don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2017-09-28 04:28 pm
don_katalan) wrote2017-09-28 04:28 pm
#сто_років_тому, 28 (15) вересня 1917
Алі Татар-заде
– Фінальне засідання З’їзду Народів. – Створення Ради Народів та Союзу Народів. – Теза про власні Установчі Збори. – Кримці та кубанці переймають федералізм. – Овації російського казацтва Грушевському. – “Вір мені! се буде, буде!”
____________________________
Вночі напередодні фінального засідання йшла робота бюро, названого Грушевським “сеньорей-конвентом”.
Грушевський:
«Багато дечого зісталось необговореного докладно, але що резолюції з'їзду малось на увазі проголосити на Демократичній нараді, через вибрану на те делегацію, треба було спішити, щоб захопити ще ту нараду.
Між різними питаннями, що все відкладалися з дня на день, і тепер буквально у дванадцятій годині нагадували про себе, було й становище супроти війни.
Для нас і білорусинів, ще більше для литовців, латишів і естів се було питання пекуче.
Але виступати з домаганням негайного припинення війни було небезпечно: могло статись роздвоєння серед самих делегатів, і по всій попередній агітації Тимч. уряду против противників війни можна було побоюватися, що се підітне національні постулати.
Тому сеньорей-конвент під покривкою резолюції “О текущем моменте” поставив домагання націоналізації армії — зажадав негайного розвантаження фронту “від усеї зайвої маси людей, худоби й інвентаря”,
а з другої сторони, до резолюції про мирову конференцію вставив домагання негайного сформування при міністерстві заграничних. справ “окремої наради” в національних справах, зложеної “з представників заінтересованих національностей і обзнайомлених осіб”, в надії, що се зможе не тільки підготовити для мирової конференції ті питання, що зачіпають інтереси поодиноких національностей, але й вплинути на скорше закінчення війни.
Се було, розуміється, дуже мало під той момент; контакт, що встановив Тимч.уряд між собою і з’їздом, через прислання свого делегата; з другої сторони — перспектива подачі резолюцій на Демократичну нараду — до певної міри впливали на таку обережність.
Але ще більше давала тут себе відчувати непевність щодо спільності сього, об’єднання поза тими межами, де кінчилась оборона чисто національних інтересів.
Над ранок робота була закінчена.
Пополудні відкрилось кінцеве засідання.
По вислуханні різних привітань зачитано резолюції».
____________________________
Дорошенко:
«З’їзд виніс ряд резолюцій.
- Перш за все було ухвалено, що Росія має стати федеративною демократичною республікою.
- Жиди мали дістати екстериторіяльно-персональну автономію.
- Кожна з населяючих Росію національностей мала право дістати національно-персональну автономію там, де вона складала меншість.
- Спеціяльні резолюції говорили про те, що Тимч. Правительство має видати акт про автономію Білорусі;
- і такий же акт про автономію Латвії;
- Про козаків ухвалено, що вони складають самостійну галузь і мусять війти до всеросійської федерації як окремий повноправний член;
- Щодо Литви, то Тимч. Пр-во мало би видати акт про признання права литовського народу на суверенну державу з частин російської й пруської Литви і литовської частини Сувалькської губернії;
- Окрема резолюція проголошувала свободу всіх мов, а мову російську визнавала мовою загально-федеративною для зносин з центральними органами і окремих штатів між собою;
- Так само окрема резолюція говорила про те, що на будучій мировій конференції мають бути допущені представники заінтересованих державних націй».
Грушевський:
«Резолюції були двох категорій: загальні, від цілого з’їзду, що дотикали певних питань, як-от федеративна будова Російської республіки, національно-персональна автономія національних меншостей, мова загальнофедеративна і мови краєві і т, д., і резолюції спеціальні, що підсумовували домагання певних національностей, скажім, білорусів, литовців, козаків тощо, прийняті і підтримані з’їздом.
