Diana Makarova · Дівчатка, в яких я роблю манікюр, втікали з Бучі.

[don_katalan]

Дівчатка мали салон на двох, вони його облаштовували любовно і у чарівному стилі. Тато однієї зробив столики - зварений з чорних труб каркас, на ньому виморені дошки. Куточок для педікюру зробили у стилі 60-х. Просто знайшли в бабусі старе крісло, перетягнули його заново, поставили столик, на нього композицію у шістидесятницькій вазі, на стіну повісили естамп неначе з тих років. Чарівно, правда. А на стелажах стояли такі милі, непотрібні, але ніжні дрібнички - кришталеві флакони, свічки, скляні колби в гніздечках із декоративної стружки.
Дівчатка повертались в Бучу. Лаки і фарби було розкрадено, в салоні ще стояв запах трупів - орки складали своїх, чорномішечних. Розстріляні дзеркала і напис на стіні "Не*** так жить!", розбиті милі дрібнички.
Всього пара тижнів, і дівчатка з Бучі зробили новий салон на двох. Татко відреставрував понівечені меблі, на стіни повернулись знайомі малюнки. А на широке підвіконня поставили першу милу статуетку - гіпсову скульптуру оголеної жінки, розкішні груди, тонка талія.
Я все питаюсь в них, де вони взяли цю статуетку.
Коли ми повертались до нашого житла, я знала, що все може повторитись. Тому всі документи, музей та архіви, дорогоцінні книжки я тут же розпорядилась вивезти до Карпат, на наш запасний аеродром. І вивезли ми також мої улюблені кабінетні скульптури. Голову Медузи і голову Немезіди, монах несе корзину, в корзині секрет, рука з розчепіреними пальцями, колекція черепів. Ті, що стояли на моєму письмовому столі, поличках і тумбочці, без яких я не мала натхнення, які любила ніжно і гладила іноді, закриваючи ноутбук, наче добраніч бажала.
Зараз я без них, вони усі далеко, в запаснику, до кінця війни. І голий, діловий мій стіл. Я так не можу. Не мусить мій стіл бути без кабінетної скульптури.
Я зрозуміла, що я хочу:
- Де ви взяли таку скульптуру? - чіпляюсь я з питаннями до дівчаток, в яких роблю манікюр.
Я хочу тепер поставити на свій стіл ту голу прекрасну жінку, розкішні груди, тонка талія. Нехай стоїть тут і чекає на моїх улюблених - голову Медузи і голову Немезіди, монах несе корзину, в корзині секрет, рука з розчепіреними пальцями, колекція черепів.
А поки що я хочу скульптуру голої жінки. З цицьками.
Скажіть, а хто сказав, що голе жіноче тіло - це про секс?
Ви серйозно?
Махи ви мої вдягнені...
Пуритани мамкині...
Дівчатка, в яких я роблю манікюр, втікали з Бучі.
Дівчатка мали салон на двох, вони його облаштовували любовно і у чарівному стилі. Тато однієї зробив столики - зварений з чорних труб каркас, на ньому виморені дошки. Куточок для педікюру зробили у стилі 60-х. Просто знайшли в бабусі старе крісло, перетягнули його заново, поставили столик, на нього композицію у шістидесятницькій вазі, на стіну повісили естамп неначе з тих років. Чарівно, правда. А на стелажах стояли такі милі, непотрібні, але ніжні дрібнички - кришталеві флакони, свічки, скляні колби в гніздечках із декоративної стружки.
Дівчатка повертались в Бучу. Лаки і фарби було розкрадено, в салоні ще стояв запах трупів - орки складали своїх, чорномішечних. Розстріляні дзеркала і напис на стіні "Не*** так жить!", розбиті милі дрібнички.
Всього пара тижнів, і дівчатка з Бучі зробили новий салон на двох. Татко відреставрував понівечені меблі, на стіни повернулись знайомі малюнки. А на широке підвіконня поставили першу милу статуетку - гіпсову скульптуру оголеної жінки, розкішні груди, тонка талія.
Я все питаюсь в них, де вони взяли цю статуетку.
Коли ми повертались до нашого житла, я знала, що все може повторитись. Тому всі документи, музей та архіви, дорогоцінні книжки я тут же розпорядилась вивезти до Карпат, на наш запасний аеродром. І вивезли ми також мої улюблені кабінетні скульптури. Голову Медузи і голову Немезіди, монах несе корзину, в корзині секрет, рука з розчепіреними пальцями, колекція черепів. Ті, що стояли на моєму письмовому столі, поличках і тумбочці, без яких я не мала натхнення, які любила ніжно і гладила іноді, закриваючи ноутбук, наче добраніч бажала.
Зараз я без них, вони усі далеко, в запаснику, до кінця війни. І голий, діловий мій стіл. Я так не можу. Не мусить мій стіл бути без кабінетної скульптури.
Я зрозуміла, що я хочу:
- Де ви взяли таку скульптуру? - чіпляюсь я з питаннями до дівчаток, в яких роблю манікюр.
Я хочу тепер поставити на свій стіл ту голу прекрасну жінку, розкішні груди, тонка талія. Нехай стоїть тут і чекає на моїх улюблених - голову Медузи і голову Немезіди, монах несе корзину, в корзині секрет, рука з розчепіреними пальцями, колекція черепів.
А поки що я хочу скульптуру голої жінки. З цицьками.
Скажіть, а хто сказав, що голе жіноче тіло - це про секс?
Ви серйозно?
Махи ви мої вдягнені...
Пуритани мамкині...