don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2022-10-16 10:04 pm
don_katalan) wrote2022-10-16 10:04 pm
Свиня
Ihor Lutsenko
В селі на передовій, де знаходилися наші позиції, жили місцеві. Під щоденними обстрілами практично не лишилося цілих дворів, але 3-5% населення тут стабільно було.
Солдати, котрі прожогом їздили подзьобаними артою вулицями, споглядали на аборигенів з подивом, місцеві ж ходили гордо.
Скільки я не спілкувався з подібними персонажами, то не зустрічав серед них ні молодих, ні освічених, ні людей хоча б середнього достатку.
Але все ж один виняток я зустрів.
Років по 35, чоловік і жінка, хата оздоблена сучасними матеріалами, що робило їх, за дуже локальними стандартами, кандидатами у середній клас.
Я б ніколи про них отак докладно не дізнався, якби не їх свиня.
Свиня не поділяла глибокого патріотизму своїх хазяїв, котрий, мабуть, не давав їм залишити палаюче війною село.
І в певний момент вирішила піти у мирне життя самостійно, себто - втекла.
Втекла вона серед білого дня, і, якби не такий час доби, то, можливо, досягла успіху, прожила вільне життя й доклалася б до розмноження свинячого племені десь у лісах північніше.
Але в цей день сильно не стріляли, і по вулицях ганяли собаки, структуровані у голодні зграї.
І собаки вступили в конфлікт зі свинею.
Вереск стояв на все село. Верещала свиня, верещали і гавкали пси. Джерело шуму зміщалося то на сто метрів вправо, то вліво.
Не знаю, хто кого ображав більше: свиня псів, чи навпаки. Але періодично собаки кричали, майже як ніби їх ріжуть.
Такий шум порушив нашу - у той день майже мирну - солдатську роботу. Я навіть з цікавості виліз з нори подивитися, що сталося.
Десь годину хазяї не реагували, собачо-свинний бій ішов своїм власним шляхом на тлі російсько-української війни.
Потім у нього втрутилася хазяйка, вона кілька разів бігала небезпечною під час артвогню вулицею від своєї хати до епіцентру кувікання, і назад.
За другим разом вона покликала свого чоловіка, за третім вони спрямувалися в бік шуму з тачкою.
Свиня, мабуть, не здавалася без бою, але через деякий зв'язану втікачку повезли назад у місце постійної дислокації.
Власне, на такій ноті я і привітався з цими селянами. Вони, зазвичай не надто раді до військових, широко мені посміхалися, на крилах перемоги над худобою.
Хазяйка чомусь майже виправдовувалася переді мною - мовляв, взяли тачку, бо саму свиню важко тягнути, тому - от так!
В селі на передовій, де знаходилися наші позиції, жили місцеві. Під щоденними обстрілами практично не лишилося цілих дворів, але 3-5% населення тут стабільно було.
Солдати, котрі прожогом їздили подзьобаними артою вулицями, споглядали на аборигенів з подивом, місцеві ж ходили гордо.
Скільки я не спілкувався з подібними персонажами, то не зустрічав серед них ні молодих, ні освічених, ні людей хоча б середнього достатку.
Але все ж один виняток я зустрів.
Років по 35, чоловік і жінка, хата оздоблена сучасними матеріалами, що робило їх, за дуже локальними стандартами, кандидатами у середній клас.
Я б ніколи про них отак докладно не дізнався, якби не їх свиня.
Свиня не поділяла глибокого патріотизму своїх хазяїв, котрий, мабуть, не давав їм залишити палаюче війною село.
І в певний момент вирішила піти у мирне життя самостійно, себто - втекла.
Втекла вона серед білого дня, і, якби не такий час доби, то, можливо, досягла успіху, прожила вільне життя й доклалася б до розмноження свинячого племені десь у лісах північніше.
Але в цей день сильно не стріляли, і по вулицях ганяли собаки, структуровані у голодні зграї.
І собаки вступили в конфлікт зі свинею.
Вереск стояв на все село. Верещала свиня, верещали і гавкали пси. Джерело шуму зміщалося то на сто метрів вправо, то вліво.
Не знаю, хто кого ображав більше: свиня псів, чи навпаки. Але періодично собаки кричали, майже як ніби їх ріжуть.
Такий шум порушив нашу - у той день майже мирну - солдатську роботу. Я навіть з цікавості виліз з нори подивитися, що сталося.
Десь годину хазяї не реагували, собачо-свинний бій ішов своїм власним шляхом на тлі російсько-української війни.
Потім у нього втрутилася хазяйка, вона кілька разів бігала небезпечною під час артвогню вулицею від своєї хати до епіцентру кувікання, і назад.
За другим разом вона покликала свого чоловіка, за третім вони спрямувалися в бік шуму з тачкою.
Свиня, мабуть, не здавалася без бою, але через деякий зв'язану втікачку повезли назад у місце постійної дислокації.
Власне, на такій ноті я і привітався з цими селянами. Вони, зазвичай не надто раді до військових, широко мені посміхалися, на крилах перемоги над худобою.
Хазяйка чомусь майже виправдовувалася переді мною - мовляв, взяли тачку, бо саму свиню важко тягнути, тому - от так!