З резолюцій першої категорії:
- Одна ухваляла, що незалежно від Всеросійських Установчих зборів мають відбутись “місцеві установчі збори на демократичних підставах на те, щоб уставити норми своїх відносин до центральних органів федерації і конкретних форм внутрішньої організації автономних установ дадого народу або області”,
себто український постулат окремих установчих зборів перетворявсь на загальне правило».
Українська формула щодо власних Установчих Зборів мала практичний наслідок.
Члени Мусвиконкому Сейдамет та Озенбашли по приїзді зробили докладний звіт про перебування у Києві.
Одразу ж почалася і реалізація рішень з’їзду – 26 вересня приймається постанова про скликання Курултаю.
Також Сейдамета і Озенбашли делеговано на З’їзд Федералістів в Києві, що мав відбутись 24 жовтня (тобто, як ми знаємо, якраз напереддень жовтневого перевороту).
До питання власних установчих зборів поставились серйозно також на Кубані і Дону, про це трохи нижче.
____________________________
Грушевський:
«Друга резолюція домагалась перетворення урядової “окремої наради для обласної реформи” — чисто бюрократичної своїм характером (що її головою був Славинський) — на “Раду національностей при Тимч. уряді” задля оборони інтересів національностей.
Третя творила “Раду народів” як повномочне представництво народів, об’єднаних спільними домаганнями автономно-федеративного будівництва.
Завдання її: обмірковувати, ухваляти і здійснювати заходи, потрібні для основних завдань Союзу народів».
Дорошенко:
«З’їзд постановив організувати Раду національностей при Тимч. Правительстві і Раду народів з осідком у Київі.
Одначе практичного значіння з’їзд не мав: вже наближалася грізна хвилина остаточної боротьби за владу між большевиками і буржуазною демократією, і загальна увага мимоволі зверталася на важливі події, що відбувалися в обох російських столицях».
Грушевський:
«З’їзд набирав доволі авторитетне значення, його вага, “удельный вес”, була чимала, і можна було думати, що він послужить початком цілком поважної акції.
На всеросійських Установчих зборах сей “Союз народів” міг би проявити себе серйозно.
Що взагалі до ніяких Установчих зборів не прийде, ми тоді не передбачали».
____________________________
Грушевський:
«З резолюцій другої категорії варто згадати декларацію поляків (київської групи лівиці ППС), прийняту до відому з’їздом:
ППС відносно революційного пролетаріату Польщі обстоює ідею цілковитої самостійності Польщі, а заступаючи інтереси польського пролетаріату й трудового селянства на Україні як національної меншості, вона приєднується до революційного руху української демократії та її постулату федералізації Російської республіки,
бо вважає, що федеративний устрій дає найбільш сприятливі умови для боротьби пригноблених народів за своє національне визволення, а українська демократія групує майбутній федеративний зв’язок з Росією на державності України.
А всяке підлягання Польщі іншій державі партія вважає шкідливим для розвитку творчих сил народу і революційних сил його пролетаріату.
В справі козацькій з’їзд постановив:
- признати козацтво “за самостійну галузь Російської республіки, що сформувалася в спеціальних умовах історичного життя і має всі права на самостійне існування;
- всяко підтримати змагання козаччини організувати своє життя на підставах самоозначення;
- вітати вступ вільного козацтва до сім’їсвобідних народів Російської демократичної республіки, що < ...> до федеративної її перебудови, як повноправного члена, з котрим спільно Союз народів буде доходити зазначеної спільної мети”.
Коли з’їзд ухвалив отею постанову козацької секції, наступила ефектна сцена, що зробила на всіх присутніх глибоке враження, цілком зрозуміле в тодішніх обставинах, коли козацтво вважалось найтвердшим сторожем старої Росії.
По тім, як резолюція була зачитана доповідачем, тим Івановим, і з’їзд її ухвалив, Іванов сказав, що перше, ніж зійти з сеї “історичної трибуни”, він мусив звернутись до своїх товаришів, козацьких делегатів, і, звертаючись до них, сказав:
— Козаки, встаньте!
Козацькі делегати, що займали передню лавку в середині амфітеатру, встали.
