don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2022-07-20 11:47 pm
don_katalan) wrote2022-07-20 11:47 pm
Брехати, кажуть, можна безкінечно. Але то стосується лише тих хто брешуть
Igor Baryshev
Брехати, кажуть, можна безкінечно. Але то стосується лише тих хто брешуть. Що ж до тих, кому брешуть, закономірність є дещо іншою. Рано чи пізно настає момент, коли брехню перестають сприймати. Не одночасно всі, але дедалі більше, за виключенням, однак, певної кількості тих, для кого ця брехня створювала умови, які зараз прийнято називати чи то "зона комфорту", чи то "тепла ванна" - певну штучну псевдореальність, вихід з якої для такого споживача брехні виглядає як тотальна катастрофа, після якої життя якщо не повністю неможливе, то принаймні втрачає будь-який сенс.
Дивлячись на тотальну брехню, якою роками годували мешканців по ту сторону порєбріка, я спочатку дивувався, навіщо? Який у тому був сенс? Яка мета?
Зараз вже, хоча й пізно, але очевидно: метою було створення та нарощування якомога більшої кількості саме згаданої категорії, я б сказав, упоротих, для яких найочевидніша істина буде брехнею, а будь-яка, найабсурдніша брехня із звичного джерела буде кристально чистою правдою. І тоді вже не важливо, яким насправді є реальний стан речей - будь-який сумнів у тому, що ллється з брехунця є табу й вартий найсуворішого осуду, а тому прочь любьіє самнєнія, нє смєть самнєваться, таваріщ путін всєгда прав. І усі ті, хто мають хоча б жалюгідні залишки критичного сприйняття інформації, під страхом не лише покарання владою, але й тотального засудження оточенням - змушені або підлаштовуватися та пристосовуватися, або тікати. Ну, доки тікати ще дозволено, бо неодмінно настане час, коли ворота, двері, вікна, і навіть найменші шпарини назовні будуть наглухо задраєні.
Тоді, до речі, мрія багатьох тут здійсниться без зусиль з боку України: вони самі збудують і десятиметрову стіну, і рів з крокодилами, при тому останні у званні не нижче прапорщика) Проте, спроби, або принаймні мєчти пересунути ту стіну якомога західніше нікуди не подінуться, але я тут не про те.
Я про дещо інше. Об'єктивна реальність на то й є об'єктивною, що скільки не бреши, але зустріч з нею все одно відбудеться, і чим пізніше, тим більше вона буде руйнівною для залежних від брехні. Аж до летальних випадків, при тому у досить великій кількості.
І саме у цьому ефекті, думаю, і полягає мета авторів та виконавців отого брехливого нескінчення: ось вона, мотивація до масового й відчайдушно агресивного несприйняття будь-чого, що навіть теоретично може повернути будь-кого із "своїх" до адекватного бачення навколишнього світу. Залежність, у порівнянні з якою, скажімо, та ж наркозалежність є легкою нежиттю. Масова залежність, що породжує золоті гори для власників заповітного брехунця - того самого Ока Саурона, що контролює величезні маси орків і може наказати їм будь-що із практично повною гарантією виконання. Ну, звісно, якщо вдасться. Бо ж є ще й об'єктивна реальність, яка нікуди не поділася, і якій оті всі нагромадження реально пофіг.
=====
Serhiy Dibrov
Зараз в Одесі і не тільки буде багато галасу
Причина - премія Д̶а̶р̶в̶і̶н̶а імені Бабеля, яку з 2017 вручає Всесвітній клуб одеситів за перемогу в конкурсі прози.
Цього року в журі конкурсу були громадяни росії, як це було завжди. І серед лауреатів цього року також були росіяни.
Через це одеська мерія сьогодні оголосила про припинення співпраці з Всесвітнім клубом одеситів.
Я не буду обговорювати персоналії і взагалі цю ситуацію. Я лише нагадаю.
Олімпійські ігри у 1916, 1940, 1944 роках не проводили. І зрозуміло чому.
Якби Всесвітній клуб одеситів, якій вручав премію Бабеля кожного року, починаючи з 2017-го, цього разу скасував конкурс - це було б набагато далекоглядніше, мудріше та правильніше.
А якби грошовий еквівалент цієї премії Клуб перерахував би на потреби української армії - ще й патріотичніше.
=====
Алі Татар-заде
який-небудь фонд міг би надовго або й назавжди закрити дурне питання "чим же ми замінемо вєлікую рускую літіратуру" в школьному курсі іноземної.
Бо правильна і пряма відповідь - а вона звучить "та чим завгодно, бляха муха! Бо на 1 руского пісателя знайдеться тисяча нерускіх однакової чи більшої вартості, і черга з бажаючих стоятитме - як безробітних в дні Великой депресії" - - не дає конкретики.
Отже, Україні слід виділити країни, з якими вона в майбутньому збирається тусити в одних тусовках: грубо кажучи ЄС, Північна Америка і Японія.
