![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanАлі Татар-заде
падіння Царгороду влітку 1453 року проходило під гаслом султана Мемета ІІ:
— «Я заспокою зміюку, поки ламаю шию драконові. Потім я доберуся і до зміюк»
Драконом падишах називав константинопольську династію, попри її нечисельність явну вже немогутність, а зміями - західні країни, яких багато але кожна слабкіше.
Поки турки зтягували війська під Царгород, дипломати й агенти султана запевняли кожний двір у Європі, що Царгорода брати не будуть, а якщо й будуть - то далі не підуть.
Обіцянкам європейці не вірять, проте, коли додати до них дорогі килими, коштовні прикраси, грубе золото, рідкі книги...
Найпрагматичнішим - типу Генуї та Венеції - прямо пропонували вигоди і прибутки від перебудови регіону: уявіть, що в лиці султана ви матимете друга і покровителя...
Попри це, в Царгород з усієї Європи зтікалися тисячі добровольців.
Приватні ініціативи також не пасли задних.
На кошти торговців було зібрано кілька човневих "караванів" із їжею, зброєю, на борту були люди що тою зброєю могли махати.
Шотландець Грант (інші кажуть що то був німець) приїхав з кресленнями вибухових пристроїв та отримав посаду головного артилериста.
Інший винахідник був Орбан з Угорщини.
Так, зор вас не підвів і я не опечятався - його звали Урбан чи Орбан.
Він привіз креслення небувало великих гармат.
Царгородці відкинули його проекти, бо ті були дуже коштовні і вимагали такого матеріалу, якого нема в столиці.
Тоді Орбан Угорський прийшов до султана і отримав в чотири рази більше. Його гармати-гиганти обстрілювали Царгород, якого він їхав рятувати.
Варто тут згадати, що в стані турків було багато сербів, болгар та, навіть, русинів.
Падишах робив загони з військовополонених, минуючи складну і довгу процедуру навернення в яничари.
Інтернаціональні бригади в Царгороді були йой як потрібні.
Там залишалося усього сім тисяч чоловіків, чотири тисячі з яких не були попами чи знаттю, тобто не підлягаючими мобілізації.
Тому тисячі авантуристів зі шляхетними мріями були на вагу золота.
Союзники не ладили поміж собою.
Найчастіше сварилися генуезькі та венеційські рекрути.
Одного разу долю Царгороду можна було вирішити успішним рейдом човна, щоб підпалити турецького флота, в якого Венеція знайшла ахилесову п'яту.
Але генуезці дізналися що венеційці затвердили план без них, виставили протест, висунули свій альтернативний план - відкрита атака замість діверсії.
Намагаючи їх помирити, василевс відкладав обидві операції день за днем, поки ідея не втратила актуальність.
Свою мужність демонстрували такі здавалося б хитродупі стани, як європейські купці та європейські дипломати.
Поки їхні батьківщини крутили хвостом і виражали Царгороду словісну підтримку, відчайдушні купці з італійських та іспанських міст проривали блокаду з моря, чудово усвідомлюючи, що прямують в пастку, якщо місто загине.
Ризикуючи життям, "челнокували" і дипломати, в тому числі церковні.
Серед них варто особливо відмітити неперсічну особу Ісідора.
Він встиг за своє життя побувати митрополітом Києвським, всея Русі, Московським, йому навіть пропонували посаду Східного патріарха, але скінчив він життя кардиналом папи.
Коли місто впало, його не впізнали як дорогого заручника - через простий одяг. Продали в рабство, і він зміг втекти з рабів та дістатися Ватикану.
Коли Царгород впав, настала черга всіх інших.
Всіх, чиї уряди сподівалися що Царгород буде останьою барикадою, і що навіть коли туркам вдасться, то вони будуть виснажені на покоління.
===
Олександр Лупанов
Краще турецька чалма, ніж папська тіара.
Це теж звідти.
