don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2023-06-28 07:54 am
don_katalan) wrote2023-06-28 07:54 am
Два спогади про совєтську медицину – найкращу, звичайно, у світі
Lena Zueva
Два спогади про совєтську медицину – найкращу, звичайно, у світі
Гланди та апендикс. Обидва красивезні.
Спочатку були гланди. Мені було 14, ангіни заїбали і лікарі вирішили видалити мої гланди, щоб вже мене не бачити. Про комфорт і зручність совєтських лікарень я писати не буду, в мене про хірургію є що сказати, це цікавіше.
О 9-й ранку почався операційний день. Я була третьою в черзі, мабуть, через те, що батьки дали хабара, щоб мене оперував професор, а не початківець. Але й з професором було охуєнно. В нього на лобі було кругле люстерко, і воно було вже вкрито кров'ю, і взагалі хірург був щедро заляпаний нею, бо під час екзекуції діти хриплять і кашляють. І це я була третьою – в кінці він був весь вщент вкритий кровіщею, як з фільму жахів.
Мене посадили на стілець, вдягли на мене фартух з зеленої клейонки, наказали розставити коліна і між ними поставили щось на кшталт металевої миски. Для чого все це. Гланди ріжуть довго, кровіщі дохуя, і шматків мяса чимало. Воно ж має кудись діватися. От усі ріки крові і шматки плоті вивалюються з рота і течуть по грудях та животу в металеву миску між колін. Видовище – пиздець жахливе, особливо, якщо це твоя кров і твоє м'ясо.
Гланди видаляли не скальпелем. Їх різали довгими кривими ножицями, які були (це мені, вже дорослій, розповів мій приятель-лікар, якому теж видаляли гланди в такий жахливий спосіб) не справжніми ножицями, то був гостро заточений зажим. Оскільки у совєтських лікарів не було гідних інструментів, вони їх виробляли самі з підручних засобів.
Ну, і, звісно, це було боляче, бо біль був головний супутник усієї совєтської медицини. Морозива не давали! То все піздьож.
Наступними веселощами був апендікс. Мені було вже 19 і я поїхала автостопом з друзями на море. Там виявилось, що намети це не моє – на мене на третій день напала якась хуйня з болем і температурою. Коли стало зрозуміло, що мені практично пиздець, я (не розповідатиму подробиці) дісталася міста Керч.
Там мене довго жмакали, поставили діагноз "гострий апендицит", і почали готувати до операції. Мила молода сестра вколола мені морфін, а страшна сива бабка брудною бритвою без мила пошкрябала мені живота, на якому й без неї нічого не було, бо у дівчат на животі волосся не росте, але бабці це було невідомо.
На операційному столі мені вкололи щось в живіт, що ніхуя не спрацювало (Хто взагалі вигадав видаляти апендицит під місцевою анестезією? Ця людина мусить горіти в пеклі).
Оперували мене хлопець і дівчина років двадцяти п'яти. Типу одразу після інституту. Бо в Керчі зі мною не було матусі, щоб дати хабара.
Маю визнати, виглядала я трохи по-пиздуватому. Справа в тому, що до подорожі на море я намагалася засмагати. На річці. В купальнику. А на морі, де крім нас нікого не було, я засмагала голяка. І спалила нахєр шкіру, що раніше була під купальником. За декілька днів червона шкіра потемніла, і виявилася значно темнішою, ніж решта мене. Тобто труси та ліфчик були не бліднішими, як в усіх людей, а навпаки - темними, як намальованними.
Ну, і тільки лінивий в тій їбучій лікарні з цього не сміявся. Хірурги глузували з мене з початку розтину. Взагалі розмовляли з розтиненною мною фамільярно, розпитували мене про не їхнього ума справи, зокрема про зарплатню. І тут я припустилася страшної помилки - відповіла, шо в аніматорів оплата відрядна - можна 5 рублів заробити, а можна чотириста. Сказати, що вони озвіріли - не сказати нічого. Типу я в них гроші вкрала. І всю лють вони вклали в апендикс, що був на той час частиною мене.
Коротше, я відчула їхню ненависть на власній шкірі, тобто на кишках. Ніхто більше не жартував, майже мовчки мене шматували. Відчуття краще не буду описувати, "хуйово" то м'яко кажучи. Відрізали нарешті той нещасний апендікс і помахали ним в мене перед носом.
Але ніхто мене не зашиває, кінця цьому немає, і я розумію потроху, що проблема не в апендиксі і відрізали вони його дарма.
І ще розумію, що вони і близько не знають, що зі мною, можливо знає гінеколог, але у цій лікарні його немає, гінекологія геть інша лікарня, і вона через дорогу.
Лежу я розтинена десь годину, чекаю на черездорожного гінеколога. Лікарі і сестри принесли чай з бутербродами і жеруть прям в операційній, про щось щебечуть, ващє не звертають на мене увагу, типу я вже того.
Аж хз коли прйшов гінеколог, нагримав на них, наказав вколоти мені загальну анестезію, і решту цього пиздецю я вже не чула і не відчувала.
Отака хуйня, тобто совєтська медицина, малята.