— Кланяйтесь земно професорові Грушевському, що подав думку скликати сюди всіх нас, і всій Україні, а також всім братам і сестрам, представникам і представницям народів, що прийняли нас до своїх рядів і обіцяють підтримувати наші домагання.
Козаки, вставши, низько поклонились мені, потім всьому з’їздові.
З ’їзд і публіка зробили величезну овацію мені, з’їздові, козакам; Іванов підійшов і став мене цілувати.
Враження було незвичайне.
І повторяю, в тих обставинах сей епізод мав не тільки емоціональне значення!..»
Він був правий.
Вже наприкінці вересня 1917 виникла спроба створити Південно-Східний Союз козацьких військ, який об’єднав би Дон, Кубань та Терек в єдиний державний організм.
Проект передбачав визнання Катеринодара своєю столицею, а Росію – федеративною державою.
І конференція Південно-Східного Союзу призначена на 5-7 жовтня (22-24 вересня 1917) у Катеринодарі.
Її організатори були цілком під враженням З’їзду Народів у Києві та теплим прийомом козацьких делегатів.
____________________________
Грушевський:
«Після ухвали резолюцій вибрано делегатів на Демократичну нараду і вияснити національно-федералістичну програму з’їзду.
Вибрано литовців Бєльського і Вольдемара, єврея Борохова, козака Домова і азербайджанця Векілова (племінника мого товариша з тифліської гімназії).
Того самого дня вони мали виїхати до Петербурга, щоб захопити нараду, яка мала кінчитися 18 вересня, післязавтра; сподівались, що в дійсності вона протягнеться.
По сім я сказав коротку промову — прощальну, висловлюючи вдоволення з осягнених з’їздом результатів і з тої уваги, яку виявило до її занять Тимчасове правительство.
Наведу сю промову, як можу її реставрувати з друкованих записів, поповнюючи споминами:
— Високоповажані товариші!
Наша восьмиденна праця, вдячна, складна, але нелегка, доходить свого кінця.
З самого початку у нас була спільна мова.
Ми прийшли вже сюди ісповідниками федеративного принципу.
І ні у кого з нас не було сумнівів щодо необхідності, в інтересах народів Росії, негайного переведення федеративного ладу.
Але з огляду на важливість і відповідальність моменту треба зважити всякі практичні сторони його переведення —
обміркувати їх в зв’язку з справою оборони, з економічними обставинами, з конкретними національними відносинами в різних краях, із взаємовідносинами різних груп, класів і партій.
І ми це все докладно обміркували.
Особливо спинились ми над становищем народів, захоплених війною.
Багато часу присвятили ми такому своєрідному явищу як козацтву і приложению до нього федеративного принципу.
З увагою застановились ми над долею великого страдника, безземельного народа-мандрівника — єврейства.
І ми з радістю переконувались, що між нами нема ніяких принципіальних суперечок.
Більше того, з кожним кроком бачили все ясніш, що нас об’єднує не абстрактна математична точка, а широка реальна платформа.
На сій міцній, твердій платформі ми створили перший початок майбутнього поступу вільних народів — нашу Раду народів,— і ми вже бачимо, вже майже намацуємо сю надходячу федерацію і з тим починаємо бачити ту батьківщину, “отечество”, котрого досі не мали,— ми входимо до нього.
Нехай же живе ся нова федеративна республіка!
Нехай вона буде на послугу трудящих всіх її народів!
Нехай живуть її федеративні держави — її свобідні народи, нехай виявляють вони перед усім світом свою згоду і нехай їх праця для всесвітньої цивілізації наблизить нас до великої мети — всесвітнього братерства народів!..
Дозвольте мені також іменем цілого з’їзду висловити задоволення з того, що Тимчасове правительство доручило свому представникові взяти участь в нашій праці і тим засвідчило своє серйозне відношення до справи.
Від імені з’їзду я звертаюсь до вас, Максиме Антоновичу!
Ми в своїй праці нічим не таїлись від вас.
Ви мали вступ на всі наші закриті засідання, чули все, що ми говорили, бачили, як щиро, без задніх думок, ставились ми до справи.