---
Алі Татар-заде
Олександр Лупанов так. Я опустив величезний шмат дискусій про унію, ці слова належать "послідовному" борцю з уніатством
падіння Царгороду влітку 1453 року проходило під гаслом султана Мемета ІІ:
— «Я заспокою зміюку, поки ламаю шию драконові. Потім я доберуся і до зміюк»
Драконом падишах називав константинопольську династію, попри її нечисельність явну вже немогутність, а зміями - західні країни, яких багато але кожна слабкіше.
Поки турки зтягували війська під Царгород, дипломати й агенти султана запевняли кожний двір у Європі, що Царгорода брати не будуть, а якщо й будуть - то далі не підуть.
Обіцянкам європейці не вірять, проте, коли додати до них дорогі килими, коштовні прикраси, грубе золото, рідкі книги...
Найпрагматичнішим - типу Генуї та Венеції - прямо пропонували вигоди і прибутки від перебудови регіону: уявіть, що в лиці султана ви матимете друга і покровителя...
Попри це, в Царгород з усієї Європи зтікалися тисячі добровольців.
Приватні ініціативи також не пасли задних.
На кошти торговців було зібрано кілька човневих "караванів" із їжею, зброєю, на борту були люди що тою зброєю могли махати.
Шотландець Грант (інші кажуть що то був німець) приїхав з кресленнями вибухових пристроїв та отримав посаду головного артилериста.
Інший винахідник був Орбан з Угорщини.
Так, зор вас не підвів і я не опечятався - його звали Урбан чи Орбан.
Він привіз креслення небувало великих гармат.
Царгородці відкинули його проекти, бо ті були дуже коштовні і вимагали такого матеріалу, якого нема в столиці.
Тоді Орбан Угорський прийшов до султана і отримав в чотири рази більше. Його гармати-гиганти обстрілювали Царгород, якого він їхав рятувати.
Варто тут згадати, що в стані турків було багато сербів, болгар та, навіть, русинів.
Падишах робив загони з військовополонених, минуючи складну і довгу процедуру навернення в яничари.
Інтернаціональні бригади в Царгороді були йой як потрібні.
Там залишалося усього сім тисяч чоловіків, чотири тисячі з яких не були попами чи знаттю, тобто не підлягаючими мобілізації.
Тому тисячі авантуристів зі шляхетними мріями були на вагу золота.
Союзники не ладили поміж собою.
Найчастіше сварилися генуезькі та венеційські рекрути.
Одного разу долю Царгороду можна було вирішити успішним рейдом човна, щоб підпалити турецького флота, в якого Венеція знайшла ахилесову п'яту.
Але генуезці дізналися що венеційці затвердили план без них, виставили протест, висунули свій альтернативний план - відкрита атака замість діверсії.
Намагаючи їх помирити, василевс відкладав обидві операції день за днем, поки ідея не втратила актуальність.
Свою мужність демонстрували такі здавалося б хитродупі стани, як європейські купці та європейські дипломати.
Поки їхні батьківщини крутили хвостом і виражали Царгороду словісну підтримку, відчайдушні купці з італійських та іспанських міст проривали блокаду з моря, чудово усвідомлюючи, що прямують в пастку, якщо місто загине.
Ризикуючи життям, "челнокували" і дипломати, в тому числі церковні.
Серед них варто особливо відмітити неперсічну особу Ісідора.
Він встиг за своє життя побувати митрополітом Києвським, всея Русі, Московським, йому навіть пропонували посаду Східного патріарха, але скінчив він життя кардиналом папи.
Коли місто впало, його не впізнали як дорогого заручника - через простий одяг. Продали в рабство, і він зміг втекти з рабів та дістатися Ватикану.
Коли Царгород впав, настала черга всіх інших.
Всіх, чиї уряди сподівалися що Царгород буде останьою барикадою, і що навіть коли туркам вдасться, то вони будуть виснажені на покоління.
===
Олександр Лупанов
Краще турецька чалма, ніж папська тіара.
Це теж звідти.
---
Алі Татар-заде
Олександр Лупанов так. Я опустив величезний шмат дискусій про унію, ці слова належать "послідовному" борцю з уніатством