=====
Почитайте там коменти... "найсмачныший пломбір"
Два спогади про совєтську медицину – найкращу, звичайно, у світі
Гланди та апендикс. Обидва красивезні.
Спочатку були гланди. Мені було 14, ангіни заїбали і лікарі вирішили видалити мої гланди, щоб вже мене не бачити. Про комфорт і зручність совєтських лікарень я писати не буду, в мене про хірургію є що сказати, це цікавіше.
О 9-й ранку почався операційний день. Я була третьою в черзі, мабуть, через те, що батьки дали хабара, щоб мене оперував професор, а не початківець. Але й з професором було охуєнно. В нього на лобі було кругле люстерко, і воно було вже вкрито кров'ю, і взагалі хірург був щедро заляпаний нею, бо під час екзекуції діти хриплять і кашляють. І це я була третьою – в кінці він був весь вщент вкритий кровіщею, як з фільму жахів.
Мене посадили на стілець, вдягли на мене фартух з зеленої клейонки, наказали розставити коліна і між ними поставили щось на кшталт металевої миски. Для чого все це. Гланди ріжуть довго, кровіщі дохуя, і шматків мяса чимало. Воно ж має кудись діватися. От усі ріки крові і шматки плоті вивалюються з рота і течуть по грудях та животу в металеву миску між колін. Видовище – пиздець жахливе, особливо, якщо це твоя кров і твоє м'ясо.
Гланди видаляли не скальпелем. Їх різали довгими кривими ножицями, які були (це мені, вже дорослій, розповів мій приятель-лікар, якому теж видаляли гланди в такий жахливий спосіб) не справжніми ножицями, то був гостро заточений зажим. Оскільки у совєтських лікарів не було гідних інструментів, вони їх виробляли самі з підручних засобів.
Ну, і, звісно, це було боляче, бо біль був головний супутник усієї совєтської медицини. Морозива не давали! То все піздьож.
Наступними веселощами був апендікс. Мені було вже 19 і я поїхала автостопом з друзями на море. Там виявилось, що намети це не моє – на мене на третій день напала якась хуйня з болем і температурою. Коли стало зрозуміло, що мені практично пиздець, я (не розповідатиму подробиці) дісталася міста Керч.
Там мене довго жмакали, поставили діагноз "гострий апендицит", і почали готувати до операції. Мила молода сестра вколола мені морфін, а страшна сива бабка брудною бритвою без мила пошкрябала мені живота, на якому й без неї нічого не було, бо у дівчат на животі волосся не росте, але бабці це було невідомо.
На операційному столі мені вкололи щось в живіт, що ніхуя не спрацювало (Хто взагалі вигадав видаляти апендицит під місцевою анестезією? Ця людина мусить горіти в пеклі).
Оперували мене хлопець і дівчина років двадцяти п'яти. Типу одразу після інституту. Бо в Керчі зі мною не було матусі, щоб дати хабара.
Маю визнати, виглядала я трохи по-пиздуватому. Справа в тому, що до подорожі на море я намагалася засмагати. На річці. В купальнику. А на морі, де крім нас нікого не було, я засмагала голяка. І спалила нахєр шкіру, що раніше була під купальником. За декілька днів червона шкіра потемніла, і виявилася значно темнішою, ніж решта мене. Тобто труси та ліфчик були не бліднішими, як в усіх людей, а навпаки - темними, як намальованними.
Ну, і тільки лінивий в тій їбучій лікарні з цього не сміявся. Хірурги глузували з мене з початку розтину. Взагалі розмовляли з розтиненною мною фамільярно, розпитували мене про не їхнього ума справи, зокрема про зарплатню. І тут я припустилася страшної помилки - відповіла, шо в аніматорів оплата відрядна - можна 5 рублів заробити, а можна чотириста. Сказати, що вони озвіріли - не сказати нічого. Типу я в них гроші вкрала. І всю лють вони вклали в апендикс, що був на той час частиною мене.
Коротше, я відчула їхню ненависть на власній шкірі, тобто на кишках. Ніхто більше не жартував, майже мовчки мене шматували. Відчуття краще не буду описувати, "хуйово" то м'яко кажучи. Відрізали нарешті той нещасний апендікс і помахали ним в мене перед носом.
Але ніхто мене не зашиває, кінця цьому немає, і я розумію потроху, що проблема не в апендиксі і відрізали вони його дарма.
І ще розумію, що вони і близько не знають, що зі мною, можливо знає гінеколог, але у цій лікарні його немає, гінекологія геть інша лікарня, і вона через дорогу.
Лежу я розтинена десь годину, чекаю на черездорожного гінеколога. Лікарі і сестри принесли чай з бутербродами і жеруть прям в операційній, про щось щебечуть, ващє не звертають на мене увагу, типу я вже того.
Аж хз коли прйшов гінеколог, нагримав на них, наказав вколоти мені загальну анестезію, і решту цього пиздецю я вже не чула і не відчувала.
Отака хуйня, тобто совєтська медицина, малята.
=====
Почитайте там коменти... "найсмачныший пломбір"