don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2022-12-15 02:46 pm
don_katalan) wrote2022-12-15 02:46 pm
Отже, ви хочете дізнатись, як армія УНР звільняла Крим?
Вячеслав Ільченко
Але спершу маленький спойлер. Пам'ятаєте, був такий радянський фільм, "Невловимі месники", де головні герої на бронепотязі буквально пролітають через укріплений міст, який відокремлює територію, захоплену бурнашами, від радянських позицій? Так от, це було насправді. Тільки бронепотяг був не радянський, а міст був не місцевого значення, а загальнодержавного ("...ага, і ето спьорлі"). Нагадаю, що події в цьому фільмі розгортаються в степах Херсонщини - так що думаю, ви уже здогадались, хто саме вперше застосував бронепотяг як інструмент прорива оборони противника. Але про це трохи пізніше, а зараз розберемось, чому... українські війська не могли офіційно звільнити Крим, але саме вони його і звільнили.
До Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди (яку зараз намагаються "відродити" російські окупаційні війська, зливаючи в один суб'єкт Крим із шматком Херсонської та Запорізької областей) в Криму була проголошена Кримська Народна Республіка. Вона проіснувала чуть менше року - з весни 1917 р. по лютий 1918 року - але достатньо, щоб стати першою в світі мусульманською світською республікою, задовго до реформ Кемаля Ататюрка в Туреччині. Там було створено Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет, очільником якого стали Джафар Сейдамет та Амет Озенбашли. А в липні там була заснована "Міллі Фірка", перша в світі демократична партія мусульман, в якій одразу оформились дві течії - "автономісти" (яка орієнтувалась на Українську Народну Республіку) та "відновленці", які бажали встановлення повноцінної незалежності Крима. Представники обох цих течій і сформували делегацію, яка відправилась в липні 1917 р. до Києва на перемовини.
І ось там українська дипломатія зробила катастрофічну, як потім виявилось, помилку. Каменем спотикання став Північний Крим, де історично проживало багато українців, німців, греків, євреїв і навіть естонців (я не жартую, в складі Ради Народних Представників Криму був їх представник - Яан Тімзе). Цю територію уряд УНР вважав приналежною до України, а лінію відокремлення на карті провели від Кефе (Феодосії) до Кізлева (Євпаторії). Що не могло не викликати обурення представників "відновленців", аж до звинувачення УНР в імперіалізмі. В результаті перемовини затримались аж до осені, і в тому числі через це єдиною країною, яка визнала Кримську Народну Республіку, а суб'єктом самовизначення - кримсько-татарський народ - стала лише Українська Народна Республіка. З іншими країнами переговори так і не встигли завершитись, бо через більшовицький путч (а це був саме путч, бо Кримську Республіку захопили війська севастопольського ревкома) кримські представники раптово виявились "в екзилі".
Тож коли заключали Берестейський Мир 27 січня 1918 р., представники України не включили Крим до "зони інтересів Української Народної Республіки" (так як вважали Крим автономним суб'єктом і потенційною незалежною державою), і цим скористались німці - визначивши Крим своєю територією, адже вони-то Кримську Республіку не визнавали. Але гарантії, які давав уряд УНР представникам кримської республіки, теж не можна було порушувати - та й зрештою, Україну дуже цікавив Чорноморський Флот, частина якого присягнула УНР. Тому військовий міністр УНР, Олександр Жуківський, та генерал-хорунжий Армії УНР Олександр Натієв придумали Хитрий План, як обставити німців і звільнити Крим першими.
Ідея була надзвичайно проста - треба було нанести випереджаючий удар по лінії Перекоп-Сімферополь, а потім, опираючись на кримсько-татарське повстання, швидко звільнити весь Крим, поки німці будуть копатися на Півночі Криму. Для виконання цього плана Натієв обрав найкращого тактика у всьому українському війську - Петра Болбочана. А для операції була зібрана спеціальна Кримська Група військ - яка складалась із 2-го Запорізького полка, 1 кінного полка імені Костя Гордієнка, кінно-гірської артилерійської дивізії, автопанцирна дивізія (складалась із бронеавтомобілів) і два бронепотяги. План був складений в суворій секретності, і Болбочан отримав інструкції повідомити про нього німецький штаб тільки в останній момент, щоб не допустити його зриву.
