Diana Makarova · ВИЖИТИ. ЗАКІНЧЕННЯ (насправді ні)

[don_katalan]

• перша частина


• друга частина

Я написала про шлях виживання. Виживання для цілої країни.
Я написала про село як приклад, на що готова людина для того, щоб вижила її сім'я, її діти, старі батьки. Чи готова людина докорінно змінити звичне життя і заробляти на життя зовсім незвичним для неї трудом - офіс іде в село і починає обробляти землю, наприклад.
Я написала - а люди прочитали як завжди. Наче я всіх кличу на цілину, сіяти хліб, чесати вовну.
Ок, а давайте пограємось в альтернативну історію.
Уявімо, що війна в чотирнадцятому почалась не з Донбасу. А з того ж Криму, наприклад - і поповзла окупація на Одещину, Херсонщину, Вінничину, Чернівеччину, Тернопіль та Хмельницький.
А Донбас лишився українським. Працюють шахти і Азовсталь все так же коптить небо Маріуполю. І йдуть, ідуть потоки переселенців на пролетарський схід України.
На що готова буде людина, щоб прогодувати сім'ю?
Чи піде умовний хлібороб у шахту?
А в шахті страшно. А в шахті глибоко. Умови страшні, і техніка безпеки на тому ж рівні, що й завжди.
Примірте на себе. Вирішіть.
Мій брат одного разу так вирішував у Дніпрорудному. Там шахти трохи легші, ніж вугільні, але теж шахти.
- Ти боїшся? - спитала я в нього.
- До всцикачки. - відповів він мені. - А що робити? Діти їсти хочуть. На дружині скотина і огород, я між змінами допоможу, та й діти вже допомагають. А я до шахти.
Тобто, це неважливо, що ви примірите на себе, аби відповісти на питання - на що я готовий, щоб прогодувати сім'ю. На що я готовий, аби закинути подалі диплом, який мені не допоможе зараз і засукати рукави.
- На що ти готовий, щоб прогодувати дітей? На яку роботу? - спитала я у свого чоловіка якось в ті самі дев'янсті.
- На будь-яку, та хоч і нужники чистити. - відповів мені він.
Я теж була готовою на будь-яку роботу. Задоволено кивнула і спокійно завагітніла третьою дитиною.
А фраза ця з того часу стала в нашій сім'ї мірилом.
- На яку роботу ти готовий, щоб вижили твої діти?
- На будь-яку.
Тому не про село і не про шахти.
А про звичайнісіньку готовність до роботи - до будь-якої роботи - написала я. Тому не чую я оцього:
- Я це не можу робити, бо не вмію. Я вчилась на іншу професію - від переселенців.
Тому я точно знаю - коли ти так говориш, то твій смалений вовк ще тебе не наздогнав. Або ти повне ледащо і утриманець своєї держави й волонтерів. І це ниття:
- Та ми городські, що ми будемо там робити... А чому нам ніхто не допомагає? - вважаю я реальним ниттям.
... я написала про альтернативний поворот історії, коли війна почалась з півдня та південного заходу, поповзом пробираючись на захід. Я написала про уявні ешелони з переселенцями, що йдуть на схід.
Але історія - така сучара, братця.
Жодного альтернативного повороту, всміхається вона щербатим ротом. Це вже було - киває мені вона, погладжуючи опалене хутро мого смаленого вовка.
... йдуть ешелони з заходу на схід.
Їдуть селяни-переселенці піднімати Донбас.
Їдуть з Карпат і центру України.
Везуть насильно пацанів та дівчисьок, везуть від мам і тат, від церкви і від гір - і підуть вони на розбудову, і стануть до кліті, і спустяться до шахт. На що готовими вони були, щоб вижити?
Та хто у них питав...
Після Другої світової Донбас зазнав кілька хвиль переселенців.
Це були ешелони з російськими сім'ями, яких масово перевозили на розбудову Донбасу. Це були зека, колишні в'язні. Це були також українці з заходу і центру України - серед них сім'ї репресованих.
Це були українські підлітки та юнаки, осередок програми підготовки яничарів двадцятого сторіччя.
Історія - прикольна дівка.
Що б ти не вигадав, це все було.
Тому включити емпатію й приміряти на себе - а на що я готовий, щоб вижити? - насправді просто.
Треба просто включити емпатію.
Співпереживання і співчуття, якщо по-нашому.
Це просто, люди...