don_katalan: (Default)
[personal profile] don_katalan
Алі Татар-заде
— Кримські татари вирушають в Київ. — Мудрий і хитрий Грушевський очима кримського гостя. — Затравлений Грушевський очима власних спогадів. — Справа розстрілу богданівців. — «Ми всєгда хохлов стрелялі і будєм стрєлять».
_____________________
Після звільнення муфтія Челебіджихана з-під кількаденного арешту, авторитет його серед кримських мас, і не тільки татарських, почав стрімко зрастати.
Всередині кримського мусульманства, тобто власне кримських татар, ставки прихільників старого режиму та росіянського домінування почали падати, не допомогло їм і нове гасло, тепер вони ж видавали себе за релігійних фундаменталістів.
Про донос з боку кримських мулл та мурз стало широко відомо, оскільки комісар Богданов та інші причетні до арешту не хотіли нести відповідальність самостійно і швидко здали загалу своїх союзників.
Партія мурзаків відтак нанесла удар по самій себе та невільно піднесла свого ідейного ворога Челебіджихана.
_____________________
Тим часом делегація кримців поїхала до Київа.
Слідкуємо за враженнями Джафера Сейдамета, який залишив подробні і цікаві спогади.
«Ми уважно відстежували структуризацію національного руху України, заснування Центральної Ради, дії українців щодо реалізації територіальною автономії і, нарешті, створення національного уряду - Генерального Секретаріату.
Підступіла звідусіль анархія усією очевидністю доводила неспроможність наших намірів зберегти свою країну на договірній основі з руськими, з росіянськими органами влади, - це поставило нас перед необхідністю більш ретельного вивчення національного руху українців.
Разом з Амет Озенбашли ми виїхали з Акмесджита до Києва.
Мета очевидна: якою є сутність ідей українців?
Де центр прийнятих рішень?
Які у них політичні течії?
Як їх ідеї сприймає народ і наскільки лідери пов'язані з народом?
В якому стані їх збройні сили?
У Києві ми зустрілися з Головою Ради - Національних Зборів професором Грушевським.
Наші зустрічі і спостереження переконали нас в тому, що організатором і керівником усього цього руху був професор Грушевський.
Сивобородий, з натхненним обличчям і невеликими рухливими очима, енергійний і рішучий, він викликав наше здивування і захоплення своєю невтомною діяльністю.
Найбільший історик України, раніше готував кадри освіченої молоді у Львівському університеті, зараз в Києві віддавав всі свої сили на створення нової історії України.
Він, безсумнівно, краще за інших розумів значення історичної спадщини, краще за інших міг намітити мету прагнень і визначити найкоротший шлях до неї.
Він досить спокійно слухав наші вітання з приводу відродження національного духу України, і нашої з ними солідарності, короткий огляд політичної ситуації в Криму.
Однак при словах: «Росія безумовно скочується до анархії. Ми повинні своїми силами врятувати свою батьківщину ... Нас вкрай турбує її доля», - вмить пожвавився і, погладжуючи бороду тремтячою рукою, мовив:
«Анархія ... Анархія ... Хтозна, може, вона і є наш справжній союзник », - висловивши цим свою повністю згодну з нашою віру, що російська революція приведе Росію до розпаду, в зв'язку з чим всім неросійським народам необхідно тісніше згуртуватися і створити свої збройні сили;
Все це буде важко, усвідомлював він, особливо для України, - вона може виявитися в ще більш страшному становищі, але, незважаючи на все, наш національний обов’язок у використанні всіх можливостей для руйнування російського центризму».
_____________________
Дні, в які Сейдамет та Озенбашли заскочили Грушевського, останній зовсім не відчував себе володарем становища.
Добре, якщо він тримав себе так, щоби справити враження на кримських татар, і що з негараздів вони помітили тільки його тремтячу руку, - проте думки його, судячи зі спогадів та листувань, були зайняті іншим.
Він постійно відбивавсь від звинувачень в германському (австрийському) шпигунстві.
Росіянці спочатку звинувачували у такій діяльності свого ж царя, потім - більшовиків, і це викликало гарячі суперечки.
Проте нарешті вони озирнулися на українців, на Центральну Раду, “склали пазли” і разом вирішили, що це очевидна німецька авантюра. І тут одразу порозумілися росіянські і праві, і ліві, і середнисти, і позапартийці.
Щоб відкараскатись від звинувачень, сам Грушевський старанно дув на воду, щоби не опіктись на молоці.
Він ігнорував листи від українців, які застрягли в Австрії та пропонували руку помочі, боячись компроментації.
Коли йому з Америки прийшло 200 тисяч карбованців, він перестрахувався та віддав гроші в банк, щоб тільки не звинуватили його в наймитстві. Такою “зверхобережністю”, як сам Грушевський спогадує, він здивував навіть євреїв, які вже були в Центральній Раді за квотою національностей.
_____________________
Не вгавала історія з розстрілом богданівського полку.
Мала Рада не досягла тут жодних успіхів, а як це виглядало - надамо слова самому Грушевському.
«Відбулося надзвичайне засідання Малої ради, на котрім вислухано доповідь слідчої комісії, визначеної Генеральним військовим комітетом, і тих членів, які робили розсліди в сій справі.
З їхніх слів вияснялося, що серед російського офіцерства було відомо, і навіть робились приготування, щоб роззброїти богданівців при виїзді, і се було бажання київської військової влади.
Кірасирів і дончаків умисно змобілізовано для сього, серед них велась противукраїнська агітація, і вони похвалялися розігнати далі й Ц. раду.
Один з кірасирів в присутності т. Гермайзе, що з іншими товаришами с.-д.-ками ходив між них, щоб розвідатися про обставини сього інциденту, похвалявся:
«Мы всегда хохлов стреляли и будем стрелять».
Богданівці не дали ніякого приводу до обстрілу, виїздили в дуже мирному настрою і вітали дончаків, що проїздили в тім часі на фронт; навпаки, кірасири, що обстрілювали їх, виявляли велике завзяття й злість, били, ображали старшину, діялися сцени брутальні й звірські.
Українці були схвильовані, неукраїнці почували себе ніяково.
Позицію с.-р. Оберучева в сій афері дуже було трудно боронити, виступ «Киевской мысли», яка поспішила зложити вину на богданівців і не спростувала своїх інформацій, коли стала явна їх фальшивість — ще < ...> .
Більшість Малої Ради — українці і дехто з меншостей з ними — винесли резолюцію, що жадала повернення назад до Києва богданівців, з огляду на цілковиту неможливість пробування його на фронті, серед російських частин після розстрілу 26 липня, домагалися виводу з Києва кірасирів та дончаків, заміни їх частинами, зложеними з місцевої людності, та негайної відставки Оберучева».
Тодішній губернський комісар Галиччини і Буковини, Дмитро Дорошенко, додає:
«Військове міністерство не задовольнило ні одного з цих домагань, а призначена головнокомандуючим слідча комісія з ген. фон Ремером на чолі з’ясувала, що козаки-богдановці при виїзді були п’яні й стріляли в повітря без ладу, але що кірасири напали на них і стріляли без достатньої причини, що при роззброєнні бито не тільки козаків, але й їх старшин.
Взагалі ціла справа зосталася як слід до кінця не виясненою, але безумовно, що напад кірасирів стався як наслідок антиукраїнської агітації, яка велася з боку певних кругів у Київі і сам був проявом національного антагонізму, який виразно вже помічався у війську».

Profile

don_katalan: (Default)
don_katalan

August 2017

M T W T F S S
  1 234 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 1920
21222324252627
28293031   

Expand Cut Tags

No cut tags