Окупований Крим. Розмова на ринку

[don_katalan]

Алі Татар-заде
йду мимо, чую як плине розмова на ринку. Чоловік скаржиться на сина-школяра: пристав і каже, запиши мене на “урокі татарского”, запиши і все тут.
- Я єму і так, і так об’ясняю. Ми же рускіє! Куда нам татарскій. Зачем
- А правда, зачем єму? - щиро дивується кілька продавкинь.
- Та, влюбився в татарку. Однокласницю. Хочет єй понравитись, от і придумав.
“А то, говорить, они між собою на татарском, а я не могу і слова вставить”.
Вобшем, пояснив я єму, що татари нам не пара. Да і не по-рускі ето, учить язик, щоб проізвести впечатленіє на каждую девушку. Так і язиков не напасьося!
(гигикає)
- А чого б не спробувати, - каже одна з продавкинь, задумливо. - Що в цьому поганого? Не помішає.
- Ну-у-у, - понизив голос чоловік. - Вопервих, я сначала согласився. Но директор сказала, нікакіх ісключеній. Родная рєчь - она татарам родная, оні могут на своєм язике у себе дома говорить. А рускіє свою рєчь ізучають.
- Немецький же ми учілі, - споминає хтось з жінок. - Ми ж не немци.
- А во-вторих, - ще тихіше каже чоловік, - татари правда совсем не наш варіант. Мой дєд вон, на каждом портрете, в бессмертном полку. Каждий год я с нім! На главной площаді. Ето он татар депортирувал.
Кілька жінок ахають.
- І правільна дєлал, - бурмочить одна з них, собі під ніс.
Серед товарок кілька кримських татарок, вони мовчать.
- Вот і я про што. Рано ілі позно оно би сплило. Так шо ето не наш варіант.