don_katalan (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
don_katalan) wrote2016-02-07 09:51 am
don_katalan) wrote2016-02-07 09:51 am
Купі коня - продай коня
Або холоднокровний план подальшого обвуздання пост'імперського етносу
Колись при царистах росіянці розмахнулись аж настільки, що всерйоз почали вважати своїми землями Проливи та Китайщину, оголосивши їх, відповідно, Голуборосія та Желторосія. Естонців, фінляндців, литовців вони вже завідомо вважали своїми, а незадоволеним нахабно заявляли: "то спор славян между собой". Се все завершилось грандіозним епичним фейлом.
Друга інкарнація надала росіянцям другий шанс, тільки в більш скромних стартових капиталах. Про Китай з Босфором вже забулося, тепер була задача відстояти Суомі-красавицю, Страни Варшавського Блоку, але за звичкою замах був ще більшим - аж на всю Африку, Латинську Америку та ледь не весь Ісламістан. Українців, біларусів, навіть поляків із болгарами вони завідомо вважали своїми - для чого було створено новий етнос радянців. І знов в кінці книжки чекав епичний фейл.
Теперішня встаюча з колін Пострадянщина, хоч і декларує свої інтереси від Дамаску до Аляски, насправді бореться вже за серце і руку кожного українця, біларуса і будь-якого комуниста і фашиста на теренах колишнього ОВД. "Триєдиний народ" розсипався з ініціативи одного з них, найбільш здавалося б зацікавленого у продовженні міфу. "Нікогда ми не будєм браттями" - це чутно з обох боків, і це вже просто констатація, на кшталт того, що в голоцені восені дощить.
Четверта стадія, яка настане після падіння четвертого рейху (третього риму, другого карфагену) має пройти так, щоб всі імперські амбіції сягали вже лише спірних теріторій, "коториє отобралі" шокша, мокша, ерзя та інші мешканці колишніх резервацій. А сам тепер вже не триєдиний, а тупо вже єдиний нарід росіян має розпастись на три великих самостійних етноси - сєвєрний, южний та той, що посередині. Весь запал про "ми же браття" має витрачатись на те, щоб повернути собі благосклоність отих двох третин, не рахуючи сибиряків.
Для цього ми маємо - свята справа - троха підштовхнути ворога, який так мальовничо позує на самому краєшку свого персонального Рейхенбаху. Оті два ново-росіянських субетноси мають отримати найкращу культурну спадщину, кращу мову і історичну міфологію, щоб гідно протистояти вчорашнім об'єдінітелям. Скоріш за все, вони мають повернутись до Старого Обряду в релігії, хоча сєвєрна гілка, не виключено, може стати навіть нео-язичницька.
Тож, приступаємо до цього проекту. І про себе не забуваємо. Нам ще вести революційні війни за визволення мокшанських лісів від тамбовських окупантів, хочемо цього ми або ні. Бо в четвертій конфігурації нас має цікавити позиція подалі від Москви - стільки буферних новостворень, скільки це фізично можливо.
Алі Татар-заде
Колись при царистах росіянці розмахнулись аж настільки, що всерйоз почали вважати своїми землями Проливи та Китайщину, оголосивши їх, відповідно, Голуборосія та Желторосія. Естонців, фінляндців, литовців вони вже завідомо вважали своїми, а незадоволеним нахабно заявляли: "то спор славян между собой". Се все завершилось грандіозним епичним фейлом.
Друга інкарнація надала росіянцям другий шанс, тільки в більш скромних стартових капиталах. Про Китай з Босфором вже забулося, тепер була задача відстояти Суомі-красавицю, Страни Варшавського Блоку, але за звичкою замах був ще більшим - аж на всю Африку, Латинську Америку та ледь не весь Ісламістан. Українців, біларусів, навіть поляків із болгарами вони завідомо вважали своїми - для чого було створено новий етнос радянців. І знов в кінці книжки чекав епичний фейл.
Теперішня встаюча з колін Пострадянщина, хоч і декларує свої інтереси від Дамаску до Аляски, насправді бореться вже за серце і руку кожного українця, біларуса і будь-якого комуниста і фашиста на теренах колишнього ОВД. "Триєдиний народ" розсипався з ініціативи одного з них, найбільш здавалося б зацікавленого у продовженні міфу. "Нікогда ми не будєм браттями" - це чутно з обох боків, і це вже просто констатація, на кшталт того, що в голоцені восені дощить.
Четверта стадія, яка настане після падіння четвертого рейху (третього риму, другого карфагену) має пройти так, щоб всі імперські амбіції сягали вже лише спірних теріторій, "коториє отобралі" шокша, мокша, ерзя та інші мешканці колишніх резервацій. А сам тепер вже не триєдиний, а тупо вже єдиний нарід росіян має розпастись на три великих самостійних етноси - сєвєрний, южний та той, що посередині. Весь запал про "ми же браття" має витрачатись на те, щоб повернути собі благосклоність отих двох третин, не рахуючи сибиряків.
Для цього ми маємо - свята справа - троха підштовхнути ворога, який так мальовничо позує на самому краєшку свого персонального Рейхенбаху. Оті два ново-росіянських субетноси мають отримати найкращу культурну спадщину, кращу мову і історичну міфологію, щоб гідно протистояти вчорашнім об'єдінітелям. Скоріш за все, вони мають повернутись до Старого Обряду в релігії, хоча сєвєрна гілка, не виключено, може стати навіть нео-язичницька.
Тож, приступаємо до цього проекту. І про себе не забуваємо. Нам ще вести революційні війни за визволення мокшанських лісів від тамбовських окупантів, хочемо цього ми або ні. Бо в четвертій конфігурації нас має цікавити позиція подалі від Москви - стільки буферних новостворень, скільки це фізично можливо.
Алі Татар-заде