don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2025-07-06 06:59 am
don_katalan) wrote2025-07-06 06:59 am
значна частина українців та їхніх пращурів завжди була кочовиками
Алі Татар-заде
у вітчизняній літературі (і не тільки фікшн, а й в науковій, а особливо у навчальній та адаптованій) чітко засіло стереотипом, що українці завжди були осідлі, а навколо були ворожі кочовики-степовики.
Цьому поділу надається цівілізаційний, ледь не світобудовний характер, я вже мовчу про расові й класові домішки в різні епохи історіографії.
Насправді ж значна частина українців та їхніх пращурів завжди була кочовиками.
Запоріжці та взагалі козаки вели кочовий стан життя.
Це відкидання очевидного дорого коштувало вітчизняній історіографії.
Класична тюркська (і не лише їх) система "авул - кишлак" повністю відповідає козацький практиці "зимівник - літник".
Весь устрій Кошу, паланок та січей кричить про кочову природу - і закривається демагогією про її "антикочовничу" місію.
Якщо прибрати релігію, то вподоба козацького та ногайського укладів буде вражаюча (в тому числі і значення слова "казак" в обох культурах, піснях та побуті).
Ногаї були з одного боку дуже побожні (їхні беки вели себе від легендарних азізів таких як Баба Туклєз) з іншого вкрай скупі в релігійних обрядах - наче радикальні протестанти.
Скоріш за все, козаки з їхнім образом життя були так само побожні в християнстві - якщо ногайський приклад нічого читачеві не говоре, то наведу інший:
пират який читає молитви перед боєм та після нього.
Спорідненість ця має природу не лише постійного обміну - значно ширшого ніж це дає уявити класична літературна традиція, де вони "розмовляють тільки зі схрещеними шаблями", банальне сусдіство, обмін генами та полоненими,
але й гипотетично - спільна спадщина половців, а до них навіть печенігів та, зовсім обережно припущу, і козаринів.
Іноді проводять паралелі козацтва з чехитсько-гуситською традицією таборитів (перспективна та маловивчена тема!)
але й там, в чехів, це скоріш за все спадщина пізніх куманів - половців-католиків, які осіли в Словаччині та Угорщині і вели там по сутності козацький образ життя.
Половці розділилися в ХІІ-ХІІІ столітті на великі відособлені крила, одне з яких кінець кінцем стало католиками, інше - мусульманами (це все добре вивчене) і врешті треттє, як я припускаю - стало православними (ця тема невивчена через убігання від неї дослідників України та Росії).
Стереотип же постійно плутає кочовництво та міграцію в кількох його виглядах, наче навмисно змішуючи і перекручуючи в традиції.
1. сезонне кочовництво - природне пересування влітку на прохолодні й зелені, взимку на теплі та сухі регіони. В ідеалі, якби кочове плем'я жило у вакуумі, такий маршрут мав би пролягати століттями щороку з точністю до сантиметра. Але псують все сусіди та природа.
2. кризова міграція - неприродне пересування, коли вас десь бажають поработити / погеноцидити і ви вдаєтеся дуже великих мандрів, на новому місці самі поводите себе як сарана, втікаючи від іншої сарани.
3. війьскові походи, де кочовництво - лише форма, а не зміст, інструмент організації війська, по сутності військова держава.
4. зовсім осторонь але часто сюди домішується збиральницько-мисливське ДОнеолітичне кочовництво: перевжано піше, невеликими групами, шукають ягоду-маліну але за нагоди когось впіймають та згвалтують, вб'ють, пограбують.
В більшости випадків, описуючи ногайські, половецькі та печенізькі рухи, мають справу з явищем 1, але насичають його фантастично сумішшю з 2, 3 і 4.
Моя ідея полягає в тому, що козаки ніколи не були геополітиками.
Вони кочували не щоби захищати когось від когось, а просто тому що он там є луг, он там плавні, он там риба і гроші.
Сенс їхнього перебування намагалися і доволі вигадливо їм накидати осідлі сусіди.
Але причина чому український чоловік кидав своє село або маєток та йшов на Січ, переважно та сама, чому ногайський чоловік кидав свого юрта та козакував, чому західноєвропейський йшов в денщики та зброєносці до "справжніх лицарів" - причина ця психологічна, культурна, економічна, та не геополітична.
-----
в України здавна є вибір - або бути руйнівником імперій по всьому периметру, або бути будівничим імперій (теж по периметру). Пошуки третього шляху і поміж крапельками дають відлигу не більше покоління, а далі вибір постає ще жорсткіше.
