don_katalan | Borys Babin · Печатки, ворони та підручники

13 грудня нарешті поставили чергову крапку у справі про Азовське море.
Апеляція "засилила" рішення Одеського адмінсуду про те, що уповноважені органи української влади, а саме Держриба, з 2014 року бездіяли щодо угоди з агресором про рибальство на Азові.
Тобто звісно вони бурхливо діяли, але - у форматі співпраці з рф: засідання комісії, протоколи, спільні заходи, і це все замість вжиття передбачених законом кроків з денонсації міжвідомчого договору, якій після російських танків у Керчі та Новоазовську очевидно втратив свій предмет та мету.
Принагідно нагадаю, що сам термін "колабораціонізм" походить саме від французького слова "співпраця".
Я багато писав про цю справу 420/8381/20.
Та можна було б дуже багато наразі розповідати, як фактичний дозвіл суднам прикордонників фсб рф бути у будь-якій точці Азовського моря, впритул до материкового українського берега, вплинув на наступні загальновідомі події.
Але чи є у таких розповідях сенс, якщо відповідні судові рішення щодо Держриби та багатьох інших є суто у процесі адміністративному, а не кримінальному.
Втім, й нинішні рішення, хоча й явно ніяк не вплинуть на солодку долю незмінних захисників рибної мафії Азову, мають немале моральне та, не побоюся цього сказати, й історичне значення.
Адже з службовою мораллю у нас завжди було важко та нинішню відсутність інституту репутації явно замінять підручники історії.
Там будуть й трагічні, й драматичні й трагікомічні риси.
Напишуть там й про азовську тюльку, й про загальновідомого поважного посадовця, натхненного борця за те, щоб одні народи йменувалися великими, а інші - малими, та може й процитують його недавню безсмертну цитату про те, як захисник щастя народного їздив в окупований "Крим раз на три роки в середньому. Деякі з вказаних поїздок могли відбуватись в час, коли я працював на публічній службі. Наразі зазначити точні дати поїздок неможливо".
Раніш у юристів була цікава думка, що можливо жити без честі, це навіть нескладно, але що неможливо існувати без хоч якоїсь гідності, бо вона просто природно притаманна людині.
Втім, сучасні реалії явно насичують юриспруденцію новими відчуттями неможливого, та, навпаки, можливого та реального.
Ба, довелося чути від низки професійних високоповажних кримчан, що видані окупантами "паспорти" настількі нікчемні, що не існують де-юре.
Хоча звісно наявність такої не існуючої речі у кишені дружини звичайного посадовця та у родички "бахчисарайського танкиста", if You know what do I mean, виявляється за наслідками принциповою різницею.
Цікаве тут інше, бо, як виявляється, можна відмовлятися від того, що не існує. Ні, я звісно не про честь чи гідність з описаної вище юридичної ділеми, а виключно про аусвайс.
Адже високоповажний антикорупційний борець проти усього поганого повідомив, що його "дружиною готуються документи для звернення до консульської установи рф за межами України з метою ініціювання процедури виходу з "громадянства" росії".
Не буду ставити питання що наслідки для іншого, пересічного посадовця, якщо б він публічно проанонсував про намір його родича звернутися до консульства агресора за умов воєнного стану.
Більш того, боюся, що такі наслідки були б цілком обгрунтованими.
Втім, як бачимо, кожне правило має свої "виключення"
Але - ці "виключення", так зрозумілі, близькі та рідні для тонкої, як добрий надчутливий дюрекс, плівки вітчізняної модерної так званої "еліти" не працюють для підручників історії.
Тому хоча описана мною раніше задача трьох тіл не надає повної відповіді на просте питання: з якої сторони почала гнити відомча риба, вона обов'язково буде на тих сторінках.
Навіть якщо для цього слід буде грати й вигравати ще безліч довгих судових процесів самого різного штибу: від сьомої печатки до триглазого ворона.
Не перемикайтеся.