Отже, передаючи Тимчасовому правительству наші постанови, ви зможете засвідчити наші щирі бажання якнайкраще упорядкувати Російську державу».
____________________________
Грушевський:
«Промова була стрінута з’їздом і всею залою з великим спочуттям, і до нього гарно достроїлася відповідь Славинського.
Він підчеркнув, що навіть трудно було сподіватись такого блискучого закінчення сього першого з’їзду народів».
Славинський:
«Можна було побоюватись, що інтереси народів прийдуть в суперечність між собою і з суверенними правами союзної держави, але сього не трапилось.
Тому можна сподіватись, що у сих народів, об’єднаних з’їздом, знайдеться спільна мова і з великоруським народом, ще слабо представленим на нинішнім з’їзді, і Тимчасовим революційним правительством республіки
— оратор вірить в се,
Росія скоро стане федеративною.
Не вважаючи на те, що старий режим все зробив, аби безповоротно відштовхнути і знеохотити до себе народи Росії, і на сім з’їзді, як і кільканадцять літ тому, за Першої думи, вони виявляють бажання заховати в цілості сю державу.
Се, мабуть, заслуга російської демократії, яка ніколи не виявляла яких-небудь недобрих почувань до сих недержавних народів.
На пункті федеративного устрою у неї досі, щоправда, не було одностайної гадки, але з часом вона, певно, піде до сеї думки, а згодом на землі, политій кров’ю мільйонів, здійсняться мрії з’їзду про федерацію європейську, а за нею й світову».
Грушевський:
«Говорив потім Ол. Шульгін, від Генерального секретаріату представники різних делегацій, що брали участь в з’їзді.
Нарешті я, закриваючи з’їзд, нагадав ще раз колишні віщування українського мрійника, змальованого Костомаровим в 1840-х pp., образ слов’янського собору на Софійській площі, що кінчився словами:
“Вір мені! се буде, буде!”.
Тепер я, не будучи фантастом, а вважаючи себе реальним політиком, прощаюсь з вами сими словами: “Вір мені, се буде, буде!..”
Сими словами закінчився з’їзд, рівно о год. 6-ій, 15 вересня».
– Фінальне засідання З’їзду Народів. – Створення Ради Народів та Союзу Народів. – Теза про власні Установчі Збори. – Кримці та кубанці переймають федералізм. – Овації російського казацтва Грушевському. – “Вір мені! се буде, буде!”
____________________________
Вночі напередодні фінального засідання йшла робота бюро, названого Грушевським “сеньорей-конвентом”.
Грушевський:
«Багато дечого зісталось необговореного докладно, але що резолюції з'їзду малось на увазі проголосити на Демократичній нараді, через вибрану на те делегацію, треба було спішити, щоб захопити ще ту нараду.
Між різними питаннями, що все відкладалися з дня на день, і тепер буквально у дванадцятій годині нагадували про себе, було й становище супроти війни.
Для нас і білорусинів, ще більше для литовців, латишів і естів се було питання пекуче.
Але виступати з домаганням негайного припинення війни було небезпечно: могло статись роздвоєння серед самих делегатів, і по всій попередній агітації Тимч. уряду против противників війни можна було побоюватися, що се підітне національні постулати.
Тому сеньорей-конвент під покривкою резолюції “О текущем моменте” поставив домагання націоналізації армії — зажадав негайного розвантаження фронту “від усеї зайвої маси людей, худоби й інвентаря”,
а з другої сторони, до резолюції про мирову конференцію вставив домагання негайного сформування при міністерстві заграничних. справ “окремої наради” в національних справах, зложеної “з представників заінтересованих національностей і обзнайомлених осіб”, в надії, що се зможе не тільки підготовити для мирової конференції ті питання, що зачіпають інтереси поодиноких національностей, але й вплинути на скорше закінчення війни.
Се було, розуміється, дуже мало під той момент; контакт, що встановив Тимч.уряд між собою і з’їздом, через прислання свого делегата; з другої сторони — перспектива подачі резолюцій на Демократичну нараду — до певної міри впливали на таку обережність.
