don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2025-06-10 11:16 pm
don_katalan) wrote2025-06-10 11:16 pm
насправді це виглядає радше як виправдання
RUS - ні,
Peace - да!
-----
RESURGAM:
🇺🇸 Що криється за відмовою Трампа взяти участь у саміті G-20
💬 Попри те, що значна частина аналітиків виправдовує «європейську» поведінку США необхідністю зосередити розпорошені сили для протистояння з Китаєм — мовляв, це стратегія, продуманий задум — насправді це виглядає радше як виправдання. Адже на практиці маємо або цілковито провальну стратегію, або взагалі її відсутність.
Декілька моментів:
▶️ Втрата союзних зв’язків.
Для ефективного протистояння з Китаєм США мають опиратися на союзників. Найбільш природні союзники — це країни НАТО (переважно Європа), Японія та Південна Корея. Однак своєю міжнародною поведінкою США нині роблять для поширення антиамериканської риторики у світі більше, ніж будь-яка китайська пропаганда могла б зробити.
➡️ Фактично, американці в Європі вже наблизились до повторення «південноамериканського провалу» минулого століття, коли задля короткострокових інтересів Вашингтон підтримував південноамериканські військові хунти (зокрема, у Бразилії). Так, тоді США отримали певні вигоди, але стратегічно це обернулося тим, що уже понад півстоліття США мають там один із найнижчих рівнів довіри.
▶️ Зближення Китаю 🇨🇳 та московії.
➡️ У Вашингтоні досі вірять в безперспективну стратегію: мовляв, поступками путіну щодо України та Європи можна буде відтягнути того від Китаю.
Але все стало з точністю до навпаки. З початком торговельної війни Китай перестав просто спостерігати і почав діяти: посилювати тиск на москву та водночас активізовувати співпрацю з нею.
Це ще більше знижує й без того мізерну ймовірність успіху ілюзорної стратегії Білого дому.
▶️ Втрата авторитету.
Якщо навіть залишити осторонь втрату авторитету через антипартнерську риторику, то «торгова війна» вже виявилася для Білого дому провальною.
➡️ Трамп може скільки завгодно вигадувати публічно, хто його «цілує в дупу», або брехати про «90+ угод за 90 днів», але реальність така: США фактично програли торгову війну з Китаєм, навіть не розпочавши, бо першими пішли на поступки — не витримали ні зовнішнього, ні внутрішнього тиску.
Наслідки цього красномовні:
⏩ США недооцінили рішучість Пекіна. Готовність йти до кінця й тримати удар. Це значно підвищить авторитет Китаю в Азії.
⏩ Вашингтон підштовхнув власних союзників до активнішого діалогу з Пекіном. Так, торгові представники Японії та Південної Кореї спочатку зустрілися з китайськими колегами, а вже потім — з американськими.
Іронічно, але питання про те, хто кого «цілував в дупу», залишається відкритим.
🇯🇵 Японці продемонстрували, що прагнуть мирного врегулювання, однак можуть легко створити «ідеальний шторм», скинувши цінні папери США.
У Європі ж, де скептицизм до Китаю системно посилювався через його підтримку москви, дії Вашингтона фактично зупинили цей процес. На тлі американської торгової війни Брюссель був змушений активізувати комунікацію з Пекіном.
➡️ Наприклад, уряд Санчеса з Іспанії вже встиг укласти нові торговельні угоди з Пекіном.
І, як вишенька на торті, — відмова Вашингтона брати участь у саміті G-20 в ПАР.
Можна по-різному ставитися до таких заходів, але залишати міжнародну трибуну Китаю — доволі цікава «стратегія» для тих, хто хоче стримувати Пекін. Це виглядає максимально нелогічно — особливо після поразки в торговельній війні.
Білий дім може скільки завгодно говорити, що таким чином підтримує «білих фермерів», але суть — в іншому.
⏩ У Вашингтоні розуміють: поява Трампа на саміті перетвориться на добивання американського авторитету — і за початок невдалої торгової війни, і за фактичний програш, який звісно американці не визнають.
🔄 Трамп боїться, що його брехня для внутрішнього споживача — зокрема й про те, як «інші країни його цілують у дупу» — розсиплеться на фоні критики, яку колективно дозволять собі ці самі країни на G-20.
Бо там вже не буде Венса, який переведе увагу на питання «де костюм?», і не буде Левітт, яка на всі гострі відповість жартами або кліпанням очей.
Інакше, окрім страху, пояснити відмову від участі в заході, де саме США могли б вільно працювати над своїми фантазіями «90 угод за 90 днів» — неможливо.
