Diana Makarova · Це Бахмут.
Apr. 9th, 2023 08:43 amМи їхали туди повечеряти і переночувати. Ми не любили піцу в Піца Нью-Йорк, але любили там салати. Ми там вечеряли навіть в 2015-му, коли Бахмут вимирав надвечір і лише тіні людей проскакували вулицями.
Ми якось забігли в бутік, він дивом працював ще, і почали скуповувати дорогі речі по дешевих цінах, бутік розпродувався, а нам було потрібно випустити пару страшного, чорного Дебальцевого. Зима 2015 року.
До того ж в нас вже зовсім не було у що перевдягнутись. Ми їхали на два дні, а затримались на тиждень. І той розпродававшийся бутік врятував нам обличчя й постаті.
Коли ми через кілька років зайшли до того бутіка - нас взнали.
- Я потім вже зрозуміла, хто ви були і що робили. А тоді я просто злякалась. Ви так жадібно хапали блузки, спідниці, шарфи, що я думала, то було пограбування. - сказала власниця.
Сяяв тоді Бахмут, пекло сонце, був мирний тил в Бахмуті і, здавалось, страшна зима 2014-2015 не повториться ніколи.
Спідниця, шарф і пальто з того бахмутського бутіка досі висять у моїй шафі. Вони давно вийшли з моди, але висять, неначе чогось чекають. То частка мого Бахмута. Як і салати в піці Нью-Йорк. Як і безкінечні санітарні машини біля входу в лікарню, і пошматовані рештки людей на ногах, що виносили з них. В 2015 році, коли більшість людей країни навіть не знала про війну. Знав Бахмут. Тоді Артемівськ.
В Бахмуті ми знали всі готелі.
Під'їжджаючи, ми терзали телефони, ми шукали, де переночувати.
Охоронець нашого улюбленого готелю служив в 2014-му, ми знали, де саме.
( Read more... )

Ми якось забігли в бутік, він дивом працював ще, і почали скуповувати дорогі речі по дешевих цінах, бутік розпродувався, а нам було потрібно випустити пару страшного, чорного Дебальцевого. Зима 2015 року.
До того ж в нас вже зовсім не було у що перевдягнутись. Ми їхали на два дні, а затримались на тиждень. І той розпродававшийся бутік врятував нам обличчя й постаті.
Коли ми через кілька років зайшли до того бутіка - нас взнали.
- Я потім вже зрозуміла, хто ви були і що робили. А тоді я просто злякалась. Ви так жадібно хапали блузки, спідниці, шарфи, що я думала, то було пограбування. - сказала власниця.
Сяяв тоді Бахмут, пекло сонце, був мирний тил в Бахмуті і, здавалось, страшна зима 2014-2015 не повториться ніколи.
Спідниця, шарф і пальто з того бахмутського бутіка досі висять у моїй шафі. Вони давно вийшли з моди, але висять, неначе чогось чекають. То частка мого Бахмута. Як і салати в піці Нью-Йорк. Як і безкінечні санітарні машини біля входу в лікарню, і пошматовані рештки людей на ногах, що виносили з них. В 2015 році, коли більшість людей країни навіть не знала про війну. Знав Бахмут. Тоді Артемівськ.
В Бахмуті ми знали всі готелі.
Під'їжджаючи, ми терзали телефони, ми шукали, де переночувати.
Охоронець нашого улюбленого готелю служив в 2014-му, ми знали, де саме.