Після того, як на початку квітня комуністів німецькі війська під командуванням фон Клаузіуса вибили з Харкова комуністів, всі війська Кримської Групи були вивільнені і негайно висунулись в напрямку Перекопу. 12-13 квітня 1918 вона з'єдналась із частинами 15-ї ландверної дивізії, якою командував генерал фон Кош, і звільнила місто Олександрівськ - сучасне Запоріжжя. Там Кримська Група була підсилена підрозділами Українських Січових Стрільців і загалом, була готова до початку операції.
Фактично почалась вона 18 квітня, коли німецькі та українські війська взяли Перекоп. Кримське підпілля сприйняло це як сигнал до початку своєї частини плану. В Судаку (о йєс, місто мого дитинства має фантастичну історію) кримці розгромили підкріплення, яке йшло з Ялти до Феодосії. Так, підкріплення було невеличке, але й зупинили його по факту селяни лише двох сіл - Капсихор та Кутлак. Цим вони допомагали повстанню Спілки Робітників-Металістів в Феодосії, які завдяки допомозі судакців змогли роззброїти нечисленні частини Червоної Гвардії. На жаль - більшовики висадили десант із підконтрольних їм кораблів Чорноморського Флоту і жорстоко придушили повстання. При цьому буквально заливши кров'ю навіть картинну галерею Айвазовського, де розташовувався штаб повстанців. Але концентрація сил "червоних матросів" в Феодосії зіграла проти них - збройне підпілля кримських татар звільнило Гурзуф, Алушту і низку поселень на Південному узбережжі. Це відкривало дорогу на Ялту і Сімферополь. Однак сили повстанців все-таки були вкрай нечисленні, їм була потрібна негайна допомога з материка.
А німці, як і прогнозували в штабі УНР, зупинились перед Сивашем. Тоді транспортними воротами в Крим, як і зараз, слугував Чонгарський Міст. Більшовики це чудово розуміли, тому вони замінували міст, а за ним розташували важку артилерію, зняту з кораблів. Будь-яка спроба наступу в таких умовах перетворювалась на самогубство - ті, хто не підірветься на мінах, будуть знищені гарматами. Саме так і подумав штаб 15-тої ландверної дивізії, і фон Кош придумав план обхода Чонгара. 19 квітня німецькі війська взяли вузлове містечко Ермені-Базар (нинішній Армянськ). Воно відкривало обхідну дорогу на Джанкой. Взявши його, німці планували зайти в тил Феодосійському Червоногвардійському Загону, і таким чином взяти Чонгар з мінімальними втратами.
А у Петра Болбочана був свій план, в якому німцям залишалась якраз роль відволікаючого маневра, а головний удар наносився через Чонгарський Міст за допомогою бронепотягів. Він виклав його фон Кошу, а той попросту висміяв українського полковника, назвавши план Болбочана авантюрою. Однак він дозволив Кримській Групі зайняти позиції біля Чонгара, а сам висунувся в напрямку Джанкоя, де невеличкий експедиційний корпус німців уже вів бої за місто.
Треба сказати, що фон Кош мав підстави висміяти Болбочана. Бронепотяги, які зараз видаються незграбними, насправді грали велику роль в тодішніх війнах - як прообраз сучасної мобільної артилерії. На платформах розташовувались гармати, з яких вівся обстріл противника. Проблема в тому, що гармати тих двох бронепотягів, які знаходились в розпорядженні Кримської Групи, не діставали до позицій Червоної Гвардії, а тому фон Кош цілком резонно не розумів, як Болбочан збирався такими короткострільними гарматами брати Чонгарський Міст. Але у полковника був План.
