![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
don_katalanDiana Makarova
Бавовна ляснула над вухом вранці. Ще не прокинувшись, я геть не здивувалась. Просто я знала ще звечора, що буде сильний обстріл вночі чи вранці. А як я знала?
А знала я отак.
В домі, куди пустили нас пожити, живуть два величних коти. Дикуваті, не дуже люблять на руках, не завжди хочуть бути гладженими. Дуже поважаючі себе коти.
В дворі цього дому живе величезний розумний пес.
Ми їх годуємо, ми їх любимо. Ми тимчасова їхня сім'я, доки повернуться справжні господарі.
Так от. Ці дикуваті коти учора як здуріли - бігли тертись об ноги, волали про щось і навіть мостились зі мною спати, що для цих персон взагалі раніше вважалось неможливим.
Пес почав вити.
Ситий, загладжений пес раптом почав сильно вити. Виходила, розмовляла, мовляв, що ти там, друже? Заспокоювався, а потім знову.
Понятно, подумала я. Буде атака. Знала я.
Це що, гадаєте, такі розумні коти й собака, такі визначні, такі передчутливі? Та ні. Вони усі такі. В домі, де ми жили до цього, був теж великий лагідний кіт. Домашній, але такий, що міг завіятись на гульки і на добу, дарма що кастрований. Так от - бували такі вечори, коли він біг до хати і жалібно нявчав, і кроку з хати не робив, і терся біля людей, все терся. Тому я чітко знала - буде обстріл, будуть працювати ППО, що через лісок від хати, будуть йти прильоти.
А наші кревні, рідна наша зграя - вже за добу до початку ескалації, замість того, щоб гасати на гульки на день чи навіть два, як вони це любили - не відходили від хати. Ото вискочать попісяти-покакати і шасть назад. Бо звідкись вони чітко знали, що за добу почнеться евакуація. А щоб же про них не забули.
Як вони це роблять, як взнають - непояснимо сіє. Але як людина, в якої завжди були коти й собаки частиною сім'ї, я стверджую - ці лагідні наші тварюки вміють ходити у майбутнє. На пів доби чи на добу, а деякі ще й далі. Ходити й повертатись.
І тут лише від тебе залежить - прислухаєшся ти до попередження свого хвостатого чи проманкіруєш.
Мняв.
Ой, тобто, я хотіла сказати - якось так.
Гордий кіт, в якого є власна собака - пост одобряе. Гордий собака теж.
Бавовна ляснула над вухом вранці. Ще не прокинувшись, я геть не здивувалась. Просто я знала ще звечора, що буде сильний обстріл вночі чи вранці. А як я знала?
А знала я отак.
В домі, куди пустили нас пожити, живуть два величних коти. Дикуваті, не дуже люблять на руках, не завжди хочуть бути гладженими. Дуже поважаючі себе коти.
В дворі цього дому живе величезний розумний пес.
Ми їх годуємо, ми їх любимо. Ми тимчасова їхня сім'я, доки повернуться справжні господарі.
Так от. Ці дикуваті коти учора як здуріли - бігли тертись об ноги, волали про щось і навіть мостились зі мною спати, що для цих персон взагалі раніше вважалось неможливим.
Пес почав вити.
Ситий, загладжений пес раптом почав сильно вити. Виходила, розмовляла, мовляв, що ти там, друже? Заспокоювався, а потім знову.
Понятно, подумала я. Буде атака. Знала я.
Це що, гадаєте, такі розумні коти й собака, такі визначні, такі передчутливі? Та ні. Вони усі такі. В домі, де ми жили до цього, був теж великий лагідний кіт. Домашній, але такий, що міг завіятись на гульки і на добу, дарма що кастрований. Так от - бували такі вечори, коли він біг до хати і жалібно нявчав, і кроку з хати не робив, і терся біля людей, все терся. Тому я чітко знала - буде обстріл, будуть працювати ППО, що через лісок від хати, будуть йти прильоти.
А наші кревні, рідна наша зграя - вже за добу до початку ескалації, замість того, щоб гасати на гульки на день чи навіть два, як вони це любили - не відходили від хати. Ото вискочать попісяти-покакати і шасть назад. Бо звідкись вони чітко знали, що за добу почнеться евакуація. А щоб же про них не забули.
Як вони це роблять, як взнають - непояснимо сіє. Але як людина, в якої завжди були коти й собаки частиною сім'ї, я стверджую - ці лагідні наші тварюки вміють ходити у майбутнє. На пів доби чи на добу, а деякі ще й далі. Ходити й повертатись.
І тут лише від тебе залежить - прислухаєшся ти до попередження свого хвостатого чи проманкіруєш.
Мняв.
Ой, тобто, я хотіла сказати - якось так.
Гордий кіт, в якого є власна собака - пост одобряе. Гордий собака теж.