерні знаки авто і багато іншого. Раніше це все було доволі односторонньо, проте зі зміною влади в Косово та приходом Альбіна Курті на посаду прем’єра, країна змінила свою політику щодо цього і стало вводити дзеркальні міри.
- Саме введення цих дзеркальних мір і спричиняє неспокій у північних провінціях Косова. Наприклад, раніше косоварам треба було отримувати тимчасові номери, щоб в’їхати в Сербію, а сербам ні. Тоді Косово ввело такі ж самі вимоги для сербів. І це викликало протести, блокування доріг і торгівлі. Як і зараз, сторони приводили війська в бойову готовність, а міжнародна спільнота висловлювала занепокоєність. https://bit.ly/3bjKNZr
- Тоді питання вирішили тимчасовим стікерним режимом. Тобто коли ти з Косова їдеш у Сербію на косовських номерах (і навпаки), тобі на кордоні видають дві білі наклейки, якими треба заліпити державні символи на номерах.
- Також варто сказати, що муніципалітети на півночі Косова живуть у своєму специфічному світі між двома країнами, що має свої наслідки, як ось паралельні системи медицини і освіти. Але є й цікавіші речі, як ось те, що серби на півночі роками не платили за електроенергію (і шалено майнили біткоїни), ну і стара-добра контрабанда. Ці питання уряд Косово також намагався вирішити (часом із стріляниною і спецназом), що знову викликало протести і барикадування.
- До речі, за світло тепер доведеться платити і майнити також не вийде. Ось я писав про це раніше: https://bit.ly/3vwJQDP
- Тепер уряд Косова хоче зрівняти стосунки в плані визнання проїзних документів, а також змусити жителів півночі остаточно перереєструвати авто за косовськими стандартами. Звідси і вчорашні події. На фоні російського нападу на Україну та загальної нестабільності в світі такі події можуть викликати більший резонанс, ніж би це сталося в інший час.
Я зовсім не кажу, що ці події цілком нормальні і конфлікту 100% не буде. Як показує досвід, статися може будь-що. Проте є низка фактів, які дозволяють трохи тверезіше дивитися на ситуацію:
- У Косово досі знаходиться контингент НАТО КФОР, що нараховує біля 4,000 військового і цивільного персоналу.
- Попередні кризи спочатку виглядали драматично, але потім вирішувалися якимось компромісним варіантом, що, на мою суб’єктивну думку, таки покращував ситуацію. Взяти хоча б для прикладу варіант із стікерним режимом.
- Хоча Сербія у нашому медіа-просторі часто подається як «росія на Балканах». Звісно, рівень підтримки росії неадекватно високий (чого я ніколи не розумів), президент контролює всі гілки влади та основні медіа. В той же час, Сербія досі декларує орієнтацію на інтеграцію з ЄС і значна частина суспільства активно підтримує її і готова за неї боротися. Правильніше було б сказати, що у Сербії «не визначилися» і дуже хотіли б далі всидіти на двох стільцях.
- Вучич нещодавно виграв і президентські, і парламентські вибори. Навряд чи зараз час вдаватися до таких ризикованих рухів, як нова війна на Балканах.
- Питання Косова досі дуже болюче в Сербії і це завжди гарний спосіб відвертати увагу від інших проблем вдома, та спосіб привернути увагу заходу, тому очікувати, що безпекова ситуація налагодиться та все остаточно вирішиться також не варто.
=====
Vasyl Rasevych · Все тече, все змінюється
Добре памʼятаю, як у дні американських ударів по Белграду товариство розюшених сербок обкладало мене матом за відсутність солідарності й емпатії зі Сербією у культовій кавʼярні "За кулісами". Того вечора львівʼяни масово запалювали лампадки в знак підтримки Сербії. Інтелектуали не соромилися посуджувати кровожерливих американців і щось лепетали про словʼянське братство. Радикальні націоналісти, або ті, хто стали ними з часом, не приховували симпатій до сербів, бо ті православні і воюють проти мусульман-косоварів. Як часто покликалися на те, що підступні мусульмани без роду і племені посміли спочатку заселити район священного для сербів Косового поля, "наплодитися" і виступили з сепаратистськими гаслами.
Я тоді був під свіжим враженням від великої конференції у Берліні. Участь в якій брали провідні інтелектуали світу, такі як Мірослав Грох та Роджерс Брубейкер. Родзинкою на тій конференції став виступ радника зі зовнішньополітичних питань канцлера Шрьодера. Виступ був шокуючим. Доповідач в дуже легкій формі представив бачення війни на Балканах. Він сказав: ми не будемо втручатися у цю війну. Нехай воюють. А потім, коли видохнуться, ми затвердимо кордони країн за лініями контролю на той момент. Такого цинізму не чекав практично ніхто. Саме тому, знаючи таку позицію німців та ЄС, американці вдарили ракетами по Белграду. Вдарили, щоб припинити кровопролиття і вбивства цивільних людей, включаючи етнічні чистки.
Ті, хто стежив за подіями, добре памʼятають, як неприховано росія ангажувалася на боці Сербії. Як використовувала православну карту та ідею "словʼянської єдності". Як підначувала сербський націоналізм: "Нас а руса 200 мільйона" або "Србія до Токія" - стали лунати ледве не з підворітні. Нічого не скажу про історичні аналогії з Першою світовою війною, але насправді росія і Сербія були серед найбільших призвідників війни. Історія не тільки продовжується, істотно посуваються кордони кривавих конфліктів.
І про людське. Я почав з підтримки мешканцями Львова сербів. Ця підтримка була настільки масовою, що не можна було навіть висловити інший погляд. Це при тому, що тут панував якийсь дикий дуалізм. З одного боку проголошувалася неймовірна солідарність зі сербами. А з другого - розповідалися казки про білих хорватів і їхню прабатьківщину Галичину. Дивлячись на пости тих самих людей в соціальних мережах тепер, легко переконатися, що мати інформацію аж ніяк не означає щось знати. Тому треба памʼятати, що емоції швидкоплинні і вони дуже заважають критичному мисленню.
Що цікаво, багато з тодішніх сербофілів зараз проявляють себе переконаними сербофобами.