Вночі 22 квітня 1918 року сотня запорожців під командуванням Петра Зілинського-Содоля на мотодрезинах швидко переїхала через міст і натурально розстріляла нічний караул, після чого заходилась знешкоджувати міни. На жаль, всі не встигли - більшовики все-таки змогли підірвати кілька мін, і міст загорівся. Але це не завадило двом бронепотягам буквально пролетіти крізь палаючий міст і стати мобільними редутами на кримському боці Чонгара, які накрили шквальним вогнем всі оборонні позиції комуністів. По ходу виявилось, що червоногвардійців там небагато - більша їх частина відправилась в Джанкой, тому що командир Феодосійського загону Червоної Гвардії І. Ф. Федько також не вірив, що Чонгарський міст можна взяти фронтальною атакою. Зрозумівши, що експедиційний корпус німців практично приречений - бо разом із підкріпленням Федька у комуністів в Джанкої буде значна перевага - Болбочан тут же вирядив в джанкойському напрямку кавалерійський підрозділ, а сам наніс удар в сторону села Солоне Озеро, остаточно закріплюючи за собою Чонгарський міст і переправу.
Операція Болбочана стала шоком для комуністичного керівництва не лише в Севастополі, а й в Петрограді. Георгій Чичерін, нарком закордонних справ РРФСР, навіть надіслав ноту протеста в Берлін, де вимагав негайно припинити віроломне вторгнення Української Народної Республіки в "незалежну радянську республіку".
Крик більшовики підняли недаремно. Чонгарський удар відкривав дорогу на одразу три напрямки. По-перше, буквально ввечері 22 квітня був остаточно взятий Джанкой, в який німці увійшли ще 19 числа, але так і не змогли взяти. По-друге, основні сили Болбочана рушили на Симферополь (який і звільнили протягом боїв 22-24 квітня). По-третє, Гордієнківський полк рушив в напрямку Кізлева (Євпаторії) і взяв Бахчисарай. А ще один підрозділ рушив на Феодосію, де точилась кривава боротьба між повстанцями і комуністичною Радою П'яти. При цьому Кримська Група сильно виросла, адже до неї приєднались кримсько-татарські добровольчі формування.
Масштаб операцій Петра Болбочана настільки вразив німців, що ті... вирішили, що вони є порушенням умов Берестейського Миру. Адже дійсно, поки німецькі війська застрягли в Північному Криму, об'єднані війська Болбочана і Кримської Народної Республіки в екзилі попросту могли знести всіх більшовиків в море. План також був надзвичайно простий - полк імені Гордієнка, взявши Бахчисарай та Кізлев, мав ударити на Ялту і Севастополь через гори. Якщо при цьому німці чинитимуть опір, необхідно було ударити в Керченському напрямку (на Єні-Кале, якщо точно) і добитись з'єднання із кубанським козацтвом. Після чого Крим повністю був би звільненим українськими військами.
Це зрозуміли і в німецькому штабі. Тому 26 квітня генерал фон Кош наказав оточити всі позиції Кримської Групи і зажадав роззброєння українських військ, а також розпуску добровольчих формувань. У відповідь Болбочан виклав план Жуківського-Натієва, а також зауважив, що з точки зору УНР Крим є незалежною Кримською Народною Республікою. На підтримку Болбочана з Києва прибув генерал Олександр Натієв, який публічно посварився з фон Кошем і припинив підпорядкування Кримської Групи німецькому штабу. Однак на жаль. уряд УНР вирішив, що союз із німцями для нього важливіший за Крим. Тому 27 квітня Кримській Групі наказали вийти з Криму, а генералу Кошу принесли вибачення. На знак протеста проти такого рішення 29 квітня 1918 року Чорноморський Флот в Севастополі підняв український прапор і оголосив про підпорядкування УНР.
... ці події значно пришвидшили "гетьманський переворот" Скоропадського, який був підтриманий (а можливо, і спланований і санкціонований) німецьким генералом Германом фон Ейхгорном 29-30 квітня 1918 року.
