Давайте розповім вам про одну з причин. Це освіта

[don_katalan]

Лєна Чиченіна
Продовжуючи тему дурнуватих заголовків у медіа і загальний, так би мовити, рівень. Давайте розповім вам про одну з причин. Це освіта.
Звісно, в медіа працює багато людей не з дипломами журналістів, але у них, напевне, теж свої проблеми з вищою освітою. Я зараз говоритиму конкретно про журфаки і дозволю собі узагальнити. Бо роками спілкуюся з колегами, які закінчили різні виші, але розповідають одне і те саме.
Я навчалася на журфаці в Запорізькому національному університеті. І вважаю, що вищої освіти у мене фактично немає. Більшість викладачів не мали жодного стосунку до журналістики, вони були філологами. Поєднували в собі зневагу до медіа (вважали, що там нема чого знати, тому чому б нам не стати викладачами) та «слабоумство і відвагу» (не маючи взагалі жодних компетенцій з розумним виглядом щось там викладали і повчали).
Лише з початком більш-менш повноцінної роботи на 4 курсі я вповні зрозуміла глибину проблеми. Уявіть, що ви записуєтеся в автошколу, а ваш інструктор не вміє кермувати. Взагалі. Ніколи не водив автівку. Зато він вивчив теорію, знає, що кермо треба крутити і витискати щеплення. Але як саме - хто його зна. Ось так і з викладачами журфаку, які не працювали журналістами. Основні підручники теж писали люди, які навряд могли написати бодай новину.
Я також спілкувалася з людьми, які пішли далі магістратури і захищали усілякі наукові роботи. Усі вони поняття не мали, про що пишуть. Наприклад, вивчають роками радіо, а як воно функціонує - не знають. Бо вони там були хіба на екскурсіі. І це майбутні викладачі.
Були і ті, хто за професією працював. Це у нас називалося «журналіст-практик». Бо є «журналіст-теоретик», що б це не значило. Такі викладачі були на вагу золота, але їх було дуже мало.
Але це все півбіди. Бо є ще питання загальної ерудиції. Ми кожного семестру вчили жанри журналістики і щоразу товкли те саме. Але історія України була лише раз за 5 років, один семінар на два тижні. А також політична історія 20 століття. Була дуже класна викладачка, але мало часу. Тому ми встигли частково пробігтися лиш найвідомішими лідерами.
Уявляєте таких журналістів? Якщо не сідаєш і сам це все не вивчаєш, то існуєш на рівні «гроші в бідончику».
Політики ми не вчили і більшість одногрупників нею не цікавилася, хоча у нас на 2 курсі трапилася Помаранчева революція. Я тоді настільки влізла в це, шо реально думала піти у політичну журналістику - обидві дипломні роботи були на цю тему.
Музика, візуальне мистецтво, театр, кіно - цього всього ми, звісно, не вивчали. Лише літературу. Із зарубіжною все було значно краще, ніж з українською. Цікаво, що після іспитів найбільші відмінники забували матеріал через місяць.
А найгірше - у студентів до всього цього було дуже лояльне ставлення. Якийсь нехарактерний для медійників конформізм, слухняність і бажання всім підлизувати. Хто починав щось зʼясовувати - той був скандалістом. Можливо тому з нашого потоку журналістами стала десь 1/5. Інші мали дуже розмиті плани на майбутнє і знали лиш те, що їм потрібно зубрити, отримати червоний диплом і потрапити на магістратуру. Бо так мама з татом сказали. Купа людей страшно через цю магістратуру пересралися, хоча потім почали працювати у зовсім іншій сфері.
Можливо зокрема звідси йде така толерантність до різноманітних псевдоекспертів? Бо якщо у вас декан та його заступники були псевдоекспертами, то це сприймається як норма.