Такі люди-вожді, з досвідом воєнної організації, з великим впливом серед цивільних - на вагу золота, особливо у нашій марафонській, затяжній, виснажливій війні.
Навіть якщо б йому однозначно судилося б загинути на цій війні, то він міг би принести себе у жертву з набагато більшою користю - для своєї мети і для нашої справи.
Трагедія у тому, що його смерть стала лиш просто славним вчинком, а не славним вчинком, що дав належний внесок в Перемогу.
Микола у 14-му зміг створити підрозділ і воювати в одному з найгарячіших місць - у селі Піски під Донецьком.
Суперсилою Миколи Коханівського було те, що він міг бути лідером підрозділу, затягти із-за кордону і з України чимало ресурсів для його розвитку. Він міг цей підрозділ надихати власним прикладом, до нього радо потягнулися б сотні людей, вони б стали у його стрій - людей, для котрих зараз у нашої держави немає нічого, крім палки, якою заганяють у бус.
Хтось би, замість ховатися від мобілізації, пішов би до Коханівського. Хтось, замість піти в СЗЧ, воював би у Коханівського.
Спершись на українську воїнську традицію, Буревій міг би надати воїнам сучасним унікальну можливість - воювати з гідністю. За своїх людей він би стояв горою, розділяв би з ними труднощі. Так, як робив у 14-15 роках.
Він був небезпечний для влади? Добре, тоді варто було йому дати хоча б взвод. Невже взвод може загрожувати державі? Невже рота може здійснити державний переворот? А якщо впевнитися в тому, що він тримає слово, потім можна було б дати і батальйон, і бригаду. Або не давати, але ж якісний взводний це теж немало.
( Read more... )
Навіть якщо б йому однозначно судилося б загинути на цій війні, то він міг би принести себе у жертву з набагато більшою користю - для своєї мети і для нашої справи.
Трагедія у тому, що його смерть стала лиш просто славним вчинком, а не славним вчинком, що дав належний внесок в Перемогу.
Микола у 14-му зміг створити підрозділ і воювати в одному з найгарячіших місць - у селі Піски під Донецьком.
Суперсилою Миколи Коханівського було те, що він міг бути лідером підрозділу, затягти із-за кордону і з України чимало ресурсів для його розвитку. Він міг цей підрозділ надихати власним прикладом, до нього радо потягнулися б сотні людей, вони б стали у його стрій - людей, для котрих зараз у нашої держави немає нічого, крім палки, якою заганяють у бус.
Хтось би, замість ховатися від мобілізації, пішов би до Коханівського. Хтось, замість піти в СЗЧ, воював би у Коханівського.
Спершись на українську воїнську традицію, Буревій міг би надати воїнам сучасним унікальну можливість - воювати з гідністю. За своїх людей він би стояв горою, розділяв би з ними труднощі. Так, як робив у 14-15 роках.
Він був небезпечний для влади? Добре, тоді варто було йому дати хоча б взвод. Невже взвод може загрожувати державі? Невже рота може здійснити державний переворот? А якщо впевнитися в тому, що він тримає слово, потім можна було б дати і батальйон, і бригаду. Або не давати, але ж якісний взводний це теж немало.