Але спершу маленький спойлер. Пам'ятаєте, був такий радянський фільм, "Невловимі месники", де головні герої на бронепотязі буквально пролітають через укріплений міст, який відокремлює територію, захоплену бурнашами, від радянських позицій? Так от, це було насправді. Тільки бронепотяг був не радянський, а міст був не місцевого значення, а загальнодержавного ("...ага, і ето спьорлі"). Нагадаю, що події в цьому фільмі розгортаються в степах Херсонщини - так що думаю, ви уже здогадались, хто саме вперше застосував бронепотяг як інструмент прорива оборони противника. Але про це трохи пізніше, а зараз розберемось, чому... українські війська не могли офіційно звільнити Крим, але саме вони його і звільнили.
До Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди (яку зараз намагаються "відродити" російські окупаційні війська, зливаючи в один суб'єкт Крим із шматком Херсонської та Запорізької областей) в Криму була проголошена Кримська Народна Республіка. Вона проіснувала чуть менше року - з весни 1917 р. по лютий 1918 року - але достатньо, щоб стати першою в світі мусульманською світською республікою, задовго до реформ Кемаля Ататюрка в Туреччині. Там було створено Тимчасовий Кримсько-Мусульманський Виконавчий Комітет, очільником якого стали Джафар Сейдамет та Амет Озенбашли. А в липні там була заснована "Міллі Фірка", перша в світі демократична партія мусульман, в якій одразу оформились дві течії - "автономісти" (яка орієнтувалась на Українську Народну Республіку) та "відновленці", які бажали встановлення повноцінної незалежності Крима. Представники обох цих течій і сформували делегацію, яка відправилась в липні 1917 р. до Києва на перемовини.
І ось там українська дипломатія зробила катастрофічну, як потім виявилось, помилку. Каменем спотикання став Північний Крим, де історично проживало багато українців, німців, греків, євреїв і навіть естонців (я не жартую, в складі Ради Народних Представників Криму був їх представник - Яан Тімзе). Цю територію уряд УНР вважав приналежною до України, а лінію відокремлення на карті провели від Кефе (Феодосії) до Кізлева (Євпаторії). Що не могло не викликати обурення представників "відновленців", аж до звинувачення УНР в імперіалізмі. В результаті перемовини затримались аж до осені, і в тому числі через це єдиною країною, яка визнала Кримську Народну Республіку, а суб'єктом самовизначення - кримсько-татарський народ - стала лише Українська Народна Республіка. З іншими країнами переговори так і не встигли завершитись, бо через більшовицький путч (а це був саме путч, бо Кримську Республіку захопили війська севастопольського ревкома) кримські представники раптово виявились "в екзилі".
Тож коли заключали Берестейський Мир 27 січня 1918 р., представники України не включили Крим до "зони інтересів Української Народної Республіки" (так як вважали Крим автономним суб'єктом і потенційною незалежною державою), і цим скористались німці - визначивши Крим своєю територією, адже вони-то Кримську Республіку не визнавали. Але гарантії, які давав уряд УНР представникам кримської республіки, теж не можна було порушувати - та й зрештою, Україну дуже цікавив Чорноморський Флот, частина якого присягнула УНР. Тому військовий міністр УНР, Олександр Жуківський, та генерал-хорунжий Армії УНР Олександр Натієв придумали Хитрий План, як обставити німців і звільнити Крим першими.
Ідея була надзвичайно проста - треба було нанести випереджаючий удар по лінії Перекоп-Сімферополь, а потім, опираючись на кримсько-татарське повстання, швидко звільнити весь Крим, поки німці будуть копатися на Півночі Криму. Для виконання цього плана Натієв обрав найкращого тактика у всьому українському війську - Петра Болбочана. А для операції була зібрана спеціальна Кримська Група військ - яка складалась із 2-го Запорізького полка, 1 кінного полка імені Костя Гордієнка, кінно-гірської артилерійської дивізії, автопанцирна дивізія (складалась із бронеавтомобілів) і два бронепотяги. План був складений в суворій секретності, і Болбочан отримав інструкції повідомити про нього німецький штаб тільки в останній момент, щоб не допустити його зриву.