Але ще більше давала тут себе відчувати непевність щодо спільності сього, об’єднання поза тими межами, де кінчилась оборона чисто національних інтересів.
Над ранок робота була закінчена.
Пополудні відкрилось кінцеве засідання.
По вислуханні різних привітань зачитано резолюції».
____________________________
Дорошенко:
«З’їзд виніс ряд резолюцій.
- Перш за все було ухвалено, що Росія має стати федеративною демократичною республікою.
- Жиди мали дістати екстериторіяльно-персональну автономію.
- Кожна з населяючих Росію національностей мала право дістати національно-персональну автономію там, де вона складала меншість.
- Спеціяльні резолюції говорили про те, що Тимч. Правительство має видати акт про автономію Білорусі;
- і такий же акт про автономію Латвії;
- Про козаків ухвалено, що вони складають самостійну галузь і мусять війти до всеросійської федерації як окремий повноправний член;
- Щодо Литви, то Тимч. Пр-во мало би видати акт про признання права литовського народу на суверенну державу з частин російської й пруської Литви і литовської частини Сувалькської губернії;
- Окрема резолюція проголошувала свободу всіх мов, а мову російську визнавала мовою загально-федеративною для зносин з центральними органами і окремих штатів між собою;
- Так само окрема резолюція говорила про те, що на будучій мировій конференції мають бути допущені представники заінтересованих державних націй».
Грушевський:
«Резолюції були двох категорій: загальні, від цілого з’їзду, що дотикали певних питань, як-от федеративна будова Російської республіки, національно-персональна автономія національних меншостей, мова загальнофедеративна і мови краєві і т, д., і резолюції спеціальні, що підсумовували домагання певних національностей, скажім, білорусів, литовців, козаків тощо, прийняті і підтримані з’їздом.
З резолюцій першої категорії:
- Одна ухваляла, що незалежно від Всеросійських Установчих зборів мають відбутись “місцеві установчі збори на демократичних підставах на те, щоб уставити норми своїх відносин до центральних органів федерації і конкретних форм внутрішньої організації автономних установ дадого народу або області”,
себто український постулат окремих установчих зборів перетворявсь на загальне правило».
Українська формула щодо власних Установчих Зборів мала практичний наслідок.
Члени Мусвиконкому Сейдамет та Озенбашли по приїзді зробили докладний звіт про перебування у Києві.
Одразу ж почалася і реалізація рішень з’їзду – 26 вересня приймається постанова про скликання Курултаю.
Також Сейдамета і Озенбашли делеговано на З’їзд Федералістів в Києві, що мав відбутись 24 жовтня (тобто, як ми знаємо, якраз напереддень жовтневого перевороту).
До питання власних установчих зборів поставились серйозно також на Кубані і Дону, про це трохи нижче.
____________________________
Грушевський:
«Друга резолюція домагалась перетворення урядової “окремої наради для обласної реформи” — чисто бюрократичної своїм характером (що її головою був Славинський) — на “Раду національностей при Тимч. уряді” задля оборони інтересів національностей.
Третя творила “Раду народів” як повномочне представництво народів, об’єднаних спільними домаганнями автономно-федеративного будівництва.
Завдання її: обмірковувати, ухваляти і здійснювати заходи, потрібні для основних завдань Союзу народів».
Дорошенко:
«З’їзд постановив організувати Раду національностей при Тимч. Правительстві і Раду народів з осідком у Київі.
Одначе практичного значіння з’їзд не мав: вже наближалася грізна хвилина остаточної боротьби за владу між большевиками і буржуазною демократією, і загальна увага мимоволі зверталася на важливі події, що відбувалися в обох російських столицях».
Грушевський:
«З’їзд набирав доволі авторитетне значення, його вага, “удельный вес”, була чимала, і можна було думати, що він послужить початком цілком поважної акції.
На всеросійських Установчих зборах сей “Союз народів” міг би проявити себе серйозно.
Що взагалі до ніяких Установчих зборів не прийде, ми тоді не передбачали».