Peace - да!
-----
RESURGAM:
🇺🇸 Що криється за відмовою Трампа взяти участь у саміті G-20
💬 Попри те, що значна частина аналітиків виправдовує «європейську» поведінку США необхідністю зосередити розпорошені сили для протистояння з Китаєм — мовляв, це стратегія, продуманий задум — насправді це виглядає радше як виправдання. Адже на практиці маємо або цілковито провальну стратегію, або взагалі її відсутність.
Декілька моментів:
▶️ Втрата союзних зв’язків.
Для ефективного протистояння з Китаєм США мають опиратися на союзників. Найбільш природні союзники — це країни НАТО (переважно Європа), Японія та Південна Корея. Однак своєю міжнародною поведінкою США нині роблять для поширення антиамериканської риторики у світі більше, ніж будь-яка китайська пропаганда могла б зробити.
➡️ Фактично, американці в Європі вже наблизились до повторення «південноамериканського провалу» минулого століття, коли задля короткострокових інтересів Вашингтон підтримував південноамериканські військові хунти (зокрема, у Бразилії). Так, тоді США отримали певні вигоди, але стратегічно це обернулося тим, що уже понад півстоліття США мають там один із найнижчих рівнів довіри.
▶️ Зближення Китаю 🇨🇳 та московії.
➡️ У Вашингтоні досі вірять в безперспективну стратегію: мовляв, поступками путіну щодо України та Європи можна буде відтягнути того від Китаю.
Але все стало з точністю до навпаки. З початком торговельної війни Китай перестав просто спостерігати і почав діяти: посилювати тиск на москву та водночас активізовувати співпрацю з нею.
Це ще більше знижує й без того мізерну ймовірність успіху ілюзорної стратегії Білого дому.
▶️ Втрата авторитету.
Якщо навіть залишити осторонь втрату авторитету через антипартнерську риторику, то «торгова війна» вже виявилася для Білого дому провальною.
➡️ Трамп може скільки завгодно вигадувати публічно, хто його «цілує в дупу», або брехати про «90+ угод за 90 днів», але реальність така: США фактично програли торгову війну з Китаєм, навіть не розпочавши, бо першими пішли на поступки — не витримали ні зовнішнього, ні внутрішнього тиску.
Наслідки цього красномовні:
⏩ США недооцінили рішучість Пекіна. Готовність йти до кінця й тримати удар. Це значно підвищить авторитет Китаю в Азії.
⏩ Вашингтон підштовхнув власних союзників до активнішого діалогу з Пекіном. Так, торгові представники Японії та Південної Кореї спочатку зустрілися з китайськими колегами, а вже потім — з американськими.
Іронічно, але питання про те, хто кого «цілував в дупу», залишається відкритим.
🇯🇵 Японці продемонстрували, що прагнуть мирного врегулювання, однак можуть легко створити «ідеальний шторм», скинувши цінні папери США.
У Європі ж, де скептицизм до Китаю системно посилювався через його підтримку москви, дії Вашингтона фактично зупинили цей процес. На тлі американської торгової війни Брюссель був змушений активізувати комунікацію з Пекіном.
➡️ Наприклад, уряд Санчеса з Іспанії вже встиг укласти нові торговельні угоди з Пекіном.
І, як вишенька на торті, — відмова Вашингтона брати участь у саміті G-20 в ПАР.
Можна по-різному ставитися до таких заходів, але залишати міжнародну трибуну Китаю — доволі цікава «стратегія» для тих, хто хоче стримувати Пекін. Це виглядає максимально нелогічно — особливо після поразки в торговельній війні.
Білий дім може скільки завгодно говорити, що таким чином підтримує «білих фермерів», але суть — в іншому.
⏩ У Вашингтоні розуміють: поява Трампа на саміті перетвориться на добивання американського авторитету — і за початок невдалої торгової війни, і за фактичний програш, який звісно американці не визнають.
🔄 Трамп боїться, що його брехня для внутрішнього споживача — зокрема й про те, як «інші країни його цілують у дупу» — розсиплеться на фоні критики, яку колективно дозволять собі ці самі країни на G-20.
Бо там вже не буде Венса, який переведе увагу на питання «де костюм?», і не буде Левітт, яка на всі гострі відповість жартами або кліпанням очей.
Інакше, окрім страху, пояснити відмову від участі в заході, де саме США могли б вільно працювати над своїми фантазіями «90 угод за 90 днів» — неможливо.