Після того, як на початку квітня комуністів німецькі війська під командуванням фон Клаузіуса вибили з Харкова комуністів, всі війська Кримської Групи були вивільнені і негайно висунулись в напрямку Перекопу. 12-13 квітня 1918 вона з'єдналась із частинами 15-ї ландверної дивізії, якою командував генерал фон Кош, і звільнила місто Олександрівськ - сучасне Запоріжжя. Там Кримська Група була підсилена підрозділами Українських Січових Стрільців і загалом, була готова до початку операції.
Фактично почалась вона 18 квітня, коли німецькі та українські війська взяли Перекоп. Кримське підпілля сприйняло це як сигнал до початку своєї частини плану. В Судаку (о йєс, місто мого дитинства має фантастичну історію) кримці розгромили підкріплення, яке йшло з Ялти до Феодосії. Так, підкріплення було невеличке, але й зупинили його по факту селяни лише двох сіл - Капсихор та Кутлак. Цим вони допомагали повстанню Спілки Робітників-Металістів в Феодосії, які завдяки допомозі судакців змогли роззброїти нечисленні частини Червоної Гвардії. На жаль - більшовики висадили десант із підконтрольних їм кораблів Чорноморського Флоту і жорстоко придушили повстання. При цьому буквально заливши кров'ю навіть картинну галерею Айвазовського, де розташовувався штаб повстанців. Але концентрація сил "червоних матросів" в Феодосії зіграла проти них - збройне підпілля кримських татар звільнило Гурзуф, Алушту і низку поселень на Південному узбережжі. Це відкривало дорогу на Ялту і Сімферополь. Однак сили повстанців все-таки були вкрай нечисленні, їм була потрібна негайна допомога з материка.
А німці, як і прогнозували в штабі УНР, зупинились перед Сивашем. Тоді транспортними воротами в Крим, як і зараз, слугував Чонгарський Міст. Більшовики це чудово розуміли, тому вони замінували міст, а за ним розташували важку артилерію, зняту з кораблів. Будь-яка спроба наступу в таких умовах перетворювалась на самогубство - ті, хто не підірветься на мінах, будуть знищені гарматами. Саме так і подумав штаб 15-тої ландверної дивізії, і фон Кош придумав план обхода Чонгара. 19 квітня німецькі війська взяли вузлове містечко Ермені-Базар (нинішній Армянськ). Воно відкривало обхідну дорогу на Джанкой. Взявши його, німці планували зайти в тил Феодосійському Червоногвардійському Загону, і таким чином взяти Чонгар з мінімальними втратами.
А у Петра Болбочана був свій план, в якому німцям залишалась якраз роль відволікаючого маневра, а головний удар наносився через Чонгарський Міст за допомогою бронепотягів. Він виклав його фон Кошу, а той попросту висміяв українського полковника, назвавши план Болбочана авантюрою. Однак він дозволив Кримській Групі зайняти позиції біля Чонгара, а сам висунувся в напрямку Джанкоя, де невеличкий експедиційний корпус німців уже вів бої за місто.
Треба сказати, що фон Кош мав підстави висміяти Болбочана. Бронепотяги, які зараз видаються незграбними, насправді грали велику роль в тодішніх війнах - як прообраз сучасної мобільної артилерії. На платформах розташовувались гармати, з яких вівся обстріл противника. Проблема в тому, що гармати тих двох бронепотягів, які знаходились в розпорядженні Кримської Групи, не діставали до позицій Червоної Гвардії, а тому фон Кош цілком резонно не розумів, як Болбочан збирався такими короткострільними гарматами брати Чонгарський Міст. Але у полковника був План.