____________________________
Грушевський:
«З резолюцій другої категорії варто згадати декларацію поляків (київської групи лівиці ППС), прийняту до відому з’їздом:
ППС відносно революційного пролетаріату Польщі обстоює ідею цілковитої самостійності Польщі, а заступаючи інтереси польського пролетаріату й трудового селянства на Україні як національної меншості, вона приєднується до революційного руху української демократії та її постулату федералізації Російської республіки,
бо вважає, що федеративний устрій дає найбільш сприятливі умови для боротьби пригноблених народів за своє національне визволення, а українська демократія групує майбутній федеративний зв’язок з Росією на державності України.
А всяке підлягання Польщі іншій державі партія вважає шкідливим для розвитку творчих сил народу і революційних сил його пролетаріату.
В справі козацькій з’їзд постановив:
- признати козацтво “за самостійну галузь Російської республіки, що сформувалася в спеціальних умовах історичного життя і має всі права на самостійне існування;
- всяко підтримати змагання козаччини організувати своє життя на підставах самоозначення;
- вітати вступ вільного козацтва до сім’їсвобідних народів Російської демократичної республіки, що < ...> до федеративної її перебудови, як повноправного члена, з котрим спільно Союз народів буде доходити зазначеної спільної мети”.
Коли з’їзд ухвалив отею постанову козацької секції, наступила ефектна сцена, що зробила на всіх присутніх глибоке враження, цілком зрозуміле в тодішніх обставинах, коли козацтво вважалось найтвердшим сторожем старої Росії.
По тім, як резолюція була зачитана доповідачем, тим Івановим, і з’їзд її ухвалив, Іванов сказав, що перше, ніж зійти з сеї “історичної трибуни”, він мусив звернутись до своїх товаришів, козацьких делегатів, і, звертаючись до них, сказав:
— Козаки, встаньте!
Козацькі делегати, що займали передню лавку в середині амфітеатру, встали.
— Кланяйтесь земно професорові Грушевському, що подав думку скликати сюди всіх нас, і всій Україні, а також всім братам і сестрам, представникам і представницям народів, що прийняли нас до своїх рядів і обіцяють підтримувати наші домагання.
Козаки, вставши, низько поклонились мені, потім всьому з’їздові.
З ’їзд і публіка зробили величезну овацію мені, з’їздові, козакам; Іванов підійшов і став мене цілувати.
Враження було незвичайне.
І повторяю, в тих обставинах сей епізод мав не тільки емоціональне значення!..»
Він був правий.
Вже наприкінці вересня 1917 виникла спроба створити Південно-Східний Союз козацьких військ, який об’єднав би Дон, Кубань та Терек в єдиний державний організм.
Проект передбачав визнання Катеринодара своєю столицею, а Росію – федеративною державою.
І конференція Південно-Східного Союзу призначена на 5-7 жовтня (22-24 вересня 1917) у Катеринодарі.
Її організатори були цілком під враженням З’їзду Народів у Києві та теплим прийомом козацьких делегатів.
____________________________
Грушевський:
«Після ухвали резолюцій вибрано делегатів на Демократичну нараду і вияснити національно-федералістичну програму з’їзду.
Вибрано литовців Бєльського і Вольдемара, єврея Борохова, козака Домова і азербайджанця Векілова (племінника мого товариша з тифліської гімназії).
Того самого дня вони мали виїхати до Петербурга, щоб захопити нараду, яка мала кінчитися 18 вересня, післязавтра; сподівались, що в дійсності вона протягнеться.
По сім я сказав коротку промову — прощальну, висловлюючи вдоволення з осягнених з’їздом результатів і з тої уваги, яку виявило до її занять Тимчасове правительство.
Наведу сю промову, як можу її реставрувати з друкованих записів, поповнюючи споминами:
— Високоповажані товариші!
Наша восьмиденна праця, вдячна, складна, але нелегка, доходить свого кінця.
З самого початку у нас була спільна мова.
Ми прийшли вже сюди ісповідниками федеративного принципу.
І ні у кого з нас не було сумнівів щодо необхідності, в інтересах народів Росії, негайного переведення федеративного ладу.
