don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2022-05-30 09:47 am
don_katalan) wrote2022-05-30 09:47 am
ФЕНЕВІЧІ
24 лютого 2022 року.
50 км від Зони Відчуження.
Пані Галина, староста села, отримує смску від односельця - невоєнне повідомлення, що в якийсь хаті сталося лихо, потрібна допомога.
Староста сідає на свій роверик, швиденько прямує з'ясувати що там де, і на околиці села впирається в колону ворожіх танків.
Просто очі-в-очі
ЗДАРОВ, РЕБЯТА, - каже пані Галина - щось підказати?
"Ребята" офігевають і запитують у відповідь - А ВИ ВЗАГАЛІ ХТО?
Я - староста села. А хто у вас головний?, - відповідає українською, ноги тремтять.
Ооооооо, так ми вас і шукали!, - каже головний на ім'я Шаміль, - значить так...
Нє нє нє, командую тут я, - каже Галина, наче її несе бісове крило, моїх людей не чипати, в село не заходити!
Шаміль (спльовуючи) - Три війни пройшов, таких жінок ще не бачив... Добре, тіко без глупостєй, якщо буде від вас погане - відповідати будеш ти.
***
Всю окупацію КОЖНОГО ранку староста об'їзжджала село.
Когось годувала, когось заспокоювала, комусь привозила ліки.
На роверику.
Кожного разу з мокрою спиною, бо під пильним наглядом та прицілом.
Шаміль слово витримав.
Двічі повертав вкрадені у місцевих автівки, а коли "солдати" пішли селом шукати "дєвочєк", вона поїхала в Шамілевий бліндаж та кинулася на нього - ВИ Ж МЕНІ ОБІЦЯЛИ!!!
Хто його зна, чи то раптова повага, чи то обіцянка, чи той факт, що у Шаміля було декілька маленьких онучок, але солдатам своїм дав люлєй, і нікого в селі більше не чипали.
***
Як виживали?
Просіювали кукурудзу та кормовий овес. Пекли коржики. Ділилися. Сиділи в підвалах. Готували на вогні та в старих пічах літніх кухонь. У дитинча в селі було день народження - рочок. Один рочок. Бабуся спекла ті самі коржики, перемазала варенням і знайшла зі старих запасів свічку, яку запалювали на її власний день народження, "сто років тому", на ювілей, 40 років. Так бабуся ножем вирізала з тієї свічки цифру 1. Такий був тортик, але він був.
***
Було страшно?, - запитую пані Галину (тупе питання, насправді)
Авжеж, відповідає. Але ж це МОЇ люди, а я староста.
***
Якщо висловити моє загальне враження від спілкування з численними людьми, які зробили свій маленький буденний подвиг на своєму звичайному місці, воно б було дослівно таке - "якщо Бог вирішив мене забрати, я хоча б помру не гімном"
фото - Anton Yuhimenko
#ukrainians
\
50 км від Зони Відчуження.
Пані Галина, староста села, отримує смску від односельця - невоєнне повідомлення, що в якийсь хаті сталося лихо, потрібна допомога.
Староста сідає на свій роверик, швиденько прямує з'ясувати що там де, і на околиці села впирається в колону ворожіх танків.
Просто очі-в-очі
ЗДАРОВ, РЕБЯТА, - каже пані Галина - щось підказати?
"Ребята" офігевають і запитують у відповідь - А ВИ ВЗАГАЛІ ХТО?
Я - староста села. А хто у вас головний?, - відповідає українською, ноги тремтять.
Ооооооо, так ми вас і шукали!, - каже головний на ім'я Шаміль, - значить так...
Нє нє нє, командую тут я, - каже Галина, наче її несе бісове крило, моїх людей не чипати, в село не заходити!
Шаміль (спльовуючи) - Три війни пройшов, таких жінок ще не бачив... Добре, тіко без глупостєй, якщо буде від вас погане - відповідати будеш ти.
***
Всю окупацію КОЖНОГО ранку староста об'їзжджала село.
Когось годувала, когось заспокоювала, комусь привозила ліки.
На роверику.
Кожного разу з мокрою спиною, бо під пильним наглядом та прицілом.
Шаміль слово витримав.
Двічі повертав вкрадені у місцевих автівки, а коли "солдати" пішли селом шукати "дєвочєк", вона поїхала в Шамілевий бліндаж та кинулася на нього - ВИ Ж МЕНІ ОБІЦЯЛИ!!!
Хто його зна, чи то раптова повага, чи то обіцянка, чи той факт, що у Шаміля було декілька маленьких онучок, але солдатам своїм дав люлєй, і нікого в селі більше не чипали.
***
Як виживали?
Просіювали кукурудзу та кормовий овес. Пекли коржики. Ділилися. Сиділи в підвалах. Готували на вогні та в старих пічах літніх кухонь. У дитинча в селі було день народження - рочок. Один рочок. Бабуся спекла ті самі коржики, перемазала варенням і знайшла зі старих запасів свічку, яку запалювали на її власний день народження, "сто років тому", на ювілей, 40 років. Так бабуся ножем вирізала з тієї свічки цифру 1. Такий був тортик, але він був.
***
Було страшно?, - запитую пані Галину (тупе питання, насправді)
Авжеж, відповідає. Але ж це МОЇ люди, а я староста.
***
Якщо висловити моє загальне враження від спілкування з численними людьми, які зробили свій маленький буденний подвиг на своєму звичайному місці, воно б було дослівно таке - "якщо Бог вирішив мене забрати, я хоча б помру не гімном"
фото - Anton Yuhimenko
#ukrainians
\