Вночі 22 квітня 1918 року сотня запорожців під командуванням Петра Зілинського-Содоля на мотодрезинах швидко переїхала через міст і натурально розстріляла нічний караул, після чого заходилась знешкоджувати міни. На жаль, всі не встигли - більшовики все-таки змогли підірвати кілька мін, і міст загорівся. Але це не завадило двом бронепотягам буквально пролетіти крізь палаючий міст і стати мобільними редутами на кримському боці Чонгара, які накрили шквальним вогнем всі оборонні позиції комуністів. По ходу виявилось, що червоногвардійців там небагато - більша їх частина відправилась в Джанкой, тому що командир Феодосійського загону Червоної Гвардії І. Ф. Федько також не вірив, що Чонгарський міст можна взяти фронтальною атакою. Зрозумівши, що експедиційний корпус німців практично приречений - бо разом із підкріпленням Федька у комуністів в Джанкої буде значна перевага - Болбочан тут же вирядив в джанкойському напрямку кавалерійський підрозділ, а сам наніс удар в сторону села Солоне Озеро, остаточно закріплюючи за собою Чонгарський міст і переправу.
Операція Болбочана стала шоком для комуністичного керівництва не лише в Севастополі, а й в Петрограді. Георгій Чичерін, нарком закордонних справ РРФСР, навіть надіслав ноту протеста в Берлін, де вимагав негайно припинити віроломне вторгнення Української Народної Республіки в "незалежну радянську республіку".
Крик більшовики підняли недаремно. Чонгарський удар відкривав дорогу на одразу три напрямки. По-перше, буквально ввечері 22 квітня був остаточно взятий Джанкой, в який німці увійшли ще 19 числа, але так і не змогли взяти. По-друге, основні сили Болбочана рушили на Симферополь (який і звільнили протягом боїв 22-24 квітня). По-третє, Гордієнківський полк рушив в напрямку Кізлева (Євпаторії) і взяв Бахчисарай. А ще один підрозділ рушив на Феодосію, де точилась кривава боротьба між повстанцями і комуністичною Радою П'яти. При цьому Кримська Група сильно виросла, адже до неї приєднались кримсько-татарські добровольчі формування.
Масштаб операцій Петра Болбочана настільки вразив німців, що ті... вирішили, що вони є порушенням умов Берестейського Миру. Адже дійсно, поки німецькі війська застрягли в Північному Криму, об'єднані війська Болбочана і Кримської Народної Республіки в екзилі попросту могли знести всіх більшовиків в море. План також був надзвичайно простий - полк імені Гордієнка, взявши Бахчисарай та Кізлев, мав ударити на Ялту і Севастополь через гори. Якщо при цьому німці чинитимуть опір, необхідно було ударити в Керченському напрямку (на Єні-Кале, якщо точно) і добитись з'єднання із кубанським козацтвом. Після чого Крим повністю був би звільненим українськими військами.
Це зрозуміли і в німецькому штабі. Тому 26 квітня генерал фон Кош наказав оточити всі позиції Кримської Групи і зажадав роззброєння українських військ, а також розпуску добровольчих формувань. У відповідь Болбочан виклав план Жуківського-Натієва, а також зауважив, що з точки зору УНР Крим є незалежною Кримською Народною Республікою. На підтримку Болбочана з Києва прибув генерал Олександр Натієв, який публічно посварився з фон Кошем і припинив підпорядкування Кримської Групи німецькому штабу. Однак на жаль. уряд УНР вирішив, що союз із німцями для нього важливіший за Крим. Тому 27 квітня Кримській Групі наказали вийти з Криму, а генералу Кошу принесли вибачення. На знак протеста проти такого рішення 29 квітня 1918 року Чорноморський Флот в Севастополі підняв український прапор і оголосив про підпорядкування УНР.
... ці події значно пришвидшили "гетьманський переворот" Скоропадського, який був підтриманий (а можливо, і спланований і санкціонований) німецьким генералом Германом фон Ейхгорном 29-30 квітня 1918 року.