don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2023-04-01 06:18 am
don_katalan) wrote2023-04-01 06:18 am
жив-бив Іван-дурак, лежав на софі, смотрів тіві
Алі Татар-заде
жив-бив Іван-дурак, лежав на софі, смотрів тіві, та й думає: а пачіму і мєня нєту дєнех? у фсєх, ґлавно, єсть, а мої дєньґі ґдє?
Зліз з дивану, пішов на пошту, а там народу повно, всі пишуть письма путіну. Хто прохає красиву жену, хтото державну казну, хтось просить відпустити на волю отца-мать, а хтото наоборот посадіть сина-дочь.
Ну Дурак теж взяв та й написав путіну:
— Путін, дай дєнєґ.
Написав і пішов, ліг на печі, жує калачі.
Всі йому кажуть:
— Ну ти, Іван, і дурак! Такого у путіна іщьо нікто нєпросіл. А кто может і просіл, да толька с тєх пор а ніх ні слуха ні духа.
Дінь проходить, другий, третій. Нема отвіту.
Аж ввечері третього дня приходе письмо:
— Колє ти Іван дєнєґ просіш, так іді в Маскву, пакланісь путіну-батюшкє.
Ну він і пішов.
Встрічає його боярин Шойгу.
— Ґдє маі дєньґі? - спрашиває його Іван. - Мнє путін лічьно абіщял.
— А ти, моладіц, нєтарапісь, - отвічає йому Шойгу. - Преждє баньку прімі, щі с квасом отпій.
А в дорозі зустрівся Іванові один старічьок. Многа всєво павідал, многа слихівал. І старічьок прєдупреділ Івана:
— "Будіш в городі Маскві, не слухай Шойгу. Він всім добрим молодцам пропонує баньку, щі да квас, тільки ті роздягнуться, щі хлебнуть, сознаніє потеряють - він їх одразу в солдатський костюм одіває і відсилає в Бахмут."
Пригадав Іван це, і не послухав Шойгу.
— Нє надабна мнє банькі, ти вєді мєня прямо к путіну, - говорить.
Пришлося Шойгу послушатись.
— Но єсть один уговор, - каже він Іванові. - Там в кремлі сидять сім царей та сім королей, а хто з них путін - должен ти угадать. Угадаєш - дадут тєбє дєньгі.
— А нє угадаю?
— Многіє питалісь і нікто нє угадал. Ми такіх атсилаєм в Бахмут.
"Ну, - думаєт Іван, - тут дєло нєчістоє. Нешто ж люді не знають, як путін виглядіть? Я і то знаю".
Заходить - а там сидять сім царей та сім королей, і всі на одно лицо. Всі путіни.
Думав, думав Іван, не знав, що ділать.
А Шойгу вже за спиною стоїть, руки потирає:
— Врємя на ісходє. Нашол ти своєго путіна?
Дєлать нечєего, Іван говорить:
— Нашол!
Розвернувся до Шойгу, взяв його за бороду - потягнув. Маска Шойгу-то і сповзла. А под нею настоящий путін стоіть.
Смієтся, усмехаєтся.
— Ну, Іван, удівіл ти мєня. Такоє іщо нікому нє угадивалось.
— А дєнґі моі ґдє? - спрашиваєть Іван.
— Уговор єсть уговор. Покажу я тєбє, ґдє твоі деньґі лежать.
І повів його путін тайними тропками, кривими дорожками, лісами та болотами.
Вивів у чисте поле і говорить:
— Вон там твоі деньґі. Іді забєрі.
Смотріт Іван, а ето Бахмут.
А путін как сквозь землю ісчез, будто вовсє єво і не било.
КАНЄЦ
жив-бив Іван-дурак, лежав на софі, смотрів тіві, та й думає: а пачіму і мєня нєту дєнех? у фсєх, ґлавно, єсть, а мої дєньґі ґдє?
Зліз з дивану, пішов на пошту, а там народу повно, всі пишуть письма путіну. Хто прохає красиву жену, хтото державну казну, хтось просить відпустити на волю отца-мать, а хтото наоборот посадіть сина-дочь.
Ну Дурак теж взяв та й написав путіну:
— Путін, дай дєнєґ.
Написав і пішов, ліг на печі, жує калачі.
Всі йому кажуть:
— Ну ти, Іван, і дурак! Такого у путіна іщьо нікто нєпросіл. А кто может і просіл, да толька с тєх пор а ніх ні слуха ні духа.
Дінь проходить, другий, третій. Нема отвіту.
Аж ввечері третього дня приходе письмо:
— Колє ти Іван дєнєґ просіш, так іді в Маскву, пакланісь путіну-батюшкє.
Ну він і пішов.
Встрічає його боярин Шойгу.
— Ґдє маі дєньґі? - спрашиває його Іван. - Мнє путін лічьно абіщял.
— А ти, моладіц, нєтарапісь, - отвічає йому Шойгу. - Преждє баньку прімі, щі с квасом отпій.
А в дорозі зустрівся Іванові один старічьок. Многа всєво павідал, многа слихівал. І старічьок прєдупреділ Івана:
— "Будіш в городі Маскві, не слухай Шойгу. Він всім добрим молодцам пропонує баньку, щі да квас, тільки ті роздягнуться, щі хлебнуть, сознаніє потеряють - він їх одразу в солдатський костюм одіває і відсилає в Бахмут."
Пригадав Іван це, і не послухав Шойгу.
— Нє надабна мнє банькі, ти вєді мєня прямо к путіну, - говорить.
Пришлося Шойгу послушатись.
— Но єсть один уговор, - каже він Іванові. - Там в кремлі сидять сім царей та сім королей, а хто з них путін - должен ти угадать. Угадаєш - дадут тєбє дєньгі.
— А нє угадаю?
— Многіє питалісь і нікто нє угадал. Ми такіх атсилаєм в Бахмут.
"Ну, - думаєт Іван, - тут дєло нєчістоє. Нешто ж люді не знають, як путін виглядіть? Я і то знаю".
Заходить - а там сидять сім царей та сім королей, і всі на одно лицо. Всі путіни.
Думав, думав Іван, не знав, що ділать.
А Шойгу вже за спиною стоїть, руки потирає:
— Врємя на ісходє. Нашол ти своєго путіна?
Дєлать нечєего, Іван говорить:
— Нашол!
Розвернувся до Шойгу, взяв його за бороду - потягнув. Маска Шойгу-то і сповзла. А под нею настоящий путін стоіть.
Смієтся, усмехаєтся.
— Ну, Іван, удівіл ти мєня. Такоє іщо нікому нє угадивалось.
— А дєнґі моі ґдє? - спрашиваєть Іван.
— Уговор єсть уговор. Покажу я тєбє, ґдє твоі деньґі лежать.
І повів його путін тайними тропками, кривими дорожками, лісами та болотами.
Вивів у чисте поле і говорить:
— Вон там твоі деньґі. Іді забєрі.
Смотріт Іван, а ето Бахмут.
А путін как сквозь землю ісчез, будто вовсє єво і не било.
КАНЄЦ