don_katalan | Diana Makarova · ВИЖИТИ (частина перша)

Статистика - штука невблаганна, але лише тоді, коли вона є. Коли повне опитування провести неможливо - немає і статистики, лишається опиратись на власний досвід, досвід френдів по фейсбуку і те, що розказала консьєржка будинку, в якому ти орендуєш квартиру.
Статистика поневірянь переселенців та біженців наразі неможлива - тобто, якось можна порахувати ці потоки, та й то приблизно. Але як їм живеться, кому пощастило знайти безкоштовне, умовно безкоштовне (сплата комунальних послуг чи мінімальна оренда) і геть небезкоштовне житло - спробуй взнай.
Колись мені пояснили, що біженці та переселенці (ВПО) - це неоднакові поняття. Біженці - це ті, хто подався шукати прихисток від війни в інших країнах.
Переселенці (Внутрішньо переміщені особи, боже, яке кончене поняття, завжди протестувала проти нього, хіба ж можна живих згорьованих людей називати отак сухо та ще й особами, фе) - це люди, що переїхали жити з небезпечних областей країни до більш безпечних. Теж умовно, бо спробуй-но, скажи, де в нашій країні сьогодні жити безпечно?
Ну, з цим ясно - а далі що? Як люди живуть, яку платню вони отримують від держави (своєї) чи інших держав. І головне - як їм шукати житло і яким воно буде, те житло?
Кажуть, що Європа сильно допомагає біженцям з України, предоставляючи тим безкоштовне житло. Кажуть також, що деякі громадяни європейських країн ділять своє житло з біженцями, запрошуючи тих жити в себе цілими сім'ями.
Якщо я буду оцінювати те, що кажуть, з власної позиції - мабуть, це буде нерелевантно, бо мої власні рідні, що вирішили поберегти маленьких дітей за кордоном, орендують там житло. І сплачують цю оренду з грошей, які заробляють там же.
Точно, нерелевантно.
Кажуть, що захід України понісся заробляти гроші на біді переселенців, що там вже давно неможливо знайти безкоштовне житло для переселенців, а ті, що раніше пропонували оренду за пристойні гроші - нині задерли ціни аж до неба. Але ось мої рідні та колеги живуть там же, на Заході України, в чужих будинках, сплачуючи лише комуналку. Тому оцінювати з власних позицій теж не можна.
Та що ж таке, теж нерелевантно.
А ось ми тут, під Києвом, переходячи з будинку до будинку (господарі повертались саджати картоплю та й просто жити, ми змушені були звільняти умовно безкоштовне житло) - орендували якось будиночок, який і досі приходить до мене в страшних снах. Там було так брудно, що ми мили його з хлоркою днів зо три. Там було стільки клопів, що ми обдавали окропом весь будинок і всі ті меблі, якщо це можна назвати меблями. Там такий шар жирового бруду покривав стіни й підлогу, що я ледве його відтерла - і святе моє щастя, що нам запропонували хороший будинок і втікали ми з тієї бабусиної хатки, лишаючи її вже чисто вимитою і лишаючи ту орендну плату, внесену наперед - і господарі будинку навіть не заїкнулись нам про повернення платні. Ну, а ми вже й говорити про це з ними не стали. То чи можу я говорити, що в Київській області теж живуть здирники, які жирують на чужій біді?
Ні, не можу. Адже один випадок в моїй власній практиці перекреслюється умовно безкоштовним житлом від інших людей.
Нерелевантно, знову.
Але ось днями ми шукали житло на заході України для сім'ї військового - то про умовно безкоштовне вже і заїкатись було нічого. Орендували будиночок, туалет в дворі, за 10 тис грн на місяць. Змовились за 9 тис. Ні, не в місті. В селі, в горах. І навіть не в курортному селі.
- Такі зараз ціни. - знизали плечима нам у відповідь.
Тобто, можна стверджувати, що на заході України вже дуже складно знайти умовно безкоштовне або дешеве житло для переселенців.
Оце вже більш-менш релевантно.
Тобто, можна стверджувати, що німці та поляки проявили більше співчуття до українців, аніж українці до своїх?
Ні, не можна.
Бо ми не знаємо, яку кількість безкоштовного житла ВЖЕ дав захід України. І ми не знаємо, яку кількість безкоштовного житла дала Європа - а це бажано знати для порівняння, авжеж?
Тобто, теж нерелевантно.
Знаєте, я навіть не ставлю такі питання, бо під час війни точних цифр ми не отримаємо. Тому премо собі далі, працюємо для фронта, далеко від власного житла, розбивши велику сім'ю і великий Ф.О.Н.Д. на дрібніші ячейки в різних областях (навіть країнах) - так, ми теж біженці та переселенці, тільки що не оформлюємо собі виплат, бо так свого часу ми вирішили, бо прориваємось поки що якось. Хто втратив роботу в цій бурі - шукає роботу. Хто втратив бізнес - шукає або роботу, або можливості для реанімації бізнесу. Хто втратив дім - шукає дім для оренди а чи покупки нового.
В далекому якомусь селі.
Якоїсь розвалюхи.
Щоб починати життя з нуля.
Щоб вижити.
А ТЕПЕР ПРО ГОЛОВНЕ
Дорогі мої переселенці, біженці, оті мільйони втративших житло, а чи лишивших його у тимчасовій окупації - скажіть мені, на що ви готові йти, щоб вижити?
На що готові ми - я, мої рідні та колеги, волонтери Ф.О.Н.Д.у, теж переселенці - я точно знаю.
На страшну роботу - роботу чи сільську, чи якесь працевлаштування, на влаштування на трьох роботах, аби не голодували діти. На халупу, де аж нічого, ні води, ні туалету, аби був дах над головою, інше ми зробимо, руки є.
І ми не уявляємо інакшого. Бо нині мета всієї країни - вижити. А виживати - це непроста задача.
Але от наткнулась я на одну розмову у мережі. І вийшла я з цієї розмови дещо ошелешеною...
(далі буде)