don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2024-08-05 08:47 pm
don_katalan) wrote2024-08-05 08:47 pm
Entry tags:
одеський топонімосрач потихеньку виходить за межі міста
Serhiy Dibrov
Як я бачу, одеський топонімосрач потихеньку виходить за межі міста. Тому варто зробити певні пояснення.
Підштовхнув на це емоційний допис одеського гіда, яка після перейменування вулиці, яка мала назву "Ільфа та Петрова", заявила, що більше водити екскурсії містом не буде. Навіть не розраховуйте на мене, каже, відтепер розповідати нема про що.
Мені смішно: ця вулиця до письменників не мала взагалі жодного стосунку. Родина Файнзільбергів, де народився Ілля Ільф, жила в центрі, на Старопортофранківській. Родина Катаєвих, де народився Євгеній Петров, жила на Базарній. Ільф з Петровим на вулиці Ільфа і Петрова ніколи за життя не були - вона знаходиться в новому спальному районі і з'явилася років через тридцять після їх смерті.
Проте поточний срач - в першу чергу про центр Одеси, невеликий квадрат три на три кілометри. Саме там відбулися найбільш "болючі" перейменування.
Сучасний центр Одеси - це погано законсервований моментальний зліпок міста станом на 1913 рік. Там, в цьому квадраті, більш-менш зберігаються пропорції забудови та будинки, які визнані пам'ятками архітектури. Звісно, є вкрапління сталінського та хрущовського часів, є нахабні сучасні новобудови. Якщо вони вписуються у пропорції, то не кидаються на око і не ламають канву. Ось на Дерибасівській стоїть хрущовка - і нічого, нормально, Viktoria Sybir не дасть збрехати.
Цей більш-менш збережений центр, по якому виникає нестримне бажання гуляти, є цінністю міста та визнається історичною спадщиною ЮНЕСКО.
З топонімікою, назвами центральних вулиць, схожа ситуація. Донедавна назви вулиць, площ та інших об'єктів були таким собі "моментальним зліпком" станом на 1913 рік, з певними подальшими невеликими вкрапленнями.
Звісно, за радянські часи майже всі вулиці центра були перейменовані. Але в 1994-1995 роках тодішній мер Гурвиць та міськрада, умовно кажучи, "відновили назви з бекапу" та повернули майже усі дореволюційні імена.
На той час така демонстративна відмова від радянщини була відвертою фрондою. Саме тоді, за двадцять років до декомунізації, з мапи міста зникли Леніни з Ульяновими, Маркси з Енгельсами, Свердлови з Чичеріними, Червоні Армії з Жовтневими революціями. Повернулися назви на честь храмів (Преображенська, Успенська, Троїцька), міських діячів XIX сторіччя - (Рішельє, Ланжерона, Маразлі, Кобле), історичні топоніми то типу Грецької, Болгарської, Єврейської та двох Арнаутських.
Були поодинокі виключення, саме так в центрі з'явилися вулиці Чорновола, Качинського, певний час навіть Шухевича. Але - поодинокі. В цілому повернення назв було ментальним повернення до часів порто-франко XIX сторіччя - розквіту міської економіки, та 1920-х років, літературної золотої доби Одеси.
Звісно, назви зразка кінця XIX сторіччя були імперськими за своєю суттю. Так, колишня Поштова мала ім'я Жуковського - поета, який провів в місті лише п'ять днів, і це були не найкращі дні його життя. Проте назви "вулиця Лесі Українки", яка багато разів відвідувала місто і мешкала саме на Поштовій, взагалі не було.
Так ось, це більш-менш збережене архітектурне обличчя центру разом із більш-менш збереженою топонімікою зразка кінця XIX сторіччя склали ансамбль, який у свідомості одеситів став єдиним та нерозривним.
Саме тому зміна назв в центрі спричинила такий потужний срач. Перейменування вулиці Пушкінської на Італійську (якою вона була за часів Пушкіна) сприймається не як зміна назви, а як втрата вулиці, а перейменування вулиці автора гімна "Боже, царя храні" Жуковського на ім'я мовознавця та дисидента одесита Караванського - як "замах на одеську історію та одеську ментальність".
Зауважу: якщо вважати, що одеська історія зупинилася в 1913-му, а одеська ментальність є російсько-імперською, то так воно насправді і є, це саме замах. Власне на злам такої ментальності спрямований закон про деколонізацію. Звідси й біль.
Припускаю, що певні не дуже вдалі перейменування будуть виправлені - не шляхом повернення неприпустимих за законом назв, а через присвоєння нових. А поки це рішення очільника ОВА стало чудовим лакмусовим папірцем для діагностування латентних ждунів. Інша справа, що такі рішення можуть перевести їх з латентного стану до активного.