Але з огляду на важливість і відповідальність моменту треба зважити всякі практичні сторони його переведення —
обміркувати їх в зв’язку з справою оборони, з економічними обставинами, з конкретними національними відносинами в різних краях, із взаємовідносинами різних груп, класів і партій.
І ми це все докладно обміркували.
Особливо спинились ми над становищем народів, захоплених війною.
Багато часу присвятили ми такому своєрідному явищу як козацтву і приложению до нього федеративного принципу.
З увагою застановились ми над долею великого страдника, безземельного народа-мандрівника — єврейства.
І ми з радістю переконувались, що між нами нема ніяких принципіальних суперечок.
Більше того, з кожним кроком бачили все ясніш, що нас об’єднує не абстрактна математична точка, а широка реальна платформа.
На сій міцній, твердій платформі ми створили перший початок майбутнього поступу вільних народів — нашу Раду народів,— і ми вже бачимо, вже майже намацуємо сю надходячу федерацію і з тим починаємо бачити ту батьківщину, “отечество”, котрого досі не мали,— ми входимо до нього.
Нехай же живе ся нова федеративна республіка!
Нехай вона буде на послугу трудящих всіх її народів!
Нехай живуть її федеративні держави — її свобідні народи, нехай виявляють вони перед усім світом свою згоду і нехай їх праця для всесвітньої цивілізації наблизить нас до великої мети — всесвітнього братерства народів!..
Дозвольте мені також іменем цілого з’їзду висловити задоволення з того, що Тимчасове правительство доручило свому представникові взяти участь в нашій праці і тим засвідчило своє серйозне відношення до справи.
Від імені з’їзду я звертаюсь до вас, Максиме Антоновичу!
Ми в своїй праці нічим не таїлись від вас.
Ви мали вступ на всі наші закриті засідання, чули все, що ми говорили, бачили, як щиро, без задніх думок, ставились ми до справи.
Отже, передаючи Тимчасовому правительству наші постанови, ви зможете засвідчити наші щирі бажання якнайкраще упорядкувати Російську державу».
____________________________
Грушевський:
«Промова була стрінута з’їздом і всею залою з великим спочуттям, і до нього гарно достроїлася відповідь Славинського.
Він підчеркнув, що навіть трудно було сподіватись такого блискучого закінчення сього першого з’їзду народів».
Славинський:
«Можна було побоюватись, що інтереси народів прийдуть в суперечність між собою і з суверенними правами союзної держави, але сього не трапилось.
Тому можна сподіватись, що у сих народів, об’єднаних з’їздом, знайдеться спільна мова і з великоруським народом, ще слабо представленим на нинішнім з’їзді, і Тимчасовим революційним правительством республіки
— оратор вірить в се,
Росія скоро стане федеративною.
Не вважаючи на те, що старий режим все зробив, аби безповоротно відштовхнути і знеохотити до себе народи Росії, і на сім з’їзді, як і кільканадцять літ тому, за Першої думи, вони виявляють бажання заховати в цілості сю державу.
Се, мабуть, заслуга російської демократії, яка ніколи не виявляла яких-небудь недобрих почувань до сих недержавних народів.
На пункті федеративного устрою у неї досі, щоправда, не було одностайної гадки, але з часом вона, певно, піде до сеї думки, а згодом на землі, политій кров’ю мільйонів, здійсняться мрії з’їзду про федерацію європейську, а за нею й світову».
Грушевський:
«Говорив потім Ол. Шульгін, від Генерального секретаріату представники різних делегацій, що брали участь в з’їзді.
Нарешті я, закриваючи з’їзд, нагадав ще раз колишні віщування українського мрійника, змальованого Костомаровим в 1840-х pp., образ слов’янського собору на Софійській площі, що кінчився словами:
“Вір мені! се буде, буде!”.
Тепер я, не будучи фантастом, а вважаючи себе реальним політиком, прощаюсь з вами сими словами: “Вір мені, се буде, буде!..”
Сими словами закінчився з’їзд, рівно о год. 6-ій, 15 вересня».