І вибір цей почався як мінімум з часу скифів
у вітчизняній літературі (і не тільки фікшн, а й в науковій, а особливо у навчальній та адаптованій) чітко засіло стереотипом, що українці завжди були осідлі, а навколо були ворожі кочовики-степовики.
Цьому поділу надається цівілізаційний, ледь не світобудовний характер, я вже мовчу про расові й класові домішки в різні епохи історіографії.
Насправді ж значна частина українців та їхніх пращурів завжди була кочовиками.
Запоріжці та взагалі козаки вели кочовий стан життя.
Це відкидання очевидного дорого коштувало вітчизняній історіографії.
Класична тюркська (і не лише їх) система "авул - кишлак" повністю відповідає козацький практиці "зимівник - літник".
Весь устрій Кошу, паланок та січей кричить про кочову природу - і закривається демагогією про її "антикочовничу" місію.
Якщо прибрати релігію, то вподоба козацького та ногайського укладів буде вражаюча (в тому числі і значення слова "казак" в обох культурах, піснях та побуті).
Ногаї були з одного боку дуже побожні (їхні беки вели себе від легендарних азізів таких як Баба Туклєз) з іншого вкрай скупі в релігійних обрядах - наче радикальні протестанти.
Скоріш за все, козаки з їхнім образом життя були так само побожні в християнстві - якщо ногайський приклад нічого читачеві не говоре, то наведу інший:
пират який читає молитви перед боєм та після нього.
Спорідненість ця має природу не лише постійного обміну - значно ширшого ніж це дає уявити класична літературна традиція, де вони "розмовляють тільки зі схрещеними шаблями", банальне сусдіство, обмін генами та полоненими,
але й гипотетично - спільна спадщина половців, а до них навіть печенігів та, зовсім обережно припущу, і козаринів.
Іноді проводять паралелі козацтва з чехитсько-гуситською традицією таборитів (перспективна та маловивчена тема!)
але й там, в чехів, це скоріш за все спадщина пізніх куманів - половців-католиків, які осіли в Словаччині та Угорщині і вели там по сутності козацький образ життя.
Половці розділилися в ХІІ-ХІІІ столітті на великі відособлені крила, одне з яких кінець кінцем стало католиками, інше - мусульманами (це все добре вивчене) і врешті треттє, як я припускаю - стало православними (ця тема невивчена через убігання від неї дослідників України та Росії).
Стереотип же постійно плутає кочовництво та міграцію в кількох його виглядах, наче навмисно змішуючи і перекручуючи в традиції.
1. сезонне кочовництво - природне пересування влітку на прохолодні й зелені, взимку на теплі та сухі регіони. В ідеалі, якби кочове плем'я жило у вакуумі, такий маршрут мав би пролягати століттями щороку з точністю до сантиметра. Але псують все сусіди та природа.
2. кризова міграція - неприродне пересування, коли вас десь бажають поработити / погеноцидити і ви вдаєтеся дуже великих мандрів, на новому місці самі поводите себе як сарана, втікаючи від іншої сарани.
3. війьскові походи, де кочовництво - лише форма, а не зміст, інструмент організації війська, по сутності військова держава.
4. зовсім осторонь але часто сюди домішується збиральницько-мисливське ДОнеолітичне кочовництво: перевжано піше, невеликими групами, шукають ягоду-маліну але за нагоди когось впіймають та згвалтують, вб'ють, пограбують.
В більшости випадків, описуючи ногайські, половецькі та печенізькі рухи, мають справу з явищем 1, але насичають його фантастично сумішшю з 2, 3 і 4.
Моя ідея полягає в тому, що козаки ніколи не були геополітиками.
Вони кочували не щоби захищати когось від когось, а просто тому що он там є луг, он там плавні, он там риба і гроші.
Сенс їхнього перебування намагалися і доволі вигадливо їм накидати осідлі сусіди.
Але причина чому український чоловік кидав своє село або маєток та йшов на Січ, переважно та сама, чому ногайський чоловік кидав свого юрта та козакував, чому західноєвропейський йшов в денщики та зброєносці до "справжніх лицарів" - причина ця психологічна, культурна, економічна, та не геополітична.
-----
в України здавна є вибір - або бути руйнівником імперій по всьому периметру, або бути будівничим імперій (теж по периметру). Пошуки третього шляху і поміж крапельками дають відлигу не більше покоління, а далі вибір постає ще жорсткіше.
І вибір цей почався як мінімум з часу скифів
no subject
Не тільки, а також вони були купцями і тут треба казати про хазар.