Як я бачу, одеський топонімосрач потихеньку виходить за межі міста. Тому варто зробити певні пояснення.
Підштовхнув на це емоційний допис одеського гіда, яка після перейменування вулиці, яка мала назву "Ільфа та Петрова", заявила, що більше водити екскурсії містом не буде. Навіть не розраховуйте на мене, каже, відтепер розповідати нема про що.
Мені смішно: ця вулиця до письменників не мала взагалі жодного стосунку. Родина Файнзільбергів, де народився Ілля Ільф, жила в центрі, на Старопортофранківській. Родина Катаєвих, де народився Євгеній Петров, жила на Базарній. Ільф з Петровим на вулиці Ільфа і Петрова ніколи за життя не були - вона знаходиться в новому спальному районі і з'явилася років через тридцять після їх смерті.
Проте поточний срач - в першу чергу про центр Одеси, невеликий квадрат три на три кілометри. Саме там відбулися найбільш "болючі" перейменування.
Сучасний центр Одеси - це погано законсервований моментальний зліпок міста станом на 1913 рік. Там, в цьому квадраті, більш-менш зберігаються пропорції забудови та будинки, які визнані пам'ятками архітектури. Звісно, є вкрапління сталінського та хрущовського часів, є нахабні сучасні новобудови. Якщо вони вписуються у пропорції, то не кидаються на око і не ламають канву. Ось на Дерибасівській стоїть хрущовка - і нічого, нормально, Viktoria Sybir не дасть збрехати.
Цей більш-менш збережений центр, по якому виникає нестримне бажання гуляти, є цінністю міста та визнається історичною спадщиною ЮНЕСКО.
З топонімікою, назвами центральних вулиць, схожа ситуація. Донедавна назви вулиць, площ та інших об'єктів були таким собі "моментальним зліпком" станом на 1913 рік, з певними подальшими невеликими вкрапленнями.
Звісно, за радянські часи майже всі вулиці центра були перейменовані. Але в 1994-1995 роках тодішній мер Гурвиць та міськрада, умовно кажучи, "відновили назви з бекапу" та повернули майже усі дореволюційні імена.
На той час така демонстративна відмова від радянщини була відвертою фрондою. Саме тоді, за двадцять років до декомунізації, з мапи міста зникли Леніни з Ульяновими, Маркси з Енгельсами, Свердлови з Чичеріними, Червоні Армії з Жовтневими революціями. Повернулися назви на честь храмів (Преображенська, Успенська, Троїцька), міських діячів XIX сторіччя - (Рішельє, Ланжерона, Маразлі, Кобле), історичні топоніми то типу Грецької, Болгарської, Єврейської та двох Арнаутських.
Були поодинокі виключення, саме так в центрі з'явилися вулиці Чорновола, Качинського, певний час навіть Шухевича. Але - поодинокі. В цілому повернення назв було ментальним повернення до часів порто-франко XIX сторіччя - розквіту міської економіки, та 1920-х років, літературної золотої доби Одеси.
Звісно, назви зразка кінця XIX сторіччя були імперськими за своєю суттю. Так, колишня Поштова мала ім'я Жуковського - поета, який провів в місті лише п'ять днів, і це були не найкращі дні його життя. Проте назви "вулиця Лесі Українки", яка багато разів відвідувала місто і мешкала саме на Поштовій, взагалі не було.
Так ось, це більш-менш збережене архітектурне обличчя центру разом із більш-менш збереженою топонімікою зразка кінця XIX сторіччя склали ансамбль, який у свідомості одеситів став єдиним та нерозривним.
Саме тому зміна назв в центрі спричинила такий потужний срач. Перейменування вулиці Пушкінської на Італійську (якою вона була за часів Пушкіна) сприймається не як зміна назви, а як втрата вулиці, а перейменування вулиці автора гімна "Боже, царя храні" Жуковського на ім'я мовознавця та дисидента одесита Караванського - як "замах на одеську історію та одеську ментальність".
Зауважу: якщо вважати, що одеська історія зупинилася в 1913-му, а одеська ментальність є російсько-імперською, то так воно насправді і є, це саме замах. Власне на злам такої ментальності спрямований закон про деколонізацію. Звідси й біль.
Припускаю, що певні не дуже вдалі перейменування будуть виправлені - не шляхом повернення неприпустимих за законом назв, а через присвоєння нових. А поки це рішення очільника ОВА стало чудовим лакмусовим папірцем для діагностування латентних ждунів. Інша справа, що такі рішення можуть перевести їх з латентного стану до активного.