don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2024-08-18 07:37 pm
don_katalan) wrote2024-08-18 07:37 pm
Вважається, що це вплив ери Просвіти та сентименталізму
Алі Татар-заде
зображення індіянців в кіно Америки, ширше - й в літературі, з часом описало дугу. Починалося все із того, що їх зображували як "шляхетних дикунів" (bon sauvage).
Вважається, що це вплив ери Просвіти та сентименталізму, однак традиція йде ще з античности, коли греки зображали так скифів, а римляни - германців (Тацит).
І обов'язково ця теза викликала обурення і противагу, що простіше за все працювала робленням навпаки.
Індіянці ставали кровожерливими монстрами.
Це викликало врешті стабільне існування "подвійного кліше" (double stereotype), в якому вживалися та уживалися обидва образи разом.
В совітськоцентричному світі простий індіянець був дуже хороший, а от в знаті могли бути проблеми з мораллю, якщо він відірваний від народу.
В західноцентричному кіно бувало навпаки: вождь канибалів благородний, а піддані підкачали.
Мотиви з яких облагороджують індіянців або навпаки очронюють ("показують реалістично, натуралістично") дуже різні в авторів: від банальної експлоатації до впевнености у власній місії.
Туди з часом прописалося і почуття провини перед червоношкірими, і намагання бачити ширше і навіть бажання привласнити їхню історію собі.
Крім того, індиянці свого кіно не знімають і книжок не пишуть (так, це ще один шаблон - насправді знімають і пишуть, але це не стало масовим явищем у культурі).
А тому їм можна приписати будь-які філософії та власні ставлення до суспільних проблем: від статевих і джендерних до права на зброю, тютюн і алкоголь.
Коли в перших німих кіно індиянців показували стоїчно переносячими тортури, гоніння але не чинячими опору, легалізували ще один, суто колорнізаційний момент.
Є колоніалізм войовничий, для них все просто: скальпи знімаємо не ми, вони перші почали, ми просто захищаємось і тому теж знімаємо скальпи.
А буває колоніалізм вишуканий, слабосльозий, плачучий.
Ах, бідні, нещасні, я всій душею з ними, як шкода, що їх вже нема.
Коли уважно подивитесь в зміст "Тараса Бульби", то саме такий сентиментальний романтизм Гоголь приписує козаччині.
Лєрмонтов і прочі цінителі народів Кавказу - кавказців.
Індіянці для одних, народи Росії для інших - "колишні", минуле, славне, красиве, криваве але минуле.
Як з тим боротися?
Звісно, я кажу не про індіянців: ті самі дадуть собі ради.
Щоби переможці не писали про вас ні погано, ні добре і жалісливо, ні ліцемирно, ні ідіотично-захопливо...
вихід єдиний: не ставайте індіянцями.
Не дайте себе завоювати.
Тоді ви будете розповідати про себе, все що самі бажаєте.
=====
Алі Татар-заде
в московитській кінокритиці Алєна Дєлона прийнято було ... лаяти.
У розділах про кіно, присвячених йому, пророкувався "бистрий закат звєзди, как толька с яво хальонава лічіка сайдут астаткі моладасті"
Авторами були заздрісні чоловіки (є таке в їх мові слово - чілавєчькі).
А от український "Всесвіт" 1966 року вийшов з розворотом на честь 30-ліття цього актора!
зображення індіянців в кіно Америки, ширше - й в літературі, з часом описало дугу. Починалося все із того, що їх зображували як "шляхетних дикунів" (bon sauvage).
Вважається, що це вплив ери Просвіти та сентименталізму, однак традиція йде ще з античности, коли греки зображали так скифів, а римляни - германців (Тацит).
І обов'язково ця теза викликала обурення і противагу, що простіше за все працювала робленням навпаки.
Індіянці ставали кровожерливими монстрами.
Це викликало врешті стабільне існування "подвійного кліше" (double stereotype), в якому вживалися та уживалися обидва образи разом.
В совітськоцентричному світі простий індіянець був дуже хороший, а от в знаті могли бути проблеми з мораллю, якщо він відірваний від народу.
В західноцентричному кіно бувало навпаки: вождь канибалів благородний, а піддані підкачали.
Мотиви з яких облагороджують індіянців або навпаки очронюють ("показують реалістично, натуралістично") дуже різні в авторів: від банальної експлоатації до впевнености у власній місії.
Туди з часом прописалося і почуття провини перед червоношкірими, і намагання бачити ширше і навіть бажання привласнити їхню історію собі.
Крім того, індиянці свого кіно не знімають і книжок не пишуть (так, це ще один шаблон - насправді знімають і пишуть, але це не стало масовим явищем у культурі).
А тому їм можна приписати будь-які філософії та власні ставлення до суспільних проблем: від статевих і джендерних до права на зброю, тютюн і алкоголь.
Коли в перших німих кіно індиянців показували стоїчно переносячими тортури, гоніння але не чинячими опору, легалізували ще один, суто колорнізаційний момент.
Є колоніалізм войовничий, для них все просто: скальпи знімаємо не ми, вони перші почали, ми просто захищаємось і тому теж знімаємо скальпи.
А буває колоніалізм вишуканий, слабосльозий, плачучий.
Ах, бідні, нещасні, я всій душею з ними, як шкода, що їх вже нема.
Коли уважно подивитесь в зміст "Тараса Бульби", то саме такий сентиментальний романтизм Гоголь приписує козаччині.
Лєрмонтов і прочі цінителі народів Кавказу - кавказців.
Індіянці для одних, народи Росії для інших - "колишні", минуле, славне, красиве, криваве але минуле.
Як з тим боротися?
Звісно, я кажу не про індіянців: ті самі дадуть собі ради.
Щоби переможці не писали про вас ні погано, ні добре і жалісливо, ні ліцемирно, ні ідіотично-захопливо...
вихід єдиний: не ставайте індіянцями.
Не дайте себе завоювати.
Тоді ви будете розповідати про себе, все що самі бажаєте.
=====
Алі Татар-заде
в московитській кінокритиці Алєна Дєлона прийнято було ... лаяти.
У розділах про кіно, присвячених йому, пророкувався "бистрий закат звєзди, как толька с яво хальонава лічіка сайдут астаткі моладасті"
Авторами були заздрісні чоловіки (є таке в їх мові слово - чілавєчькі).
А от український "Всесвіт" 1966 року вийшов з розворотом на честь 30-ліття цього актора!