Далі, фонд замовляє опитування на рівні Гелапа:
- Назвіть автори і твори, які людина з України має знати, щоби ви з нею були на одній хвилі.
Складається список.
Все.
Брехати, кажуть, можна безкінечно. Але то стосується лише тих хто брешуть. Що ж до тих, кому брешуть, закономірність є дещо іншою. Рано чи пізно настає момент, коли брехню перестають сприймати. Не одночасно всі, але дедалі більше, за виключенням, однак, певної кількості тих, для кого ця брехня створювала умови, які зараз прийнято називати чи то "зона комфорту", чи то "тепла ванна" - певну штучну псевдореальність, вихід з якої для такого споживача брехні виглядає як тотальна катастрофа, після якої життя якщо не повністю неможливе, то принаймні втрачає будь-який сенс.
Дивлячись на тотальну брехню, якою роками годували мешканців по ту сторону порєбріка, я спочатку дивувався, навіщо? Який у тому був сенс? Яка мета?
Зараз вже, хоча й пізно, але очевидно: метою було створення та нарощування якомога більшої кількості саме згаданої категорії, я б сказав, упоротих, для яких найочевидніша істина буде брехнею, а будь-яка, найабсурдніша брехня із звичного джерела буде кристально чистою правдою. І тоді вже не важливо, яким насправді є реальний стан речей - будь-який сумнів у тому, що ллється з брехунця є табу й вартий найсуворішого осуду, а тому прочь любьіє самнєнія, нє смєть самнєваться, таваріщ путін всєгда прав. І усі ті, хто мають хоча б жалюгідні залишки критичного сприйняття інформації, під страхом не лише покарання владою, але й тотального засудження оточенням - змушені або підлаштовуватися та пристосовуватися, або тікати. Ну, доки тікати ще дозволено, бо неодмінно настане час, коли ворота, двері, вікна, і навіть найменші шпарини назовні будуть наглухо задраєні.
Тоді, до речі, мрія багатьох тут здійсниться без зусиль з боку України: вони самі збудують і десятиметрову стіну, і рів з крокодилами, при тому останні у званні не нижче прапорщика) Проте, спроби, або принаймні мєчти пересунути ту стіну якомога західніше нікуди не подінуться, але я тут не про те.
Я про дещо інше. Об'єктивна реальність на то й є об'єктивною, що скільки не бреши, але зустріч з нею все одно відбудеться, і чим пізніше, тим більше вона буде руйнівною для залежних від брехні. Аж до летальних випадків, при тому у досить великій кількості.
І саме у цьому ефекті, думаю, і полягає мета авторів та виконавців отого брехливого нескінчення: ось вона, мотивація до масового й відчайдушно агресивного несприйняття будь-чого, що навіть теоретично може повернути будь-кого із "своїх" до адекватного бачення навколишнього світу. Залежність, у порівнянні з якою, скажімо, та ж наркозалежність є легкою нежиттю. Масова залежність, що породжує золоті гори для власників заповітного брехунця - того самого Ока Саурона, що контролює величезні маси орків і може наказати їм будь-що із практично повною гарантією виконання. Ну, звісно, якщо вдасться. Бо ж є ще й об'єктивна реальність, яка нікуди не поділася, і якій оті всі нагромадження реально пофіг.
=====
Serhiy Dibrov
Зараз в Одесі і не тільки буде багато галасу
Причина - премія Д̶а̶р̶в̶і̶н̶а імені Бабеля, яку з 2017 вручає Всесвітній клуб одеситів за перемогу в конкурсі прози.
Цього року в журі конкурсу були громадяни росії, як це було завжди. І серед лауреатів цього року також були росіяни.
Через це одеська мерія сьогодні оголосила про припинення співпраці з Всесвітнім клубом одеситів.
Я не буду обговорювати персоналії і взагалі цю ситуацію. Я лише нагадаю.
Олімпійські ігри у 1916, 1940, 1944 роках не проводили. І зрозуміло чому.
Якби Всесвітній клуб одеситів, якій вручав премію Бабеля кожного року, починаючи з 2017-го, цього разу скасував конкурс - це було б набагато далекоглядніше, мудріше та правильніше.
А якби грошовий еквівалент цієї премії Клуб перерахував би на потреби української армії - ще й патріотичніше.
=====
Алі Татар-заде
який-небудь фонд міг би надовго або й назавжди закрити дурне питання "чим же ми замінемо вєлікую рускую літіратуру" в школьному курсі іноземної.
Бо правильна і пряма відповідь - а вона звучить "та чим завгодно, бляха муха! Бо на 1 руского пісателя знайдеться тисяча нерускіх однакової чи більшої вартості, і черга з бажаючих стоятитме - як безробітних в дні Великой депресії" - - не дає конкретики.
Отже, Україні слід виділити країни, з якими вона в майбутньому збирається тусити в одних тусовках: грубо кажучи ЄС, Північна Америка і Японія.
Далі, фонд замовляє опитування на рівні Гелапа:
- Назвіть автори і твори, які людина з України має знати, щоби ви з нею були на одній хвилі.
Складається список.
Все.